Коли сьогодні ми розмірковуємо про піст у Православній Церкві, наші думки майже відразу ж переходять до певних правил, які стосуються того, що нам можна і що не можна їсти. Більше того, ці правила особливо стосуються Святого Великого Посту. Тому, коли дійде справа до такого сорокаденного посту, знайдуться люди, які майже виключно зосередять увагу на всіх приписах Церкви, які стосуються того, коли потрібно утримуватись від певної їжі. Є й ті, хто може не пошкодувати сил, ретельно перевіряючи всі інгредієнти певних продуктів з супермаркетів, наприклад, щоб переконатися, що немає жодних слідів продуктів, які, як вони знають, не дозволені під час посту, та бурхливо радіють, коли їм трапляється знайти замінники їхньої улюбленої їжі. Що неминуче випливає з такого розуміння посту, це віра в те, що якщо ти «досяг успіху» в таких спробах, то ти готовий прийняти Воскреслого Господа у Пасхальну ніч.

Проте виникає правомірне питання: чи в цьому сенс посту? Якщо у церковному, літургійному році Великий піст — це час, призначений для підготовки віруючих до зустрічі в день Пасхи Воскреслого Христа, як подібне розуміння посту допомагає на цьому духовному шляху? Чи в цьому справжній зміст посту? Чи ми звели його лише до правил про те, які продукти дозволені та які ні?

Ми сподіваємося, що, вивчаючи деякі гімни, що містяться в Тріоді—богослужбовій книзі, з якої в період Великого посту співається багато чудових гімнів, ми зможемо відновити справжній зміст посту. Цей підхід виправданий остільки, оскільки гімни Православної Церкви, у ширшому значенні, відбивають її богословське бачення; справді, вони розкривають у пісенній формі богословську думку Православної Церкви. Зокрема, ми коротко розглянемо гімни, відомі як Aposticha idiomela Вечірньої, оскільки всі вони особливо дають зрозуміти, який сенс Церква надає посту. Справді, їх начебто спеціально вставили до літургії, щоб нагадати віруючим про справжнє значення посту. На жаль, зв’язок цих гімнів з постом був згублений, і тому їх важливість значною мірою недооцінюють у наш час.

Навіть при побіжному розгляді цих великопісних гімнів ми ясно бачимо, що пост це передусім оновлення наших відносин з Богом, нашими ближніми і світом у більш широкому розумінні. Вже на Вечірні Чистого Понеділка нам нагадують, що піст має на увазі повне очищення себе, а не просто дітокс-дієту: «Постімося постом благим, угодним Господу: бо істинний піст відвертає від гріха, стримує язик, вгамовує гнів, знищує похоті, наклепи, обман і клятвопорушення. Віддалення від усього цього є істинний піст — і благий, і угодний Богу».

Тут піст пов’язується з динамікою очищення. Наслідуючи заклик Христа до святості (пор. Мт 5:8), багато отців Церкви говорять про очищення як про необхідний перший крок до зустрічі з Богом. Отже, піст повинен супроводжуватись прагненням до очищення.

Так само гімн, про який йдеться, є приписом чистоти. Сенс чистоти, як і посту, не повинен збіднюватись. Очищення [κάθαρσις] по суті означає процес, що веде до цілісності [κατ-ἄρτιος] — зверніть увагу на етимологічну близькість цих двох понять. Відповідно, очищення розуміється як внутрішня несуперечність або цілісність характеру, який перед спокусою залишається повністю відданим Богу. Іншими словами, вона включає поступовий перехід від вразливості до цілісності. Отже, згідно з гімном, справжній піст — це засіб досягнення цілісності.

Поряд із зобов’язанням утримання від пристрастей мета посту полягає в тому, щоб відкрити віруючим світло нового життя, яке приходить від Хреста. А саме, відчуваючи невеликий фізичний голод під час посту, ми сподіваємося, що це може частково уподібнитися до «голоди і спраги» Христа. Цей аспект посту, що сприяє перетворенню, відображений у тропарі, який співається у вівторок першого тижня Великого посту: «Піст — не тільки стримання від пересичення, але й віддалення від усяких тілесних пристрастей, щоб, підкоривши всякі нестерпні напади плоті, ми стали достойними причастя Агнця [τῆς τοῦ Ἀμνοῦ μεταλήψεως] … Сина Божого, і духовно святкували Спасове воскресіння з мертвих, піднісшись на висоту чеснот, у радості й у насолоді від добрих діл, що радують Людинолюбця».

Таким чином, піст набуває свого істинного змісту, коли зовнішня утримання від їжі пов’язана з внутрішньою боротьбою за посилення нашої спраги Бога через динаміку очищення і покаяння, завершення якої здійснюється у Святому Причасті.

Поряд із дотриманням балансу між матеріальними та духовними аспектами істинного посту існує і третій необхідний вимір, а саме дієве співчуття до ближнього. На першій Літургії Ранішоовячених Дарів тропар Ідіомелон (самогласний) ясно висловлює це: «Постячи тілом, браття, давайте постити і духом, послабимо всякий зв’язок з несправедливістю… Давайте дамо хліб голодним і введемо в наш дім бідних, які не мають даху над головою, щоб ми могли отримати від Христа, Бога нашого, велику милість».

Справжній піст вимагає не лише утримання від їжі, але й дієвого співчуття, яке в даному випадку включає роботу з подолання несправедливості та поширення гостинності, — philoxenia — особливо на нужденних. Простіше кажучи, гімн підкреслює, що не може бути справжнього посту без любові до «іншого», особливо до тих, хто найбільше потребує. Зрештою, піст — це засіб нагадати нам не тільки про нашу залежність від Бога, а й про істину, що часто забувається: Бог споглядається в особі «іншого».

Без цієї боротьби за те, щоб спрямувати погляд на Бога через споглядання Бога в нашому ближньому і в усьому його творінні, просте утримання від їжі не має жодної цінності. З іншого боку, коли здійснюється справжній піст, він стає позитивною дією, нічим іншим, як істинною теофанією, що відкриває нам красу і пишність Воскреслого Господа.

Філіп Каріатліс (Philip Kariatlis), академічний директор та старший викладач богослов’я у Грецькому православному богословському коледжі Св. Андрія у Сіднеї (Австралія).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»