Свято Святого Духа є особливою подією в календарі нашої Православної Церкви. Цього святого дня ми шануємо і поклоняємося Святому Духу, Який напередодні, як «поділу мови як вогненного» (Дії 2:2), зійшов на світлицю в Єрусалимі і просвітив святих Апостолів і з тих пір перебуває в Церкві та в світі аж до кінця історії, як рятівник людства та всього творіння. Але разом зі Святим Духом ми поклоняємося всій Святій Трійці, бо Бог, за нашою православною християнською вірою, неподільний у своїй сутності.

Наша Свята Церква, спираючись на Святе Письмо і Святе Передання, що є по суті емпіричним розумінням Святого Письма у Святому Дусі, сформулювало догмати, тобто Своє вчення. Історична необхідність спонукала Церкву висловити Свою віру та досвід за допомогою святих помісних та Вселенських Соборів. У них святі отці, керовані і ведені Святим Духом, повною мірою точно визначили віру і її начитали проти різнойменних єретиків, які прагнули фальсифікувати істину брехнею та оманою.

Ми, як віруючі, зобов’язані, оскільки хочемо бути членами Церкви і врятуватися, без жодного відхилення приймати догмати нашої Церкви так, як вони сформульовані в Символі віри, який ми читаємо і сповідуємо на Божественній літургії, щоб причащатися Чаші Життя, Святого Причастя.

Найголовнішим догматом, вченням нашої Церкви, є наша правильна віра в Триєдиного Бога. Втім, різні єретики протягом століть і до сьогодні хотіли б фальсифікувати саме цей догмат.

Майже всі релігії моляться якомусь богу чи богам, якщо вони політеїстичні. Багато хто робить серйозну помилку, ототожнюючи істинного Бога Православного християнства з богом чи богами єретиків чи інших релігій. Це велика помилка, тому що ми прирівнюємо боговідверту істину про Бога до різних людських віровчальних помилок. Християнський Триєдиний Бог не має нічого спільного з єдиним Богом іудаїзму, ісламу, лжесвідків Єгови, мормонів і т. д. Він також не має нічого спільного з багатьма індуїзму, даосизмом, синтоїзмом і нашими сучасними неополітеїстами. Ми не віримо в одного і того ж Бога, тому що наша власна віра ґрунтується на Божественному Одкровенні, ті ж – на довільних людських уявленнях. Святий псалмоспівець згадує, що «боги народів є бісами» (Пс. 94:5).

Згідно з нашою християнською вірою, людині недостатньо збагнути поняття про Бога, і тому сам Бог відкривається людям. Апостол Павло говорить нам, що Бог «не переставав свідчити про Себе» (Дії 14:17). Святе Письмо є Його основним каналом одкровення світу. У Старому Завіті ми маємо завуальоване одкровення про Бога, тому що духовна незрілість дохристиянського світу не допускала подальшого одкровення про Бога. Навпаки, у Новому Завіті Бог розкривається повніше, наскільки це необхідно людині і наскільки може зрозуміти. Одкровення Бога в новому столітті благодаті було здійснено через Сина, що втілився, і Слово Боже, нашого Господа Ісуса Христа. «Єдинородного Сина, Який у лоні Отця, Він явив» про Бога» (Ін. 1:18). У Своїм Боголюдському обличчі Він носив усе Божество, тому й Сам сказав, що той, «хто бачив Мене, бачив Отця» (Ін. 14:9). Його божественне вчення пронизане одкровенням про спосіб існування Бога.

Наша свята Церква просвітництвом Всесвятого Духа та своїм колективним досвідом визначила свою віру в Бога та міру людського знання про Нього. Це сформульовано в так званих «Хрещенських Символах» стародавньої Церкви, а пізніше і, звичайно, в нашому Символі Віри, який нині використовується, про який ми вже згадували.

Згідно з нашою Православною Кафоличною Церквою, яка зберігає християнську віру в недоторканності та чистоті, вона вчить, що Бог не може за своєю сутністю та природою стати предметом пізнання для відносного та кінцевого людського розуму. Навпаки, людина може знати події Бога. Святий Іоан Дамаскин підкреслює, що «ми знаємо існування та явлені властивості та дії Бога. Його природа і сутність залишаються для нас незбагненними і невідомими» (P.G. 94,797). Західне схоластичне богослов’я, яка не робила цієї відмінності, зайшла в жахливі глухий кут і пригоди.

Божественне Одкровення свідчить про те, що Бог існує одночасно як єдність, монада і як трійця. За Своєю сутністю та природою Він єдиний. Але Він існує і виявляє себе трьома різними способами буття, як Отець, Син і Святий Дух. У єдиній і неподільній божественній сутності існують три окремі Божественні Особи як співіпостасні сутності. Один Бог три особи. Божественні Особи відрізняються одна від одної своїми особливими іпостасними особливостями. Батько ненароджений, Син народжений від Отця і Святий Дух походить від Отця.

Наша Православна віра у Святу Трійцю стоїть між двома однаково серйозними безбожними вченнямі (κακοδοξίες), суворим монотеїзмом однієї особи та багатобожжям багатьох осіб. Монотеїзм однієї особи (юдаїзм, іслам, лжесвідки Єгови) вчить непричетного та позамирного Бога. Вони звинувачують християнство у політеїзмі через віру у Трійцю. Сучасний багатогранний політеїзм, представлений різними східними релігіями та сучасними нам неополітеїстами, звинувачує християнство в тому, що воно є породженням єврейської монотеїстичної помилки. Василь Великий писав, що «юдаїзм бореться з еллінізмом і водночас із християнством» (PG 31,600).

Ми відповідаємо єдино особистому монотеїзму, що ми не політеїсти, тому що три Божественні Особи — це не три різні боги з окремою природою, як відстоюють політеїсти, але ми віримо в одну божественну природу і, отже, в одного Бога. Ми також відповідаємо багатобожникам, що ми віримо не в одноосібного, непричетного і не від світу цього Бога, а в спілкування Божественних Осіб.

Є деякі з наших побратимів, які, спокусившись єретичними і безбожними вченнями, дотримуються дивних вірувань про Бога. Одні ототожнюють Бога з матеріальним світом (пантеїзм), інші не визнають присутності Бога у світі (деїзм), треті і, на жаль, багато християн, характеризують Бога як розпливчасту та безособову «вищу силу». Ми повідомляємо вам, що помилкова віра в Бога має дуже серйозні наслідки для духовного шляху і, зрештою, для спасіння людини. Якщо ми не віримо в Святу Трійцю, в любовне спілкування Божественних Осіб, в любов Отця, в боголюдяність Сина і в освячуючу і спасительну роль Святого Духа, наше спасіння неможливе за вченням нашої Церкви.

Ми маємо потребу мати довіру до нашої Церкви і приймати її божественне вчення без відступів. У цьому наш реальний інтерес для нашого духовного шляху, нашої особистої реалізації і насамперед для нашого спасіння. Без нашого повного включення у рятівне церковне тіло ми не зможемо врятуватися, тому що, за словами святителя Кіпріана, «поза Церквою немає спасіння»! Наша правильна віра в Бога має бути найвищим виразом нашої довіри до Церкви та нашого свідомого органічного існування в церковному тілі.

Ламбру К. Сконзу (Λαμπρου Κ. Σκοντζου), професор-богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: AKTINES