Пам’ять 19 листопада/2 грудня

Коли преподобні отці наші Антоній , Феодосій і Никон в темній печері, як три світильника, сяяли добрими справами, гідним Стояння перед престолом Святої Трійці, приходив до них часто, насолоджуючись солодким медом слів, що виходять з вуст їх, цей блаженний Варлаам.

Походячи від шляхетних і христолюбивих батьків, він був син Івана, першого боярина князя Ізяслава, і дружини його Марії, онук славного і хороброго Вишата, правнук Остромира – воєвод Київських. Він сяяв в своїй молодості і тілесної крепостю, і душевною чистотою. Він сильно полюбив тих преподобних отців, так що захотів жити з ними і кинути все в житті цьому, вважаючи нічим славу і багатство. Його злякало почуте ним серед інших слів слово Господнє: «Легше верблюдові пройти крізь вушко голки , ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Мф. 19:24). І ось, він прийшов одного разу до преподобному Антонію і відкрив йому свою думку, кажучи: «Хотів би я, отче, якщо Богу завгодно , бути ченцем і жити з вами». Відповідав йому старець: «Благим є бажання твоє, чадо, і думка твоя сповнена благодаті, але дивись, щоб багатство і слава світу цього не повернули тебе назад. Бо (за Господнім словом) ніхто, хто кладе свою руку на плуг та назад озирається, не придатний для Божого Царства» (Лк. 9:62). і про багато іншого розмовляв старець на користь блаженного, і серце Варлаама розпалювався ще більш любов’ю до Бог, і так пішов він додому.

На другий день після бесіди зі старцем він залишив не тільки батьків, а й заручену вже з ним нівісту; одягнений у світлу і багату одяг, сів на коня і, оточений численними слугами, що вели коней, навантажених добром, в великій славі під’їхав до печери. Коли преподобні вийшли і поклонилися йому, як кланяються вельможам, він також поклонився їм до землі. І тоді, знявши з себе боярський одяг, поклав його перед ногами преподобного Антонія і також поставив перед ним навантажених коней, кажучи: «Це, отче, всі скарби, принадність світу цього, роби з ними, що хочеш, а я «від усього відмовився і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа …» (Флп. 3:8), і хочу жити з вами в цій печері, й не вернуся в мій дім». Преподобний же Антоній сказав йому: «Подумай, чадо, кому обіцяєш ти і чиїм хочеш бути воїном. Бо невидимо чекають ангели Божі, приймаючи обіцянки твої. Дивись, як би батько твій, прийшовши сюди з великою силою, не відбив би тебе проти волі, і ми не будемо в змозі тобі допомогти; ти ж з’явишся перед Богом брехуном, зрадником Його». Відповідав йому блаженний: «Вірую Богові моєму, отче, що, якщо мій батько захоче і мучити мене, я не повернуся до мирського життя, і тільки прошу тебе швидше постригти мене».

Тоді преподобний Антоній наказав блаженному Никону постригти його і одягнути в чернечу одежу, і той, сотворив звичайні молитви, постриг блаженного Варлаама і одягнув його в чернечий одяг.

Коли боярин Іван дізнався, що його улюблений син постригся в чернецтво, в печері, він розгнівався на преподобних і, взявши багато слуг, напав у печері на те святе стадо і всіх розігнав. І він виволік звідти сина свого Варлаама, зірвав з нього святу мантію і кинув на землю. Також зняв і кинув на землю шолом спасіння, що на голові його. Він одягнув його в світлий і дорогий одяг, як одягаються вельможі; але блаженний скинув його на землю, не бажаючи й бачити його, і зробив це ще багато разів. Тоді батько наказав зв’язати йому руки і одягнути його в той одяг, і так іти йому через місто в дім. А він, горя істинною любов’ю до Бога, по дорозі побачивши купу гною, зараз же увійшов до неї, з допомогою Божою скинув з себе одяг і своїми ногами топтав його в гною, зневажаючи з ним і злі помисли лукавого ворога. Коли вони увійшли в дім, батько велів йому сісти поруч з ним за стіл, а він, хоча і сіл мимоволі, але не їв нічого і сидів, схиливши головою. Після закінчення їжі батько відпустив його в його покої, приставивши слуг вартувати його, щоб він не пішов знову до печери, а нівісті його велів прибрати себе всякими прикрасами, щоб спокусити блаженного, і служити перед ним. Істинний же угодник Христовий Варлаам, увійшовши в одну з кімнат, сів у кутку. А нівіста його, як було їй наказано, ходила перед ним і просила його сісти на своєму ложі. Він, бачачи шаленство дружини і зрозумівши, що батько доручив їй спокусити його, почав молитися не перестаючи, в таємниці серця свого, Всемилостивому Богу, щоб Він врятував його від цієї спокуси. Він пробув на тому місці три дні, не встаючи з нього, не розмовляючи з батьком, не надягаючи одяг і терплячи на собі волосяницю. Преподобний же Антоній і ченці, що були з ним в печері, сильно засмучувалися про нього і молилися за нього Богу.

