Пам’ять 1 / 14 травня

Великий син білоруського народу, прикраса Київського Православ’я, святитель-мученик Макарій, митрополит Київський, здійснював свій чернечий та святительський подвиг у XV столітті. Докладне місто його народження невідомо, але дослідники припускають що він народився в околицях Вільні.

Від юнацтва будучи святитель Макарій відчув покликання до чернечого життя та поступив у Віленський Троїцькій монастир. Своїми духовними подвигами він звернув на себе увагу Київського митрополита Симона, який близько 1478 р. Б. поставив його архімандритом Віленського Троїцького монастиря та митрополичим намісником над усіма православними монастирями і церквами Великого Князівства Литовського (тобто Білорусі та України). На цієї відповідальної посаді будучий митрополит заробив велику повагу не тільки чернецтва, а і всіх православних вірних Київської митрополії.

У 1495 році, після смерті Київського митрополита Іони (Глезни), Собором архієреїв Київської митрополії, що відбувся в Вільні, архімандрит Макарій був обраний  Київським митрополитом. Для одержання благословення на управління митрополією до Константинопольського патріарха Нифонта були послані старець Діонісій і чернець Герман. Особа нового Київського митрополита не викликала ніякого застереження у Вселенського патріарха й у 1496 році патріарх надіслав Великому князеві, княгині й митрополиту Макарію листа з благословенням.

Митрополит Макарій був мудрим пастирем. Він докладав багато зусиль до ослаблення внутрішніх чвар серед духовенства й мирян, дбав про розвиток Київської митрополії, упорядкував і прикрасив багато храмів та монастирів. Він оберігав і захищав права православних від «латинян». Для цього вживав заходів, щоб прихилити великого князя Литовського Олександра до православних, а також стежив за моральністю підвладного йому духовенства і протистояв намаганням мирян вирішувати справи Церкви.

Святитель мешкав у м. Новогрудку (нині Гродненська область, Білорусь), де знаходилась головна резиденція Київських митрополитів від часів князя Вітовта Великого (1410 р.), тому що Київ був напівзруйнованим, а з 1471 року навіть перестав бути столицею. Їхати туди вважалося небезпечним через напади татар, які пограбували, зокрема, Софійський собор.

У 1497 році Митрополит Київський і всієї Русі Макарій вирішив поїхати у Київ. Він вважав своїм архіпастирським обов’язком відвідати та відновити давню кафедру київських митрополитів, підтримати киян. Він навіть зібрав деякі кошти для відновлення пограбованих татарами Менглі-Гірея кафедрального Софійського собору та інших київських святинь.

Подорож до Києва в ті часи була небезпечною. Протягом 1491–1496 років кримські татари здійснювали набіги на Україну щороку. У березні й квітні 1497 р. вони напали на Волинь, Поділля та білоруську Мозирщину, однак князі Михайло й Костянтин Острозькі з військом відбили полонених і вбили всіх нападників. Тому вважалося, що шлях до Києва, який пролягав через Мозирщину, є вільним.

Наприкінці квітня 1497 р. Б. митрополит Макарій у супроводі кількох духовних осіб та нечисленної охорони вирушив до Києва. Проїжджаючи вздовж річки Прип’яті, святитель зупинився на відпочинок у селі Скриголов, що знаходилось неподалік від білоруського міста-фортеці Мозиря на річці Бчичі (нині це с. Скригалов, Мозирського району Гомельської області, Білорусь). Оскільки наближалася неділя (1 / 14 травня 1497 р.Б.), митрополит вирішив відслужити у місцевій церкві Службу Божу.в

Під час Божественної Літургії стало відомо, що наближаються татари. Митрополит Макарій вийшов на амвон і повідомив про це вірним, закликаючи їх сховатися: «Рятуйтесь, діти мої, а мені не можна. Я віддаю себе в руки Господні». Вірні сховалися у лісах. Сам митрополит лишився у церкві та продовжив Службу Божу. Увірвавшись до храму, татари вбили митрополита Макарія прямо перед Престолом у вівтарі, відрубавши йому голову. Оскільки святитель – священномученик тримав Святий Потир правою рукою надто міцно, вбивці, аби забрати святиню, відрубали Митрополиту Макарію праву руку. Причет митрополита частково вбили, частково забрали у полон.

