Пам’ять 30 листопада / 13 грудня

Святий Андрій Пєрвозванний, Христовий апостол, був із міста Витсаїди, син одного жидовина, на ймення Йона, брат же святого верховного апостола Петра. Він, зневажаючи світу цього суєту й даючи перевагу дівству над подружнім станом, не захотів одружуватися, а, послухавши святого Предтечу Хрестителя Івана, який проповідував на Йордані покаяння, все покинув, пішов до нього та й став його учнем. По тому з іншим учнем, якого називають, що це був сам Іван — євангелист (який написав про це в Євангелії, почувши від свого вчителя ті слова, коли перстом вказував на Ісуса та й сказав: «Ото Агнець Божий!»), покинув Хрестителя і пішов за Христом, бо знав і раніше із книг пророчих, що це є воістину Той, Котрий мав прийти. Знайшов-бо брата свого Симона (Петра) та й каже йому: «Знайшли ми Месію, що означає: Христос», — і привів його до Ісуса. По тому, коли з Петром ловили рибу при березі Галилейського моря і покликав їх Христос: «Ідіть за мною, я зроблю вас ловцями людей», — тоді, відтак, на Господній заклик, покинув Андрій мережі і з братом своїм Петром пішов за Христом.

Андрій-бо назвався Первозванним, бо перед усіма апостолами став послідовником та учнем Христовим. Після ж вільної Страсті Господньої та воскресіння й по вознесінні Його прийняв святий Андрій, як і інші апостоли, Духа Святого, який зійшов на них у вогненнім язиці, і розділилися були за країнами. Впав йому жеребок Витінської та Пропонтидської країни із Халкедоном, і Візантією, і Тракією, і Македонією, досягав аж Чорного моря та Дунаю, Тесалії ж та Еллади, і країни Ахаїтської, й Амнису, і Трапезонту, й Іраклії, й Омастрида. Ці міста й країни не як слово, що скоро переходить, Андрій святий перейшов, численних скорбот та страждань зазнавши, проповідуючи Христа, укріплений Його-таки всесильною поміччю; всі ж біди солодко за Нього терпів, а найбільше в місті, що зветься Синоп, був численними обкладений муками: на землю-бо його кинули, і, схопивши за руки й ноги, волочили, і деревом били, і камені на нього метали, і пальці його й руки виривали, але він знову благодаттю Спаса та Вчителя свого цілим та здоровим од ран явився. Звідтіля, піднявшись, інші переходив країни: Неокесарію, Самосати, Алани, Авасги, Зикхи, Воспорини. Також відплив у Тракійське місто Візантію, де він перший Христа проповідував, і, багатьох навчивши, поставив церковних пресвітерів. Стахія ж, його святий Павло в Посланні до римлян згадує, єпископом їм рукоположив. Сам же, апостольські підіймаючи болісті й труди у Христовому благовісті, обходив Понт, Чорне море, Скитію та херсонитів. За промислом Божим дійшов і до ріки Дніпра в Руській країні і, приставши до Київських гір, тут заночував. На ранок же, вставши зі сну, рече до учнів, які були з ним: «Чи бачите ці гори? Віру йміте мені, що на них благодать Божа засіяє, і має місто велике тут бути, і церкви численні захоче Бог сотворити тут і просвітити святим хрещенням усю землю Руську». Вийшовши ж на гори, благословив їх і хреста поставив, провіщаючи увірування того роду від свого апостольського трону, заснованого від Візантії. Пройшов і вишні міста руські, де тепер Новгород Великий, іще-бо побув і в Римі та й повернувся у Єпір, країну грецьку. І знову прийшов до Тракії, утверджуючи християн і настановляючи їм єпископів та учителів, і, багато країн пройшовши, досяг Пелепониса та й увійшов до ахайського міста, яке зветься Патри, мешкав в одного чесного мужа на ймення Сосій, і його, люто хворого, із ложа хвороби поставив і здоровим учинив — і відтак усе те місто Патрське привів до Христа. Також і антипатова жінка Максимілла звільнилась од лютої недуги і, швидко діставши зцілення, повірила у Христа. І премудрий Стратоклій, антипатів брат, та інші багато хто, одержимі різними недугами, здорові стали після накладення апостольських рук. Через це антипат Єгеат у шаленство впав, схопив святого апостола, до хреста прибив, про що пресвітери й диякони землі Ахайської написали таке:

