Архімандрит Тит Тимінський народився 29 квітня 1858 року, в селі П’ядиківці Чернівецького (колишнього Кіцманського) району Чернівецької області в убогій сім’ї дяка місцевої церкви Юрія (Георгія) Тимінського та Акілини. При хрещенні батьки дали йому ім’я Тарас. Вони подбали про навчання своїх чотирьох дітей. Тарас з 1870 по 1877 навчався у вищій державній гімназії м. Чернівці. Згодом служив в артилерійському полку в місті Львів, отримуючи відпуски для навчання екстерном в 2-ій вищій гімназії, де 12 липня 1879 року склав матуральні іспити. Успішно її закінчивши продовжив навчання на філософському факультеті Львівського університету.

Повернувшись до рідного дому продовжив навчання на факультеті православної теології Чернівецького університету імені Франца Йозефа закінчивши його в березні 1886 року. Одразу після закінчення університету четвертим митрополитом Буковинським і Далматським Сильвестром Морарем-Андрієвичем (Silvestru Morariu Andrievici 1880-1895) рукоположений в диякона і священника з призначенням в листопаді цього ж року сотрудником Михайлівської церкви в селище Берегомет Вижницького району. Наступного року в сім’ї Тимінських народжується син, якому дають ім’я Володимир. В грудні 1888 призначений військовим капеланом другого класу при буковинському батальйоні піхоти крайової оборони номер 76 у місті Кіцмань.

За його проукраїнські погляди і постійну незгоду стосовно румунізаторської політики митрополита Сильвестра, його в 1889 році призначають експозитом, а з 1890 настоятелем в гірське гуцульське село Тораки Путильського району, де він власним коштом будує початкову школу. В цьому селі помирає його дружина. Прослуживши в Тораках чотири роки переїзжає в село Хлівище Кіцманського району, і в 1905 році той же митрополит повертає отця Тараса знову на Гуцульщину. На цей раз в село Довгопілля, що на межі з Галичиною.

Ще зі студентських років часто зустрічався з відомим письменником Буковини Юрієм Федьковичем, з яким Тита познайомив його рідний брат Іван. Іван Тимінський бувши того часу відомим громадсько-політичним діячем, перебував в дружніх відносинах з Федьковичем, маючи з ним однакові погляди щодо українського національного відродження Буковини.

У 1906 році священики-українці створили «Товариство українських православних священиків Буковини». Метою його було відлучення українських священників від москвофільських впливів та прилучення їх до боротьби за українську ідею. Спочатку товариство очолював Є. Федорович, а пізніше – Д. Єремійчук та Теофіль Драчинський. Тит Тимінський став заступником голови цього товариства, а з 23 березня .1921 р. почесним його членом. «В середу, 23 березня с. p., зібралось більше півсотні українських священиків у «Народнім Домі» в Чернівцях. Всі богослови явились яко гості. Консисторія й поліція вислали на збори своїх заступників. Зборами проводив протоієреї о. Теофіль Драчинський; секретарував проф. о. Петро Катеринюк. Збори відкрито о 2., а закінчено о годині 5.30 співом молитв. Збори іменували пять довголітніх ревних діячів почесними членами священичого товариства, а іменно отців: архим. Тараса Тимінського, протоєрея Теофіля Драчинського, унів. проф. Дениса Єреміева, ексарха Дмитра Козарищука і катедр. провідника ексарха др-а Касіяна Бриндзана.» – повідомляє часопис Свобода.

Член Наукового Товариства імені Шевченка з 1907 р., в 1910 р. подарував бібліотеці НТШ шість цінних рукописних книг 18-19 ст. ст.,серед яких «Патерик» 1742 р., «Повчання на постриг монашого чину», Акафіст та ін в тому числі й «Збірку духовних та світських пісень», укладену його батьком Юрієм Тимінським в 1852—1853 рр. В «Хроніці Наукового Товариства імені Шевченка» виданого у Львові в 1912 році серед дійсних членів 1911 року зазначається і «о. Тит Тимінський, парох, Довгополе».

У 1890 році був одним із тих, хто відкрито виступив проти румунізаторської політики митрополита Сильвестра. З цього приводу Тимінський опублікував ряд статей у газеті «Буковина», які пізніше видали під назвою «Пастирське послання митрополита Сильвестра та румунізаторські змагання супроти православних українців на Буковині», що являло собою висловлення домагань українців щодо свого становища в церкві. Окрім того був активним дописувачем у буковинському православному церковному виданні «Candella»(Свічка).

З призначенням отця Тимінського на свято-Дмитрівську парафію в село Довгопілля, розпочинається його активна громадсько-суспільна діяльність. 23 квітня 1907 р. він представляє громаду с. Довгопілля на зборах мужів довіри Вижницького судового повіту, скликаних у Вижниці депутатом крайового сейму М. Васильком.

