Нещодавня кампанія з дискредитації Святішого Вселенського патріарха Варфоломія, розпочата Службою зовнішньої розвідки Росії (СЗР), вкотре підтверджує, що Кремль і Московський патріархат діють у повній згоді, використовуючи релігію для досягнення своїх геополітичних цілей та обливаючи брудом першого серед рівних в Православній церкві.
Намагаючись навісити на Вселенського патріарха ярлик «антихриста в рясі», російська влада передусім підкреслює ту роль, яка відведена Московському патріархату в системі державної влади та поширенні дезінформації.
Наприклад, європейські спецслужби та політичні аналітики описали цей порочний альянс так: у деяких частинах Північної та Східної Європи церкви та пов’язані з ними релігійні організації стратегічно розміщувалися поблизу важливих інфраструктурних об’єктів та транспортних шляхів, слугуючи прикриттям для російської розвідки.
На околиці стратегічно важливого міста Вестерос у Швеції росіяни збудували церкву, що викликала серйозне занепокоєння місцевої влади щодо її справжнього призначення та здатності до збору розвідданих.
Якою ж іронією є те, що російські спецслужби звинувачують Константинопольську церкву у перебуванні під впливом західних держав чи використанні її як інструменту іноземними гравцями, особливо враховуючи, що у цій країні державні та релігійні структури практично злилися воєдино.
Новий вибух емоцій у російських чиновників – це не стільки новина, скільки продовження та посилення їхніх нескінченних спроб підірвати авторитет Вселенського патріархату. І це ще раз показує, що для Кремля православ’я – ще одне поле битви в інформаційній війні. Багато років тому я докладно описав цю тенденцію у статті «Чому метою інформаційної війни Росії стала Константинопольська церква».
Останніми роками такі підступні тактики, точно описані у відповіді Фанару на заяву СЗР і сповнені «вигаданих сценаріїв, фейкових новин, образ та сфальшованої інформації…», стали досить витонченими та націлені передусім на новонавернених і всіх тих, хто шукає можливості вивчати православну віру на онлайн-платформах.
Прихильники Росії намагаються представити Константинополь як маріонетку Заходу, водночас вихваляючи Московський патріархат як єдиного хранителя істинного православ’я.
Незважаючи на напади та постійну дезінформацію, реальність на місцях виглядає зовсім інакше. У багатьох європейських країнах уряди, духовенство та віряни чинять опір і поступово виходять з-під юрисдикції Московського патріархату.
Наприклад, уряд Литви офіційно визнав новий екзархат під юрисдикцією Константинополя після візиту Вселенського патріарха Варфоломія до Вільнюса у 2023 році та подальших зустрічей на високому рівні.
У Болгарії та Чехії спецслужби розпочали розслідування у зв’язку з підозрами, що дії Московського патріархату можуть становити загрозу демократичному правопорядку. Болгарія вислала з країни пов’язаних із Росією священнослужителів, які намагалися впливати на політичні процеси в інтересах Кремля.
Аналогічна ситуація сталася у 2024 році в Естонії, коли уряд відмовив у продовженні посвідки на проживання місцевому митрополиту, підпорядкованому Москві, посилаючись на загрозу національній безпеці.
У багатьох російських єпархіях священнослужителі, які не підтримують військову агресію Москви або, що ще гірше, виступають проти неї, залишають свої посади і часто зазнають канонічних покарань, а дехто шукає притулку у Вселенському патріархаті.
Ці приклади показують, що не лише Україна намагається обмежити чи усунути вплив Москви, але й ширша коаліція країн, які вбачають небезпеку проникнення в їхні суспільства альянсу Кремля та Московського патріархату.
На цьому тлі Вселенський патріархат не поводиться як геополітичний суперник Москви, а лише виконує свої обов’язки відповідно до канонічних повноважень, наданих йому Вселенськими соборами.
Москва, навпаки, знову й знову ігнорує соборні та канонічні правила, особливо коли вони не вписуються в її плани, та в односторонньому порядку розриває євхаристичне спілкування, не приходить на всеправославні зустрічі, як-от на Святий і Великий Собор 2016 року на Криті, і наполягає на такій моделі першості, яка ґрунтується на політичній перевазі, а не на канонічному порядку.
Православ’я опинилося на роздоріжжі двох протилежних підходів. З одного боку стоїть Константинополь, який, попри постійні нападки, прагне бути об’єднуючим та пастирським центром, відкритим для діалогу та відданим свободі Помісних Церков у рамках канонічної традиції. З іншого боку стоїть церковно-державний комплекс, який дедалі частіше описують як такий, що перебуває у стані «інституційної банкрутства», і це слова, зокрема, одного з провідних російських ієрархів у Молдові.
Що більше російські спецслужби намагаються зобразити Вселенського патріарха Варфоломія як «погрузлого в смертному гріху», то яснішим стає цей контраст. Нещодавні нападки змушують багатьох віруючих, священнослужителів та уряди поставити запитання: яке бачення більше відповідає православ’ю та є вільним від державного контролю?
У цьому сенсі кампанія проти Вселенського Патріархату та Його Святості є непрямим визнанням – і нагадуванням – їхнього неминучого морального лідерства та духовного авторитету. Тоді як Москва використовує мову спецслужб та пропагандистські гасла, Фанар продовжує свою непомітну роботу, відповідаючи на нападки тишею молитви та словом істини, будучи впевненим у тому, що духовна свобода, а не інтриги спецслужб, є справжнім фундаментом Церкви та підґрунтям церковного життя.
Евангелос Сотіропулос (Evagelos Sotiropoulos)
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»