І. Знає Господь, що ти страждаєш, але Його любов зігріє тебе.

Про цього дивовижного монаха можна сказати лише одне – це солодка душа. Солодкість цієї душі відчув не тільки я, а й кожен паломник Святої Гори, який спілкувався з ним. Силуан був високим, кремезним, із великою чорною бородою, і своїм зовнішнім виглядом не одразу приваблював незнайому людину. Але однієї розмови з ним було достатньо, щоб людина його полюбила.

«Господь нас невимовно любить», — говорив кожному отець Силуан. І при цих словах очі його завжди наповнювалися сльозами. Вони були червоні від сліз. Найбільше він говорив про любов Божу до людей. Коли хто-небудь скаржився йому на свою скорботу чи спокусу, Силуан втішав і підбадьорював його словами про любов Божу.

Знає Господь, що ти страждаєш, але Його любов зігріє тебе, як сонце гріє землю. Не бійся, це для твого ж блага.

Він не був суворий до чужих гріхів, якими б великими вони не були. Він говорив про безмірну любов Божу до грішника і спонукав грішну людину до самозасудження. «Якби ми перестали роптати на Бога, то не стали б засуджувати і Його творіння, особливо людей», — говорив Силуан, і очі його наповнювалися слизами.

Але ми нарікаємо на Нього за всі тяготи життя, а тому засуджуємо і Його творіння. Ми нарікаємо на Бога, тому що не відчуваємо Його любові.

ІІ. Так і зі мною сталося.

Так само сталося і зі мною. Йшов я одного разу з монастиря в Дафнії. Збився зі шляху і заблукав у самшитових кущах. Темрява огорнула землю. Я розлютився. І перш за все розгнівався на Бога і крикнув: «Господи, хіба Ти не бачиш, що я заблукав і гину. Врятуй мене!» І раптом почув голос: «Йди весь час праворуч!» Душа моя затремтіла. Ніде ні душі. Я пішов і йшов весь час праворуч, доки не вийшов до Дафнії.

Всю ту ніч я проплакав. Відчув тоді я живе присутність Бога і зазнав Його любов до мене, недостойного. З того часу не дозволив я вже нічому стати між мною і любов’ю Божою.

Ще розповідав нам Силуан про одного молодого чоловіка, школяра, який прийшов на Святу Гору, щоб «шукати Бога».

Він не сказав ігуменові, що не вірить у Бога, а лише про своє бажання залишитися на кілька місяців у монастирі задля відпочинку та духовної користі. Ігумен передав його одному духівнику для опіки. Юнак одразу сказав священику на сповіді, що він не вірить у Бога і прийшов на Святу Гору в пошуках Бога. Духівник розсердився і почав кричати на молодого чоловіка, наголошуючи, як страшно не вірити в Бога Творця і що безбожникам не місце в монастирі.

Юнак приготувався покинути монастир. Але тут його зустрів отець Силуан і почав з ним розмовляти. Молода людина розповіла йому про свої муки та про те, що привело її на Святу Гору. Отець Силуан дуже доброзичливо відповів йому: «Це не страшно. Так зазвичай буває з молодими людьми. Це й зі мною було. У юності я вагався, сумнівався, але любов Божа просвітила мій розум і пом’якшила серце. Бог тебе знає, бачить і безмежно любить. З часом ти це відчуєш. Так і зі мною було.

Після цієї розмови в юнака почала міцніти віра в Бога, і він залишився в монастирі.

ІІІ. А ти люби його

Один чернець поскаржився отцю Силуану на думки, що не може спостися на Святій Горі, і тому зважився він покинути монастир і піти у світ. Отець Силуан відповів йому так на скаргу:

«І до мене приходили такі ж думки. Але я молився Богу про допомогу; сильно молився. І любов Божа послала мені такі думки: якщо стільки святих догодили Богу і спасли свої та чужі душі на Святій Горі, то чому ти не можеш?»

Інший поскаржився йому, що ігумен монастиря його не любить.

«А ти люби його, – відповів Силуан, – молись старанно за свого ігумена щодня і повторюй: «я люблю мого ігумена, я люблю мого ігумена»; і коли в тобі розгориться любов до ігумена, він почне тебе любити».

Цей дивовижний духовний отець був простим монахом, але багатим у любові до Бога та ближніх. Сотні монахів зі всієї Святої Гори приходили до нього, щоб зігрітися вогнем його палкої любові. Але особливо сербські монахи з Хіландара та Постниці любили його. В ньому вони бачили свого духовного отця, який відроджував їх своєю любов’ю. І всі вони тепер глибоко відчувають біль розставання з ним. І довго, довго пам’ятатимуть вони любов отця Силуана та його мудрі поради.

І отець Силуан дуже допомагав мені духовно. Я відчував, що він молиться за мене. Щоразу, коли я бував на Святій Горі, поспішав побачитися з ним. У монастирі він ніс тяжке послух. Він завідував складом, і в його віданні перебували ящики, скрині, мішки та все те, чим був наповнений магазин. Ми говорили з ним про те, що російські ченці дуже обурюються тиранією, яку вчинили московські більшовики над Церквою Божою.

IV. Господь безмежно любить усіх.

І ось що розповів отець Силуан:

«Спочатку я й сам обурювався цим, але після тривалої молитви мені відкрилися такі думки: Господь безмежно любить усіх. У Його віданні — всі часи та причини всього. Заради якогось майбутнього блага Він допустив ці страждання народу в СРСР. Я не можу цього збагнути і не можу цього зупинити. Мені залишається лише любов і молитва. Так я говоритиму й обуреній братії. Ви можете допомогти народу лише любов’ю та молитвою. А обурення та злість на безбожників не виправлять справи».

І ще є багато й багато того, що я чув сам від отця Силуана та дізнався про нього від інших. Але хто б міг усе це записати та обчислити? Книга його життя вся списана бісером мудрості та золотом любові. Це велетенська, нетлінна книга. Тепер вона закрита, і руками його ангела-охоронця представлена перед вічним і праведним Суддею.

А вічний і праведний Суддя скаже душі, яка так багато полюбила Його на землі: «Вірний слуга Мій, Силуане, увійди в радість Господа Твого». Амінь.

Святитель Миколай Сербський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»