Прийшов якось благовірний князь Ізяслав, син Ярославів, онук Володимирів, до святого отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, і каже йому: «Розкажи мені, отче, віру варязьку, яка вона є». Преподобний же отець наш Феодосій каже: «Послухай, благочестивий княже, оскільки (вже) питала знатність твоя (у) нашого смирення [1]. Віра їхня лиха і закон їхній нечистим є: в Савелієву віру [2] і в інші впали єресі, і всю землю осквернили. Ти ж, благовірний самодержцю, бережи себе од них. Ось-бо їхня єресь: по-перше — ікон не цілують; по-друге — мощі святих не цілують; по-третє — хрест на землі написавши, цілують, а, вставши, ступають (по ньому) ногами; по-четверте — в піст м’ясо їдять; по-п’яте — на опрісноках служать; по-шосте — попи їхні хрестять через одне занурення, а ми через три; ми ж мажемо похрещеного миром і маслом, а вони похрещеному сиплять сіль у вуста; в ім’я ж святих (що їх пам’ять припадає на день народження) не нарікають, але як назвуть батьки, в те ім’я і хрестять.
Тому слід цуратися віри латинської. (І) ні звичаїв їхніх дотримуватися, (ні) причастя їхнього приймати, і ні слухати, що кажуть вони, оскільки неправедно вірують і нечисто живуть, їдять-бо із псами, із кішками, п’ють свою сечу — зло є і прокляте це — і їдять черепах, і диких коней, і ослів, і удавленину, і ведмежатину, і бобровину.
Першого ж тижня Великого Посту, у вівторок, їдять м’ясо, і мнихи їхні їдять сало. В суботу ж пестяться. Християнам же своїх доньок не слід давати за них, ані брати в них за себе, ні брататися з ними, ні кумитися, ні цілувати їм хреста (у чомусь); ні їсти з ними, ні пити з однієї посудини. Тим же, що просять у вас, давати Бога ради їсти, але в їхньому посуді; якщо ж не буде в них посуду, дайте у своєму, а потім, вимивши, молитву над ним прочитайте.
А за гріхи свої не від Бога пробачення просять, але прощають їх попи за дари їхні [3]. Попи ж їхні не женяться законним шлюбом, але з рабинями блудять і службу здійснюють, гріха за собою не знаючи. Єпископи ж їхні мають наложниць, і на війну ходять, перстень на руці носять. Мертвих кладуть на захід ногами, а головою на схід, і руки уздовж кладуть, очі, вуха ж і ніс воском заліплюють. І, женячись, беруть сестер. І мертвим тілом служать, бо Господа вважають мертвим, ми ж службу творим живим тілом, самого Господа бачачи, Що сидить одесную Отця, і знову прийде судити живих і мертвих. Вони — латиняни — мертві, бо мертву службу здійснюють; ми ж Богу живу жертву чисту й бездоганну приносячи, отримаємо життя вічне. Пишеться-бо: «Воздається кожному по ділах його» [4]. Харxe ж їхнього не приймати, бо багато в них зла і несправедливості. Розпусна і погибельна віра їхня. Того і жиди не творять, що вони творять. Багато у Савелієву єресь вступили. Найгірші і найзліші з усіх народів є, бо не можна вберегтися їх, а поган можна. Латиняни (бо) Євангелію і Апостол мають, і ікони святі, і до церкви ходять, але віра їхня і закон — нечисті. Багатьма єресями своїми весь світ заразили, оскільки в усіх землях варяги є. Велика печаль од них правовірним християнам, котрі живуть серед них. А коли хто вбережеться від них, пронісши віру чисту, перед Богом стане одесную, радіючи, коли ж хто за власним бажанням наблизиться до них, то з ними стане ошую, плачучи гірко. Нема-бо життя вічного для тих, хто живе у вірі латинській чи в сарацинській, ні честі зі святими в майбутній вік.