«Страждання святого апостола Андрія, якого очима нашими бачили, всі пресвітери та диякони церков Ахаї пишемо всім церквам, котрі є на Сході, і Заході, на Півдні та Півночі, у Христовім імені зібрані, — мир вам і всім віруючим у єдиного Бога, у Тройці звершеного, істинного Отця ненародженого, істинного Сина родженого, істинного Духа Святого, що виходить од Отця і на Сині почиває, — цієї віри навчилися від святого Андрія, апостола Ісуса Христа, його ж страждання, на які, близько стоячи, дивилися, наскільки змога, описуємо.

Ігемон Єгеат, увійшовши до Патрського города, почав принуджувати тих, котрі вірили у Христа, щоб принесли ідолам жертви. В дорозі вийшов до нього святий Андрій та й рече: «Належить тобі, бувши суддею людей, пізнати Суддю свого, Який є на небесах, і, пізнавши Його, поклонитися Йому. Поклонившись істинному Богові, відвернутись од тих, що не є боги». Єгеат же рече йому: «Чи ти є Андрій, котрий розоряє храми богів і радить людям чарівницьку ту віру, яка недавно явлена? Римські царі повеліли її знищити». Мовить Андрій: «Римські царі не пізнали того, що Син Божий прийшов заради людського спасіння і звістно виказав, що ідоли ті не тільки не є боги, але нечисті біси і людському родові ворожі, котрі на те подвигають людей, щоб прогнівлювали Бога і щоб відкинули Його від себе, інакше не слухатимуть їх. Коли ж, прогніваний бувши, Бог відвернеться від людей, тоді біси полонять їх на роботу свою і доти зваблюватимуть їх, доки від тіла вийдуть оголені, нічого іншого, тільки гріхи свої із собою носячи». Єгеат же рече: «Коли ті бабські й марнотні слова ваш Ісус проповідував, юдеї до хреста його прибили». Андрій відповів: «О, коли б захотів ти пізнати тайну хреста! Творець роду людського заради любові Своєї до нас хреста перетерпів не неволею, а волею, про що сам я свідомий, Зо й час смерті Своєї знав, і про триденне воскресіння Своє прорік. І на останній вечері, із нами сидячи, про зрадника Свого звістив, говорячи про майбутнє як миугохідне, і на те місце, на якому мав бути відданий у руки юдеям, самовільно пішов». Єгеат же мовить: «Дивуюся тобі, чоловікові премудрому, що наслідуєш Того, Котрого якимсь чином, волею чи неволею, розіп’ято на хресті, і сповідуєш Його». Відповів апостол: «Велике є хреста таїнство, а коли хочеш почути, розповім тобі». Він же сказав: «Не є то таїнство, але кара для злодіїв». Відповів святий Андрій: «Та кара є оновлення людського таїна, тільки зволь терпеливо вислухати мене». Відповідає антипат: «Послухаю-бо тебе терпеливо, але соли ти не уникнеш того, що тобі велю, то на собі понесеш ту таїну хреста». Апостол же рече: «Коли б боявся хресної покари, то не славив би хреста ніколи». Єгеат мовить: «Як від безум’я свого хреста хвалиш, так від дерзотності своєї не боїшся смерті». Відповів апостол: «Не від дерзотності, а від віри не боюся смерті. Чесна-бо смерть преподобних, грішникам-бо смерть люта. Хочу, отож, щоб послухав про таїну хресну і, пізнавши істину, увірував, а увірувавши, віднайдеш душу свою». Єгеат же рече: «Те віднаходиться, що гине, чи ж бо загине душа моя, що велиш віднайти вірою, не знаю, якою». Відповів святий Андрій: «Це є те, чого маєш навчитися від мене, явлю тобі пагубу душ людських, щоб пізнав спасіння їхнє, як удіяне хрестом. Перша людина деревом переступу ввела смерть, і належало роду людському, щоб деревом страждання вигнано було смерть. І як від чесної землі створено було першу людину, яка ввела деревом переступа смерть, так належить, щоб від чистої Діви народився Христос, досконала Людина, котрий є Сином Божим, Який першу людину створив, і щоб Той відновив вічне життя, погублене всіма людьми, і щоб деревом життя відкинув дерево похотіння. І так, як зогрішила перша людина, простягти руки, так належить, щоб Син Божий неповинні руки Свої на хресті простягнув за неповстриманість рук людських, тож за солодку їжу заповітного дерева мав укусити жовчі, беручи на Себе нашу смерть і щоб подати нам Своє безсмертя». Єгеат-бо йому рече: «Ті слова говори тим, котрі тебе послухають; мого ж повеління коли не приймеш і коли не зволиш до жертов богам, то, бивши палицями, на хресті, якого славиш, розіпну тебе». Відповів Андрій: «Я єдиному істинному і всесильному Богові на всяк день приношу не дим кадила, ані м’ясо волів, ані кров козлиськ, але непорочного Агнця, Який віддавався в жертву на хрестному олтарі, Його-бо Пречистого Тіла всі люди причащаються і п’ють Кров Його, одначе Агнець той цілий і живий залишається, хоча істинно заколюється й істинно Плоть Його всі їдять і Кров Його всі п’ють, одначе, як кажу, завжди пробуває цілий, і непорочний, і живий». Єгеат же рече: «Як це може бути?» Відповів Андрій: «Коли хочеш довідатися, стань учнем, щоб навчитися того, про що запитуєш». Єгеат мовить:

«Я те учення витягну з тебе муками». Відповів апостол: «Дивуюся, що ти людина премудра, а говориш безумне: чи ж можеш, муками спитуючи, довідатися од мене Божі таїни? Чув ти про таїнство хреста, чув ти і про таїнство жертви; коли увіруєш у Христа, Сина Божого, розіп’ятого від юдеїв, як у істинного Бога, явлю тобі, як убитий живе і як, відданий у жертву і їджений, цілий у царстві Своєму пробуває». Єгеат же рече: «Коли вбитий є і від людей, як ти кажеш, з’їдений, то як живий і цілий бути може?» Відповів апостол: «Коли вірувати будеш усім серцем своїм, можеш таїну ту взнати, коли ж не увіруєш, не взнаєш таїни тієї ніколи».

Відтак розгнівався Єгеат, повелів апостола вкинути до темниці. Коли вкинули туди святого, зібрався до нього численний люд з усієї країни й хотіли вбити Єгеата, а Андрія вивести із темниці. Але святий Андрій утримав їх, наказуючи й говорячи: «Не перетворюйте миру Господа нашого Ісуса Христа у диявольський бунт, бо Господь наш, відданий на смерть, усяке терпіння виказав, не перечачи, ані волаючи, ані не чутно було на майданах голосу Його. Мовчіте, отож, і ви і мирні будьте! Не тільки перепон не чиніте мучеництву моєму, але й самі, як добрі подвижники й воїни Христові, готуйтеся погрози мучительні та рани понести терпеливо на тілі своїм. Коли належить боятися страху, то слід боятися того страху, котрий не має кінця: страшіння-бо і погрози людські диму є подібні»: раптово-бо з’явившись, зникають. І коли маємо боятися болістей, то належить боятися тих, котрі так починаються, щоб не мати їм кінця ніколи. Тимчасові ж болісті, коли малі є, швидко перетерплюються, коли ж великі, то, швидко душу від тіла прогнавши, самі закінчуються. Тії ж болісті є люті, котрі є вічні там, де плач ненастанний, і крик, і ридання, і безконечні муки, до яких Єгеат вдатися не боїться. Будьте ж більше готові на те, щоб тимчасовими скорботами до вічної радості перейти, де будете веселитися, завжди процвітати і завжди царювати з Христом». Так святий Андрій, людей повчавши, цілу ніч провів.