Коли число братії в печері помножилося до дванадцяти, преподобний Антоній, знаючи велику душу Варлаама та чудові його чесноти, дякував Богові, що у квітучій юності були вже зріли плоди і настільки велика благодать, що він міг бути вождем і іншим. Потім, за рішенням всієї печерної братії, він поставив його їм замість себе ігуменом, а сам, бо звик жити один, не виносячи суєти і поголоски, переселився на інший пагорб, який під новим монастирем, і, викопавши там печеру, поселився в ній, вправляючись у безмовності і розмовляючи завжди з єдиним Богом. Там і тепер лежить його чесне тіло. Преподобний же отець наш Варлаам, прийнявши керівництво, став подвизатися ще в більших працях. Так як братії зібралося вже до двадцяти, і вони не могли вміщуватися під час соборного славослів’я в печері, то він, прийнявши благословення від преподобного Антонія, побудував над печерою маленьку дерев’яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, щоб братія, здійснив свій подвиг мовчання  в печері, збиралася в ній на божественний спів. І з тих пір було відкрито їх місце, а їх колишнє житіє у печері було нікому не відомо.

Через кілька років великий князь Ізяслав Ярославович, названий у святому хрещенні Димитрієм, побудував у ім’я ангела свого, святого великомученика Димитрія, кам’яну церкву і при ній влаштував монастир. А преподобного отця нашого Варлаама, як людину близьку і вправного в чеснотах чернечих, взяв з печери і поставив ігуменом у своєму монастирі, де преподобний богоугодна пас стадо Христове, не залишаючи свого раніше розпочатого правила, до якого звик у печері. Особливо повчав він і благав всіх подвизатися і піклуватися про спасіння душі з усякою старанністю, і мати завжди совість непорочну перед Богом і ближніми. І Бог, бачачи старання і піклування преподобного про братію, збагачував їх усіма чеснотами.

До багатьох подвигів своїх, преподобний отець наш Варлаам зробив і таки: побажав відвідати святе місто Єрусалим і, вибравши зручний час, поїхав туди і, відвідавши святі місця, повернувся в свій монастир.

Через деякий час відправився він до Константинополя і, обійшовши там всі монастирі і купивши все для потреб монастирських, повертався назад. По дорозі, перебуваючи вже на батьківщині, впав він у тяжку недугу, і, досягнувши міста Володимира, увійшов до монастиря, що знаходиться близько того міста і званий Свята Гора, і там з миром спочив у Господі і прийняв кончину життя, заповівши перед кінцем супутникам своїм відвезти тіло його до Печерського монастиря і там покласти, а ікони і все, що купив він для монастиря, передати в руки преподобному Феодосію. Так вони і зробили по заповіді преподобного. Чесні мощі його лежать донині нетлінними в печері.

Тропар преподобного Варлаама, першого ігумена Києво-Печерського, що в Ближніх печерах спочиває, глас 1

Красу і славу світу покинув, / прийшов ти в печеру, / переходячи від сили до сили, / був ти вождем стада Христового, всеславний Варлааме, / тому, як своє стадо доглядав добре, / доглянь і нас, молимо тебе, / заховуючи від всього злого тих, / що ублажають тебе.

Кондак преподобного Варлаама, першого ігумена Києво-Печерського, що в Ближніх печерах спочиває, глас 2

Батьківського покарання не злякався ти, / і ласкам його не піддався єси, / також спокусу жіночу відкинув, всечесний отче Варлааме, / але непереможний ними виявився ти, / надію маючи на Господа свого. / Його ж моли про спасіння душ наших.