Пам’ять 3 / 16 травня
Історія Києво-Печерської лаври невіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої освіченості, школою, яка готувала освічене вище духовенство.
Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Василеві (тепер Васильків) у боярській сім’ї. Ще з малолітства дивував він оточення розумом та не відповідною своєму вікові мудрістю. Виховувався Феодосій у благочесті, рано й швидко почав осягати Божественне Письмо. Відзначався при тому особливою ревністю в молитві, з радістю відвідував храм, уважно й з любов’ю вистоював служби, осягаючи глибини літургії.
Невдовзі його батько одержав призначення в Курськ тіуном (управителем). Там пройшло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернече життя, багато часу проводив у церкві та в богословських роздумах.
Якось йому довелося зустріти прочан з Єрусалима. Захоплений натхненними оповідями, юнак ублагав взяти його з собою до Святої Землі. Йому невимовно хотілося хоч краєчком ока глянути на ті місця, де жив і пролив Свою безцінну кров заради нас Спаситель. Таємно від матері, вночі, Феодосій вирушає у дальній путь.
Три дні розшукувала свого Феодосія пригнічена горем мати. Лише випадково довідавшись про наміри сина, вона змогла наздогнати й повернути його з дороги. Розгнівавшись, вона суворо покарала хлопця, але він терпляче й смиренно зносив покару і ще палкіше молився.
Довідавшись, що в деяких церквах міста бракує проскурок, Феодосій вирішив сам випікати хліб, що приноситься в жертву Богові. Він купував пшеницю, сам перемелював її на жорнах і випікав проскурки, які потім приносив у дар церкві. Якщо ж хтось давав гроші за ті, що подавалися на проскомідію, Феодосій віддавав їх бідним та немічним.
Так він трудився близько двох років. Мати, яка не хотіла миритися з таким життям сина, чинила йому всілякі перепони. Інколи ласкою, іноді силою вона переконувала хлопця облишити цю справу і займатися працею, яку виконували більшість його однолітків.
Тоді він залишає Курськ і поселяється в іншому місті біля священика, якому допомагає під час Богослужінь, співає й читає у храмі, випікає проскурки. Але мати знаходить його й там і знову повертає додому.
Благочестиве життя хлопця не лишилося непомітним для оточення. Градоначальник Курська перейнявся повагою до хлопця, купив йому дорогий світлий одяг, але той віддав його біднякам. І так було декілька раз.
Двадцятитрьохлітнім юнаком Феодосій назавжди залишає Курськ і вирушає до Києва з твердим наміром стати ченцем і присвятити своє життя служінню Богові.
У стольному місті він дізнається про преподобного Антонія і спрямовує свої стопи до печери старця. Слізно й палко благав він святого отця прийняти до себе. Преподобний Антоній не міг не відчути полум’яного стану справжнього благочестя і віри. Він вволив бажання юнака і невдовзі благословив преподобному Никонові постригти його в ченці.
Прийнявши святий чин ченця, Феодосій з особливою ревністю став виконувати волю своїх наставників.
Тяжку чернечу працю сприймав він за благо і підносив вдячні молитви Богу за саму можливість такого подвижництва. Ночами Феодосій трудився духовно, а вдень, гамуючи плоть постом і утриманням у всьому, вів численні господарські роботи, які вимагали неабиякої фізичної сили й витривалості.
Працелюбність, смиренність, доброта, сердечність, а особливо палке прагнення до богоугодного життя молодого ченця дивували навіть преподобного Антонія.
Тим часом мати продовжувала розшукувати Феодосія, поступово втрачаючи надію побачити його живим. Лише через тривалий час вона нарешті дізналася про місце перебування його і вирушила до Києва.
Зустрівшись із сином, вона довго і слізно вмовляла його повернутися додому, обіцяючи Феодосію повну волю у всьому, лиш би він був поруч з нею, доглянув її у старості та поховав по смерті.
Феодосій терпеливо переконував її відійти від мирської суєти, стати на шлях спасіння душі, прийняти його благословення на чернецтво.
Мати спочатку гнівно відкинула синові поради, але через декілька днів погодилася з його настановами і постриглася в черниці при монастирі св. Миколая в Києві, де скоро й спочила у Бозі.