Після відходу татар місцеві селяни повернулися до свого села. Через декілька місяців під час косовиці було знайдене серед трав нетлінне тіло митрополита Макарія. Незабаром разом з монахами Києво-Печерської Лаври мощі доставили зі Скриголова до Києва у Софійський собор, поклавши їх у раку.

Біля раки святителя священомученика Митрополита Макарія сталося багато чудес. Перед іконостасом у соборі, де спочивав святитель, неодноразово самі запалювалися свічки, а від його гробниці інколи виходило світло й вогонь. У 1547 р. святитель-мученик митрополит Макарій був канонізований. Від початку його пам’ять святкувалася 18 січня, але в 1621–1622 роках, за митрополита Київського Іова Борецького, вона була перенесена на день святительського подвигу – 1 / 14 травня.

Нині нетлінні мощі священомученика Макарія знаходяться в Києві у Володимирському соборі Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Тропар святителю та священомученику Макарію, митрополиту Київському, глас 8

Божественні безкровні звершуючи жертви, / кров твою, безбожними агарянами пролиту, / в жертву непорочну приніс ти Владиці твоєму, / Пастиреначальнику Христу; / Його ж моли, молимо тебе, вилити гнів на народи, / що бажають воєн; воїнство наше на ворогів укріпи / і паству твою від усяких бід збережи, / тебе бо як сильного заступника шануємо, / новий священомученику, святителю блаженний Макарій.

Ще один тропар святителю та священомученику Макарію, митрополиту Київському, глас 4

До міста твого Києва, як пастир добрий, поспішаючи, / ворогами віри ще в путі ти був забитий, / але своє нетлінне тіло, як невмовкне повчання, / посеред великої церкви міста Києва ти явив; / його ж побожно цілуючи, молимо тебе, святителю Христовій Макарій, / молися, щоб спастися душам нашим.

Кондак святителю та священомученику Макарію, митрополиту Київському, глас 3

Будучи у світі, ти був не від світу цього, святителю отче Макарій, / але ще від юності показав себе громадянином небесним, / тому святительським саном достойно вшанований був, / ще ж і мученицьким вінцем прикрасився ти, отче преподобний; / Христа Бога моли, щоб Він дарував нам велику милість.

Ще один кондак святителю та священомученику Макарію, митрополиту Київському, глас 3

Веселиться місто Київ, / великий скарб отримавши, / твоє тіло нетлінне, / святителю блаженний Макарій, / бо твій престол навіть до крові від навали лютих ворогів зберігав ти. / І нині стоїш біля Небесного Престолу, / тому молитовно перед Творцем поминай нас, отче наш, / бо у всіх бідах маємо тебе захисником і тобою хвалимось, взиваючи :/ радуйся, Макарій, архієреїв Київського Православ’я чесна прикраса.

Молитва

О великий угодник Христові, святителю отче Макарій, у час життя твого чад твоїх любов’ю, що міцніше смерті, полюбив і за них душу свою поклав, подивися з Небесної обителі на нас, почуй стогони наші сердечні і допоможи нам, негідним і смиренним. Молися, святителю милостивий до Господа, щоб послав мир на люди Своїх, і на преподобних Своїх, і на всіх тих, що звертають серця до Нього. Подай нам, отче наш, любов твою до Святої Матері нашої Церкви Христової, зміцни нас, розслаблених духом, переданні отців зберігати, і про біди, що приходять, пам’ять спасительну мати, і завжди подячну пісню Благодійникові Богу співати навчи. Молитвами твоїми біля Престолу Господа сил виблагай Церкви Христової від єресей і розколів позбавлення, до чесних мощів твоїм приходящим і шануючим  святу пам’ять твою виконання благих їх прохань дати і всім християнам усе, що для тимчасової і вічного життя потрібне, подати, та прославляється в тебе Пречисне Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.