Тема, яка мені запропонована для доповіді, – це Царство Небесне, яке не від цього світу, і те, як ченці можуть у сучасному, дуже складному світі зберігати ці обітниці. Вважаю, що перш за все нам потрібно задуматися про те, що таке Царство Небесне. Що це за Царство Небесне, про яке ми щодня молимося, щоб воно зійшло в наше серце? І потім поміркуємо про те, як ми можемо його знайти і втілити у своєму житті.
Безперечно, коли ми говоримо «Царство», саме це слово нагадує нам про Царя. Це Царство – не чуттєве і мирське, це якась ідеологія. Царство – це, власне, Сам Христос. Він і є Царством Небесним. Коли ми молимося Христу, Царю цього Небесного Царства: «Нехай прийде Царство Твоє», то, по суті, просимо, щоб Сам Христос зійшов у наше серце і жив у ньому. Тобто ми, ченці, молимося за те, щоб Христос став Царем нашого життя, щоб Він царював над нашим розумом, нашим серцем, щоб Він став повністю нашим Господом. І це Царство Небесне, приходячи до нашого серця, робить нас дітьми Божими. Як каже нам святий апостол Іоанн Богослов: «Тим, хто прийняв Його, Христа, Він дав владу бути дітьми Божими» (див. Ін. 1:12).
Отже, ми сказали, що Христос є Царством Небесним. Ми шукаємо Христа щодня у своєму серці. Він – Цар слави. І щодня ми молимося, щоб Він увійшов у наше життя. Ця присутність Христа в нашому житті якраз і є Царством Небесним у людському житті, здійснюючись у серці кожного з нас. Як каже нам Святе Євангеліє, Царство Небесне є всередині вас.
Як же приходить Царство Небесне всередину нашого серця? Святі отці дали нам чернече життя саме як шлях, що веде до Царства Небесного. Звичайно, дотримання заповідей Христа, молитва, читання святоотцівських книг, участь у церковних обрядах – все це призводить до того, що ми відчуваємо Царство Небесне у своєму серці. Але треба пам’ятати про те, що Боже Царство приходить до людини після довгого подвигу, коли вона зберігає вірність Богу. У людині потихеньку через суворе зберігання совісті дозріває цей плід – Царство Небесне.
У серцях сучасних подвижників святого життя, з якими ми були знайомі, ми бачили це Боже Царство. Але ми бачили й величезну працю, яку докладали ці подвижники, щоб здобути Царство Небесне. Головною відмінністю їх подвигу було якраз точне збереження своєї совісті і невпинна молитва про пришестя Царства Божого. Саме ці люди довели нам, що справді Христос царює над їхнім серцем, але це Царство поступає поступово. Як говориться в Євангелії, Царство Боже не приходить з дотриманням (див. Лк. 17:20). Іншими словами, людина не повинна розглядати, чи є вже в ній це Царство, чи ще ні, але повинна стежити за тим, чи вона зберігає ретельно свою совість і чи живе вона в покаянні.
У сучасному чернецтві є таке явище – нетерплячість, відсутність терпіння. Ми хочемо мати все тут і зараз. Сучасне життя навчило нас, що все приходить легко та швидко. Ми не здатні виявити терпіння. Ми хочемо, щоб і Царство Небесне так само швидко і легко прийшло в наше серце, хоча Господь каже в Євангелії: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21:19). Він говорить так для того, щоб показати, що Царство – це справді Божа справа, а не людська, і щоб людина віддавала славу не собі самому, а Господу і Батькові. Царство надходить, як я вже сказав, поступово. Як ми кидаємо насіння в землю, воно проростає і потроху стає великим деревом, так приходить і Царство Небесне: Христос – це як насіння в серці, яке безшумно і спокійно виростає у велике дерево, на яке прилітають птахи і живуть там.
Авва Ісак Сирин має прекрасні слова, якими він описує Царство Боже в серці людини: «Царство приходить тоді, коли ти сам того не знаєш і не бачиш». Аби ти вміщував Христа у своє серце, зберігав святі Божі заповіді, жив церковними обрядами, молився і духовно харчувався читанням слова Божого. І тоді Царство Небесне прийде до тебе. Чому це потрібно для людини? Тому що тільки в такому разі людина і стає образом і подобою Божою. Тільки тоді він може знайти істинного самого себе, знайти мету свого життя, мету, для якої він існує.
Все це має певні наслідки та результати – це плоди Святого Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, віра, лагідність та інші плоди, які описує апостол Павло. За цими плодами ми можемо дізнатися, чи Христос панує в нашому житті, чи панує Він над нашим серцем.