На початку ХХ ст. в більшості сіл Буковинської Гуцульщини проходила ціла хвиля народних віче (зборів), на яких приймали резолюції у вигляді численних петиції, прохань до крайових і повітових властей про закриття шинків у святкові і вихідні дні. Вони пройшли в таких гуцульських селах як: Розтоки, Стебні Конятин, Виженка, Чорногузи і Довгопілля де служив Тит Тимінський. Українська гезета «Буковина» за 13 вересня 1908 року, надрукувала ухвалу віча яке прийняли жителі цього села: «Віче домагається від ц.к. страроства у Вижниці строго карати корчмарів за отворення шинків у неділі і свята, а коли се не поможе, то відбирати від них концесії. Віче кличе до всіх гірських громад, щоб позаводили у себе «Почесні комітети», котрих задачею має бути контроля в селі над кошмами оскільки вони придержуються закона». Організаторами антиалкогольних кампаній виступали місцеві священники, за підтримки громадсько-політичних діячів. Не виняток що таким організатором у Довгопіллі став отець Тит, як дбайливий пастир про своїх парафіян.

Під час окупації російськими військами Буковини в 1914 р. було скликано православних священників серед яких був і архімандрит Тит Тимінський. Собор відбувся у синодальній залі резиденції буковинського митрополита. Він проходив в напруженій дискусії, між румунськими і проросійськими священниками краю. Проукраїнське крило духовенства участі в зібранні не взяло, ігноруючи як його, так постанови які на ньому були прийняті. «Замітити треба, що з українськими православними панотцями обходили ся часто дуже зле, а найбільше протерпів від московських солдат-нетяг о.[тець] Тимінський котрого навіть зневажено.

1918 рік ознаменувася відновленням і утвердженням української державності.В містах і селах Буковини відбулися свята миру і державності з нагоди проголошення незалежності УНР та її міжнародного визнання в результаті укладення Брестського миру. Не винятком стали і гірські села Буковини. Одним із перших сіл в якому проведено таке свято стало село Стебні, що межує з Довгопіллям. Саме в ньому 24 лютого Тимінський організував молебень і підніс многоліття цісареві і Українській Народній Республіці.

Урочисті заходи державності виражалися і в інших подіях. Так у Чернівцях 19 травня мало відбутися таке ж свято миру і державності під назвою «Воскресення України». Через події, які відбулися в Києві , а саме державний переворот і прихід до влади Скоропадського, організаційний комітет на прохання депутата австрійського парламенту Миколи Василька, свято скасував, залишивши тільки урочисту Божественну Літургію і святковий концерт в честь українського кобзаря Тараса Шевченка в міському театрі. За повідомленням газети «Буковина» від 24 травня 1918 року собор священників серед яких був і Тит Тимінський відправили у кафедральному соборі Святого Духа літургію українською мовою, очолив Теофіл Драчинський. «Перший раз від років залунало в кафедральній церкві чисто українське слово. Наші священники о(о).[тці] Тимінський, Єреміїв, Калинюк, Романович, Копачук, Катеринюк, Падура, Евстафієвич, Тащук, Гливка і Василь Боднарюк під проводом протоєрея, віцемаршалка о. [тця] Драчинського правили службу а співав гарно хор учеників і учениць середніх шкіл. По службі Божій виголосив високопатріотичну проповідь о. [тець] Катеринюк, завзиваючи нашу громаду покинути всякі партійні спори а взяти ся всіма силами до народної праці, бо роботи багато, а робітників мало»

В 1918 році Буковинська митрополія була поділена на українську і румунську її частини з окремими консисторіями та єпископами. Ідея поділу була започаткована ще в 1909 , «Товариством православних руських священників». Сам поділ став наслідком боротьби українського духовенства за свої і своєї пастви права, які прорумунське священство і політики намагалися знищити.

Вже всередині травня чернівецька преса , зокрема газета «Буковина», писала що місцева віденська газета поширює інформацію про звільнення консисторського архімандрита Манастирського і радника двору архімандрита Поповича. Їхні місця повинні зайняти «протоєрей з Долгополя о. [тець] Тит Тимінськийй і ігумен ианастиря в Драгомирні архимандрит Воробкевіч».