Ступивши на шлях чернецтва, преподобний Феодосій невдовзі був рукопокладений в ієродиякони, а згодом — в ієромонахи. Коли ж перший ігумен Печерського монастиря преподобний Варлаам, виконуючи волю князя Ізяслава, став на чолі монастиря св. Димитрія (пізніше Михайлівського Золотоверхого), братія одностайно обрала його своїм ігуменом.
Рішення це було аж ніяк не випадковим, оскільки за короткий час Феодосій здобув глибоку пошану й повагу своїми подвигами на шляху спасіння.
Аби ще сильніше вигартувати дух і волю, Феодосій часто вночі роздягався до пояса й віддавав своє тіло для болючих укусів комарів і комах, а сам одночасно тяжко працював: молов на жорнах збіжжя, пряв вовну, носив воду. При цьому він завжди співав Давидові псалми. На тілі Феодосій носив жорстку, грубу волосяницю, яку приховував зверху старенькою одежиною, аби про те ніхто не довідався. Спав преподобний сидячи. Їв зовсім мало сухого хліба або ж варені овочі.
Уже будучи ігуменом, преподобний Феодосій не тільки не зменшив своїх подвижницьких подвигів, а ще й примножив їх. Наснагу і сили знаходив у молитві.
Особливо благодатними він вважав нічний час, коли ніщо не заважало полум’яному славослов’ю Бога, ніщо не остуджувало гарячих сліз, ніщо не відволікало від колінопреклонінь.
Одночасно Феодосій мудро і вправно керував життям монастиря. Кількість ченців постійно й неухильно збільшувалася. Той факт, що печерне життя братії не відповідало гуртожитковому ідеалові преподобного, а мало пустельницький характер, змусив його провести основну зміну в монастирі.
Ще за часів ігумена Варлаама над печерами було збудовано невеличку церкву. За Феодосія на поверхні землі було зведено келії для ченців, що переселилися туди з печер, у яких пізніше стали ховати померлих. Тепер у печерах лишалися в затворах лише схизматики.
Монастир невпинно розростався. Час вимагав запровадження єдиного і загального правила впорядкованого чернечого співжиття. Тонко відчуваючи цю потребу, преподобний Феодосій постановив запровадити Студійський статут. Він доручив ченцеві Печерського монастиря Єфремові відвідати Константинополь і детально вивчити особливості Студійного монастиря, його статут, аби запозичити звідти все краще.
Запровадження статуту регулювало гуртожиткове життя, вводило усталений і точний порядок церковних Богослужінь. Відтоді чернече життя в Печерській обителі набуло організованої форми.
Ця подія мала неординарне й неабияке значення. Преподобний Феодосій ставав свого роду мовби співзасновником Печерського монастиря та основоположником упорядкованого за Студійським статутом чернечого життя в Київській Русі, оскільки невдовзі його перейняли решта обителей, і не тільки на наших землях, але й по всій Східній Європі.
Подвижництво, трудове й братське життя ченців преподобний Феодосій ставив вище за мовчання й роздуми, яким віддавалися ченці, коли перебували в печерах. Його вроджений, розвинутий досвідом талант організатора давав змогу гармонійно поєднати громадське служіння з особистими подвигами на шляху спасіння. Саме така позиція ігумена дозволила не тільки не ізолювати від світу Печерський монастир, а навпаки, залучити його до тісного зв’язку і взаємозбагачувальної співпраці зі світом. Цим було окреслено спасенний напрямок для православного чернецтва у його перспективному розвиткові.
Історична роль Печерського монастиря, що згодом став духовним осердям не тільки української нації, але і всього православного світу, — надзвичайна. Важко переоцінити роль і святих наставників цього оплоту православ’я — преподобних Антонія і Феодосія.
Ще у ті далекі княжі часи слава про святих отців рознеслася по найвіддаленіших куточках.
Важко уявити собі більшу несхожість, ніж ту, яку ми бачимо у святих Антонія і Феодосія: святий Феодосій — образ євангельської легкості, окрилення, живого, доброзичливого милосердя, святої, братерської, лагідної товариськості. І саме в цьому проявляється геніальність духовного обдаровання і внутрішньої відчуженості від усього мирського святого Антонія — він зумів побачити свого учня таким, яким той був насправді, з його самобутністю, можливостями і спроможностями, в його унікальності, — і використав увесь свій духовний досвід для того, аби допомогти йому стати самим собою, а не копією свого учителя. Тут святий Антоній виявив якості, що згодом знайдуть яскраве вираження у старості: дар виховувати людину не за трафаретом, а згідно з її власними можливостями й обдаруванням.