Чернець завжди шукає у житті мету – Христа. Звичайно, ворог нашого спасіння, диявол, хоче перешкодити такій ході людини. Він хоче відвернути нашу увагу від мети нашого життя. І ми можемо сказати, що справді в сучасному чернецтві є деякі небезпеки. Перша небезпека – це примирення, коли чернець перестає цікавитися своїм чернечим діянням і займається справами мирськими. Це необов’язково гріховно, але відриває його від головної мети. І тому сьогодні ми, ченці, повинні бути дуже уважними, щоб у будь-якому місці, де б ми не знаходилися, не потрапити на цю вудку мирського світу. Світ – це зовсім не люди, які довкола нас. Це не міста та не селища. Світ – це мирське мудрування, коли людина мислить без Бога і бажає битися з Богом. Вона хоче все зробити сама.
Коли Святе Письмо каже: «Не любите світу» (1 Ів. 2:15), це не означає, що ми не повинні любити людей. Ми не повинні любити саме це мирське мислення. На це ми, ченці та черниці, повинні звернути особливу увагу. Потрібно відстоювати мету нашого життя: це Христос і ніщо інше. Наші старці своїм життям передали нам цю чесноту невпинної уваги, щоб справи цього світу не спокушали нас і щоб постійно перед нами був лише Христос, щоб Він був метою нашого життя. Все, що ми робимо, має бути спрямоване на те, щоб здобути Христа у своєму серці.
Інша небезпека, яка загрожує сучасному чернецтву, – це вихід у світ, коли ми залишаємо своє чернече життя і починаємо займатися неналежними ченцю справами. Нам потрібно докладати всіх зусиль, щоб бачити перед собою ось цю головну мету – Христа. Коли ми дивилися на життя тих отців, які нас наставляли, на нас вона справляла величезне враження. Особливо мені хочеться сказати так про старця Йосипа Ватопедського, ми жили з ним багато років. Але те саме я можу сказати і про всіх інших отців і подвижників. Для них Христос був усім. Вони не мали ніякого інтересу, ні на що вони не звертали уваги, дивилися тільки на Христа, який був центром їхнього життя. Таким чином вони здобули благодать Святого Духа у своєму серці. Як каже святий Серафим Саровський, здобудь Духа Святого, і тисячі навколо тебе врятуються.
Отці наші знайшли цю благодать Духа у своєму серці. Царство Небесне прийшло всередину них, Христос упокоївся в них, тому й вони успокоювали навколо себе тисячі людей, які шукали Христа у своєму житті. Наш старець Йосип Ватопедський завжди наводив нам такий приклад із житія святого великомученика Георгія. Коли святого Георгія хотіли змусити проявити малодушність і зректися, йому одягли на ноги залізні чоботи з цвяхами всередині, перед тим розжаривши їх до червоного. Його прив’язали до міцних коней, яких змусили стрибати, а святий Георгій був змушений швидко бігти за ними. У Синаксарі про це йдеться, що святий Георгій бачив перед собою Христа. Він завжди бачив Його перед собою. Святий Георгій з радістю біг цим важким шляхом, кажучи сам у собі: «Біжи, Георгію, щоб досягти жаданого для тебе Христа».
Старець наш завжди наводив нам цей приклад як необхідний для нашого чернечого життя. Він казав, що монах повинен так само мати перед собою Христа, ніколи не втрачати зв’язку з Ним і ревно бігти шляхом свого подвигу. Бачити лише Христа і більше нічого іншого.
Ось так ми зможемо йти чернечим шляхом за допомогою благодаті Божої. Закінчу свій виступ словами нашого старця, що він часто нам говорив. Багато хто намагався сказати, що таке чернець, але одне визначення можна назвати найкращим. На запитання: «Що таке чернець?» один святий відповів: «Чернець – це той, хто воістину не має нічого в цьому житті, окрім одного Ісуса». Це є Царство Небесне всередині нашого серця. І коли прийде Христос у наше серце, тоді нам уже не потрібні будуть втіхи від людей, ми не потребуватимемо того, щоб зруйнувати свою самотність, рай буде в нашому серці. Тоді Царство Небесне перебуває у нашому серці. І нічого більше у цьому світі нам не потрібно. І тоді ми зрозуміємо ту відповідь, яку Господь дав Пілату: «Царство Моє не від цього світу». Бо Він Сам є Царством Небесним. Його ми шукаємо, Його ми любимо, до Нього прагнемо.
І я бажаю, дорогі брати і сестри, щоб і нас Господь сподобив набути цього досвіду набуття Царства Небесного у своєму серці. Дякую вам, що ви мене вислухали і бажаю всім доброго Різдва.
Митрополит Афанасій Лімасольский, Кіпрська Православна Церква
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»