Ситуація з призначенням нових архімандритів загострилася внаслідок розслідування справи митрополита Володимира Репти, який під час окупації Чернівців російськими військами видав і підписав розпорядження про перемогу російської імперії, у війні проти Австро-Угорщини. Міністр віросповідання і освіти Австрійської держави фон Евклінський з цього приводу 22 червня 1918 подав імператору наступні пропозиції:

1) У православній консисторії в Чернівцях необхідно ввести другу посаду консисторського архімандрита;

2) Консисторського радників Монастирського та Поповича негайно відправити на пенсію;

3) Призначити консисторіальними архімандритами настоятеля монастиря Драгомирна Іполита Воробкевича та священика з Довгопілля Тита Тимінського. Перший з них румун, другий українець.

Імператор прийнявши ці пропозиції своїм розпорядженням від 21 серпня 1918 року призначає архімандрита Тита для української частини консисторії з подальшим висвяченням його на єпископа і призначенням на кафедру митрополита і главою Буковинської православної Церкви.

Номінування Тита Тимінського консисторським архімандритом з ентузіазмом привітав Союз парламентарних і сеймових послів Буковини. 5 вересня на з’їзді українського православного духовенства Буковини, в приміщені «Православної академії» було висловлено поздоровлення на адресу майбутнього єпископа. «Українське православне духовенство Буковини зібране на з’їзді в Чернівцях 5 вересня 1918 р., висказує свою радість та вдоволенє з вашого покликання на архімандрита, щиросердечно витає вас, желає вам здоровля і сили та твердо надієть ся, що ваша високодостойна особа попровадить нашу церкву до відродження й незалежности». До вітань також долучися українські громадські організації краю. Першого жовтня «Урочистою і незабутньою була та хвилина, коли єпископ-номінант перебирав службу в митрополичій резиденції у Чернівцях. Тоді прийшла від українців делегація на чолі із старим церковним діячем і послом до австрійського парламенту, Єротеєм Пігуляком, щоб з тієї нагоди скласти побажання своєму ієрархові. У кожного з присутніх з’явилися сльози радості в очах, коли промовляв Єротей Пігуляк, а єпископ Тимінський також був дуже схвильований, коли промовляючи в свою чергу, подавав програму праці на майбутнє».

На жаль, румунська окупація Буковини перешкодила остаточно довершити справу українізації Буковинської митрополії, та цілком знищила всі здобутки українців як у політико-культурному, так і церковному житті. Архімандрит-номінант так і не був висвячений на єпископа, і усунений з посади консисторського архімандрита, а сама митрополія змінила назву на «православно-румунську», і почала жити за новим статутом продиктованим румунською владою.

Румунська окупація Буковини припинила процес поділу буковинської православної церкви на українську та румунську частини. Митрополит Володимир Репта, який беззастережно підтримав румунську владу, був поновлений на посаді, а 18 березня 1919 р. міністр-делегат румунського уряду Я. Флондор відмінив всі рішення австрійського уряду щодо призначення нових членів консисторії, створення українського протопресвітерства при церкві св. Миколая в Чернівцях та призначення Т. Тимінського українським генеральним вікарієм.

В цей час Т. Тимінський перебував в ув’язненні, будучи арештованим наприкінці січня 1919 р. в рамках розв’язаного румунською окупаційною владою масового антиукраїнського терору після запровадження стану облоги на Північній Буковині. Румунська влада домагалася від Тита Тимінського добровільної відставки з посади консисторського архімандрита взамін за гідне довічне утримання, а коли він відмовився це зробити, насильно спенсіонувала його, призначивши жебрацьку пенсію в сумі 1500 леїв щомісячно. Проти арешту єпископа-номіната Тимінського та інших членів буковинської української еліти протестував 12 березня 1919 р. в ноті до голови Паризької мирової конференції голова делегації Української Народної Республіки Г. Сидоренко, закликаючи вплинути на румунський королівський уряд для припинення ним терору щодо пригнічених українських громадян.

В Ноті Буковинської Делегації Української Національної Ради Найвищій раді в Парижі від 30 грудня 1921 р. висловлювався протест проти ліквідації румунською окупаційною владою рівноправності української православної церкви та відіслання на пенсію українського генерального вікарія митрофора Тараса Тимінського.

Після примусового виходу на пенсія, позбавлений засобів до існування, продовжував жити в Чернівцях, беручи участь в українському громадському житті, однак не будучи допущеним до участі в конгресі буковинської православної церкви, який відбувся 3-25 жовтня 1921 р.

Згодом переїхав жити до сина Володимира, який з грудня 1923 р. був призначений священником в село Розтоки повіту Вижниця ( Вижницького (колишнього Путильського) району Чернівецької обл.).

Помер 27 лютого 1927 р в с. Розтоки, і похований на місцевому цвинтарі. І досі на його могилі знаходиться хрест з напівстертим написом «Тут спочиває архимандрит Тит-Тарас Тимінський – 1858 + 1927».

прот. Олександр Фуштей, Черновіцька-Буковинська єпархія ПЦУ