На ранок антипат Єгеат сів на судищі і, приславши, привів перед себе святого Андрія та й рече йому: «Чи надумався ти покинути безум’я і не проповідувати Христа, щоб міг з нами веселитись у цьому житті, бо велике є безум’я самовільно йти на муки та вогонь». Відповів святий: «Веселитися з тобою зможу, коли увіруєш у Христа та відкинеш ідолів: Христос-бо послав мене в цю країну, в якій немало людей віднайшов Йому». Єгеат рече: «Через те до жертов тебе примушую, щоб зваблені тобою покинули марноту вчення твого і принесли богам догідні жертви, бо немає міста в Ахаї, в якому храми богів не опустіли б; тепер же належить, щоб через тебе знову відновилася честь їхня; нехай ті, котрі тобою розгнівані, тобою ж і вмолені будуть, а ти в нашій дружній любові пробудеш. Коли ж ні, то всілякі за їхнє безчестя приймеш муки і на хресті, якого славиш, повішений будеш». На це відповів святий: «Почуй, сину смерті і соломо, вогню вічному приготована, послухай мене, слуги Господнього й апостола Ісуса Христа: досі з тобою покірливо говорив, навчити тебе бажаючи святої віри, щоб, коли маєш розум, пізнав ти істину й, відкинувши ідолів, поклонився Богові, Який живе на небесах. Але оскільки пробуваєш у безсоромстві своєму й гадаєш, що боюся мук твоїх, віднайдеш ж бо муки на мене, які знаєш як найтяжчі; настільки-бо я доброприємніший Цареві моєму стану, наскільки важчі за Нього перетерплю муки».

Тоді Єгеат повелів простягти його й бити. А коли били його по троє, сім разів змінившись, піднятий був святий і приведений до судді. Рече йому суддя: «Послухай мене, Андрію, і не проливай марно крові своєї; коли ж бо мене не послухаєш, то розіпну тебе на хресті». Відповів святий Андрій: «Я хреста Христового раб є, і хресної смерті бажаю більше, аніж боюся. Ти ж вічної муки можеш уникнути, коли, випробувавши терпіння моє, увіруєш у Христа, бо я печалюся більше про твою погибель, аніж про свої страждання, бо мої страждання одним тільки днем або, найбільше, двома завершаться, твої ж муки й після тисячі літ не матимуть кінця, — тож не примножуй собі мук, не розпалюй собі вогню вічного». Розгнівався Єгеат і повелів розіп’ясти на хресті святого Андрія, прив’язавши йому руки й ноги, — не хотів-бо прибивати його цвяхами, аби нешвидко помер, але, висячи прив’язаний, більшу щоб муку мав. Коли ж вели його мучителеві слуги на розп’яття, збігалися люди, волаючи: «Що зогрішив чоловік праведний і друг Божий? Пощо на розіп’яття ведеться?» Андрій же молив людей, щоб не чинили перепони його стражданню, ішов — бо весело, не перестаючи навчати. Коли ж прийшов на місце, на якому мав бути розіп’ятий, уздрів здалеку приготованого йому хреста і голосом великим заволав: «Радуйся, хресте, освячений Плоттю Христовою і вудами Його, наче перлами, прикрашений! Раніше, коли не був ще на тобі розіп’ятий Господь, страшний ти був людям, тепер же люблений є і приймають тебе із бажанням; знають-бо вірні, які маєш у собі веселощі і яке уготоване за тебе воздаяння. Іду ж бо відважно і з радістю до тебе, ти ж із веселощами прийми мене, учень — бо я є Того, котрий на тобі повішений був. Прийми мене, оскільки любив тебе завжди й обійняти тебе бажав. О добрий хресте! Красу і доброліпність від вуд Господніх ти взяв, здавна бажаний, дбало люблений, тебе шукав я безнастанно і ледве віднайшов тебе, вже приготованого за бажанням серця мого. Візьми-бо мене від людей і віддай мене Вчителю моєму — хай через тебе мене прийме, Котрий мене викупив Собою». Коли це сказав, стягнув із себе одежі і віддав їх мучителям. Вони ж підняли його на хреста, руки й ноги прив’язали ужівками, розіп’яли й повісили. Стояло ж навколо нього безліч людей, десь із двадцять тисяч, поміж них був і брат Єгеатовий, на ймення Стратоклій, котрий із народом волав: «Неправедно цей муж святий страждає!» Святий же Андрій, укріплюючи тих, що вірили в Христа, і навчаючи їх терпіти тимчасові муки, вчив, що немає жодної муки, достойної воздаянню, яке має бути. Відтак весь народ побіг до Єгеатового дому, волаючи й кричачи: «Не належить страждати людині святій, чесній, доброму вчителю, доброго норову, покірливому та премудрому, але належить зняти його з хреста — це ж бо другий день, висячи на хресті, не перестає навчати правди». Тоді Єгеат злякався народу, пішов відтак із ними, щоб зняти Андрія із хреста. Андрій же, побачивши Єгеата, рече: «Нащо прийшов ти, Єгеате? Коли хочеш вірити у Христа, то, як обіцяв тобі, відчиняться тобі двері благодаті. Коли ж на те тільки прийшов, щоб мене звільнити із хреста, то я, доки живий є, знятим із хреста бути не хочу; уже-бо Царя мого бачу, вже покланяюся Йому, вже перед Ним стою, але про тебе печалюся, бо чекає тебе уготована вічна погибель. Подбай щодо себе, доки можеш, щоб не в той час захотів почати, в який годі вже буде тобі!» Коли ж слуги хотіли відв’язати його, не могли торкнутися до нього, та й інших людей багато, одні за іншими, хотіли його звільнити, одначе не могли, бо руки їм мертвіли. По тому великим голосом Андрій рече: «Господи Ісусе Христе! Не попусти звільненому мені бути від хреста, на ньому заради імені Твого я є повішений, але прийми мене, Вчителю мій, Якого полюбив, Якого пізнав, Якого ісповідую, Якого бачити бажаю, у Ньому я є тим, чим є! Прийми, Господи, Ісусе Христе, дух мій у мирі, бо час уже настав прийти мені до Тебе й бачити Тебе, бажаного! Прийми, Учителю мій добрий, а не повели спершу бути знятим із хреста, доки приймеш духа мого!» Коли це говорив, тут осяяло його світло з небес, як блискавиця, — всі це бачили, — і освітило його охрест, що годі було тлінному окові людському на нього дивитися. Пробуло оте небесне світло, осяюючи його, десь із півгодини, і відійшло — апостол святий випустив духа й відійшов у світлостях постати перед Господом. Жінка ж, котра вірила в Христа, Максимілла, яка була синклітського доброродства, цнотлива й свято жила, пізнала, що святий Андрій відійшов до Господа, зняла його тіло із великою честю і, помазавши великоцінними ароматами, поклала його у своєму гробівці, в якому сама мала бути покладена. Єгеат же, розгніваний на народ, мислив, як учинити відомсту, і вирішив покарати тих, що повстали супроти нього; хотів і Максимиллу оклепати перед царем. Коли так собі гадав, раптово напав на нього біс, і посеред міста, мучений од біса, помер. Коли про те звістили братові його, котрий вірив у Христа, Стратоклію, той повелів його поховати, сам же не шукав нічого з маєтків його, кажучи: «Не дай мені, Господи мій, Ісусе Христе, щоб мав я доторкнутися чогось із добра брата мого, аби не осквернитися гріхом його, адже дерзнув забити Господнього апостола, люблячи марнотне майно».