Не подобає віру їхню хвалити: бо хто хвалить їхню віру, той, виходить, свою гудить; або (хто) почне хвалити непрестанно чужу віру, од якої одреклося православне християнство, той стає двовірцем, і близький до єресі. Ти ж, чадо, од таких діянь бережи себе і не спілкуйся з ними, але уникай їх, свою віру непрестанно хвали, і, скільки можеш, підвизайся в ній добрими справами. Милостивим же будь, христолюбче, не лише до своїх домочадців, але й до чужих. І коли бачиш нагото, одягни його; чи голодного, чи в біді — помилуй їх. І якщо (навіть) буде іновірець — єретик і латинянин, всякого помилуй і з біди виручи. І не погрішиш перед Господом. Бог-бо сам харчує всіх — як поганих, так і християн. Поганами ж та іновірними (теж) піклується Бог, (та) в майбутній вік не прилучаться до воздання благих. Ми ж, хто живе в праведній вірі, і тут під опікою Бога, і в прийдешньому віці врятовані будемо Господом нашим Ісусом Христом. А кому доведеться по вірі сій святій ради Бога померти, то (хай) сміливо не лишає правої віри, а умре за Христа. «Святі-бо, — сказано, — що за віру померли, оживуть во Христі» [5]. Ти ж, сину, як побачиш іновірних, що з вірними борються і спокусою бажають звести од православної віри правовірних, ти ж, що істинно прийняв православ’я, не змовчи, але поможи правовірним проти зловірних. І, якщо можеш, як добрий пастир вівцю, маєш врятувати від уст левових. Коли ж змовчиш, то, як віднімуться (вони) у Христа і передадуться сатані, відповідатимеш за них у День Судний. І коли тобі каже хтось: «Сію віру і ту Бог дав», ти ж відказуй: «Хто ти є, кривовірцю? Вважаєш Бога двовірцем? Чи не чув, окаянний і розбещений злою вірою, написане: «Так каже Господь: один Бог, одна віра, одне хрещення» [6]. І Господь мовить так: «Належить нам виконувати усю правду» [7]. І це все виконавши, по тому зійшов на небеса, і учнів Своїх послав проповідувати в усі кінці Всесвіту. Ти ж, зловірний, стільки років тримався православної віри, а тепер спокусився на зловір’я та повчання сатани. То чи не чув апостола Павла, що казав: «Деякі баламутять вас і бажають перекрутити Благу Вість Христову. Коли й ангел, зійшовши з небес, благовістить вам краще, але не так, як благовістимо ми, то буде проклятий» . Ви ж, відкинувши проповідь Апостольську, і святих отців настанови, прийняли неправу віру і вчення зіпсуте і сповнене погибелі. Тому від нас, врешті, й були відлучені. Тому нам з вами недостойно жити й Пречистих Таїн прилучатись; не (можна) причащатись чи брати вам участь у нашій Божественній Службі, бо незліченні єресі ваші».
Переклад Ірини Жиленко-молодшої
1. Цей вступ — результат пізнішої обробки. Найбільш вірогідним варіантом авторського вступу може бути відповідний фрагмент із Паїсіївського збірника: «Слово у мене є до тебе, княже боголюбивий. Я, Феодос, негідний раб Пресвятої Трійці, Отця, і Сина, і Святого Духа, в чистій і праведній вірі народжений і вихований в добрі правовірними батьком та матір’ю, що наказували мені…»
2. Прп. Феодосій має на увазі, що католики зливають в одне дві Божественні іпостасі: Отця і Сина, кажучи, що Дух Святий походить від Отця і Сина (в православ’ї — лише від Отця).
3. Маються на увазі індульгенції.
4. «Син Чоловічий має прийти у Славі Отця Свого з Ангелами своїми, й тоді віддасть кожному згідно з його ділами» (Мт. 17, 27).
5. Такі цитати можна знайти ледь не в кожного християнського письменника. Можливо, прп. Феодосій має на увазі одне з повчань прп. Федора Студита.
6. «Одне-бо тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Бог, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма, і через усіх, і в усіх» (Ефес. 4, 4-6).
7. «… залиши це тепер, бо так личить нам здійснити всяку правду…» (Мт. З, 15).