Святий Антоній став взірцем одинокого подвигу зрілого духовного подвижника, святий Феодосій — основоположником гуртожиткового чернецтва.
Преподобний Феодосій був духівником багатьох мирян. Любов’ю і всепрощенням намагався він навертати на шлях істинний тих, які блудили чи зовсім сходили з цього шляху. Він повчав усіх словами та власними чудотворними ділами і прикладами.
Про богообраність ігумена свідчить те, що він не дозволяв робити у монастирі жодних запасів. Це відбувалося навіть у голодні й лихолітні роки, але, за дивним вищим покровительством, монастир ніколи не бідував. Більше того, допомагав нужденним.
У 1073 році за діяльної допомоги високодостойних покровителів преподобний Феодосій розпочав будівництво великого мурованого храму Успіння Пресвятої Богородиці. Невдовзі після закладин ігумен захворів і упокоївся 3 травня 1074 року в середньому віці.
Поховали його в печері під старим монастирем, яка разом з іншими сусідніми печерами дістала назву Феодосієвих, або Дальніх печер.
У 1091 році було відкрито нетлінні мощі преподобного Феодосія. Канонізація святого відбулася у 1108 році.
Життя преподобного Феодосія було сповнене чудес, але й серед них виокремлюються ті, які своєю прозорливістю послужили спасінню монастиря від всіляких небезпек.
Зі збільшенням числа братії преподобному отцю довелося розширювати територію монастиря, аби розпочати будівництво нових келій. Разом з іншими ченцями узявся він до будівництва нової, більшої огорожі. Коли було зламано старий мур, обитель залишилася зовсім беззахисною. Уночі до монастирських стін підійшли розбійники з надією чимось поживитися у чернечих келіях.
Наблизившись до храму, зловмисники почули у церкві спів. Вирішивши, що там відбувається Богослужіння, вони сховалися у густому лісі. Трохи перечекавши, вони знову попрямували до храму. І цього разу грабіжники зупинилися перед дверима — в церкві лунав чарівний спів, всередині виблискувало дивне світло, а від самої будівлі поширювалися духмяні пахощі.
Це відбувалося тому, що в церкві знаходилися ангели, які славословили Бога. Розбійники, подумавши, що братія відбуває нічне молитовне стояння, знову відступили. Вони вирішили дочекатися, поки ченці розійдуться, аби зробити свою чорну справу.
Таким чином вони декілька разів підступали і відступали від церковних стін, відлякувані співом ангелів. А між тим почало світати, і пономар задзвонив до заутрені. Зачувши дзвін, грабіжники попрямували в лісові хащі. І тоді злодії вирішили: коли зберуться усі ченці разом з ігуменом Феодосієм у церкві, вони перекриють вихід і виріжуть їх усіх, а потім заволодіють майном.
Наблизившись до храму, злодії раптом були вражені страшним чудом: церква разом з ченцями стала підніматися вгору і застигла у повітрі на такій висоті, що грабіжники не могли дістати її навіть пострілом.
Перелякані таким видивом, у панічному страху вони розбіглися. З часом вони всі розкаялися у своїх намірах і поклялися більше ніколи не займатися злочинним ремеслом, а їхній ватажок, з трьома найближчими побратимами, сповідувався і шукав спокути у самого преподобного Феодосія. Зі спасительними настановами ігумен відпустив колишніх зловмисників.
Це був далеко не поодинокий випадок чудесного спасіння Печерського монастиря і його братії.
Тропар преподобному Феодосію, ігумену Києво-Печерському, глас 8
Піднявшись на висоту чеснот, з молодости полюбив ти чернече життя, / бажаного мужньо досяг, оселившись у печері / і прикрасивши житіє твоє постом і подвигом у молитвах; / і, як безплотний, перебував, в українській землі, як світле світило, засяяв, отче Феодосію, / моли ж Христа Бога, щоб спастися душам нашим.
Кондак преподобному Феодосію, ігумену Києво-Печерському, глас 3
Зірку землі нашої сьогодні вшануймо, / що зі сходу засяяла і до заходу прийшла, / всю бо країну нашу чудесами і добротою збагатила / і всіх нас діянням і благодаттю чернечого устава просвітила, / — блаженного Феодосія.