Було це в Ахаї, у місті Патроському, в останній день листопада, де багатьом людям апостольськими молитвами подаються добродіяння аж дотепер. Був же страх на всіх, і не знайшлося жодного, котрий не повірив би у Спаса нашого Бога, Який хоче всіх спасти і привести до пізнання істини, Йому ж слава навіки віків. Амінь».

До цього місця «Страждання святого апостола Андрія» від пресвітерів та дияконів ахайських писане.

Після ж численних літ мощі цього святого апостола Андрія були перенесені до Константинополя Артемієм-мучеником за повелінням великого царя Констянтина і покладені зі святим євангелистом Лукою і зі святим Тимотеєм, учнем святого апостола Павла, в пресвітлому апостольському храмі, всередині священного жертовника. Твого апостола молитвами, Христе Боже, вірних Своїх у православ’ї утверди і спаси нас. Амінь.

Туптало Дмитрій [Ростовський]. Книга житій святих.. на три місяці первых, еже ест: септемврій, октобрій, новембрій. Вид. 2-е, Київ, друкарня лаври, 1711.

Тропар, голос 4

Апостоле первозваний, / брате первоверховного Андрію, / Владиці всіх молися, \ щоб дарував мир усьому світові / і душам нашим велику милість.

 Кондак, голос 2

Мужність одноіменного Богопроповідника / і Церкви першого послідовника, / брата Петрового, про бавимо, / бо як колись того, так нині і нас він призиває: / прийдіть, ми знайшли Жаданого.

 Величання

Величаємо тебе, святий апостоле Андрію Первозваний, і шануємо страждання і труди твої, що ними потрудився ти у благовісті Христовім.