Усю політику Ватикану щодо України, починаючи від 2014 р., а особливо після початку повномасштабної агресії Росії, можна описати, як «активний нейтралітет на боці Москви». Ми не будемо тут наводити приклади, бо це вже робилося неодноразово різними ЗМІ. Але варто згадати апогей цієї політики, які відбувся 24 серпня 2022 р., коли в контексті Російсько-Української війни, папа Франциск публічно висловив спочуття родині пропагандистки Дар’ї Дугіной, російської громадянці, яка була забита на території Росії та до смерті якої «Україна не має жодного відношення»…
Вочевидь, ця подія переповнила чашу терпіння української влади. Вже 25 серпня відбулася надзвичайна подія: «до Міністерства закордонних справ був запрошений Апостольський Нунцій в Україні Вісвальдас Кульбокас у зв’язку із висловлюваннями Папи Франциска, які пролунали під час загальної аудієнції 24 серпня, у День Незалежності України та день, в який виповнилося рівно шість місяців з моменту повномасштабного збройного вторгнення Росії в Україну». Нунцію було заявлено, що «в Україні глибоко розчаровані словами Понтифіка, які несправедливо прирівнюють агресора та жертву … Натомість в МЗС України звернули увагу Апостольського Нунція на те, що з початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Понтифік жодного разу не приділив окремої уваги конкретним жертвам війни, серед яких вже 376 українських дітей, які загинули від рук російських окупантів».
Варто відзначити, що висловлювання папи Франциска викликали дуже негативну реакцію на Заході. Так оглядач одного з найавторитетніших німецьких видань «Frankfurter Allgemeine Zeitung» Деніел Декерс уже в заголовку свого коментаря називає Римського Понтифіка «Папою Путіна», при цьому наголошує: «На відміну, наприклад, від Всесвітньої ради церков, папа Римський донині відмовляється називати агресію Росії проти України тим, чого імперативно вимагає церковна соціальна етика, а саме – загарбницькою війною Папа також ніколи не виступав проти спотворення релігійної мови для прославлення війни, яку з тих пір вдосконалив його російський «партнер по діалогу» Кирило .. І тепер Франциск також підживлює міф про російську жертву, пов’язану з прокремлівською пропагандисткою ненависті Дугіною. Було б дивом, якби це залишалося останньою помилкою папи Римського. Однак його моральний авторитет уже знищений».
Міжнародній скандал та загальне засудження позиції папи Франциска неабияк стурбували Ватикан. Практично відразу після офіційної заяви МЗС України, Редакційний директор Дикастерії в справах комунікації Андреа Торніеллі надає досить загальний коментар, у якому спробує представити слова понтифіка як «коментар пастиря, а не політика». Адже, на думку ватиканського чиновника, «назвавши «бідолашною дівчиною», маючи на увазі драматичні обставили її смерті, щоби наголосити, що ніщо ніколи не може виправдати вбивство людини»… І тут нам варто звернутися до питань, які поставив відомий журналіст Віталь Портников у своїм блозі на «Радіо Свобода»:
«1. Чому досі глава Римо-католицької церкви, в якого в Україні численна паства, не визначився із ставленням до війни, в якій через дії тоталітарного режиму загинуло вже стільки жінок та дітей!
2. Чому Франциск знаходить у собі сили для поїздки до Казахстану, близької до Росії і поки що мирної держави, але не приїжджає в Україну для того, щоб втішити жертв цієї війни?
3. Чому намагався зустрітися в Казахстані з Московським патріархом Кирилом – незважаючи на те, що глава РПЦ неодноразово підтримував агресивну війну (зустрічі не буде, бо до Нур-Султану не прилетить саме Кирило)?
4. Чому ми постійно спостерігаємо спроби зрівняти у горі агресора та його жертву? Адже без агресії не було б жертв».
На нашу думку, у контексті теми цієї статті, дуже важливим є трете питання. Адже папа Франциск дійсно до останнього намагався зустрітися з патріархом Кирилом та, незважаючи на публічну підтримку війни Московським патріархатом, не виказав на його адресу жодного слова осудження або критики. Також варто відзначити, що патріарх відмовився від візиту в Нур-Султан на «VII з’їзд лідерів світових та традиційних релігій» не через якусь зміну у відносинах з Ватиканом, а через загострення міждержавних стосунків між Росією та Казахстаном. Натомість очільник РПЦ надіслав туди дуже представнику делегацію з чотирьох постійних членів синоду, яку очолила 2-га людина у ієрархії Московського Патріархату – митрополит Волоколамський Антоній, голова «Відділу зовнішніх церковних зв’язків» (саме ця делегація і провела зустріч з Римським Понтифіком, але про це згодом).
На тлі критики, розуміючи що прийдеться відверто відповідати на дуже незручні питання, які читко окреслять позицію Ватикану, під приводом «поганого здоров’я», папа Франциск відмовляється від навідування України, але 13 вересня 2022 р. розпочинає свій візит до Казахстану. І ось тут починаються цікаві події, які можуть мати дуже серйозні наслідки.
Від початку візиту папа Франциск дуже багато каже про мир та безцінну коштовність життя, але жодним словом аніяк не згадує Україну та не засуджує Росію як агресора. Натомість вже 14 вересня проводить довготривалу зустріч з делегацією Московського патріархату, яка, коли судити по світлинам, проходить у повному порозумінні. Про зустріч до сьогодні (19 вересня) немає жодної інформації на офіційних ресурсах Ватикану, а ось на сайті «Відділу зовнішніх церковних зносин» Московського патріархату вона з’явилася вже вечором 14 вересня. Інформація про перемови дуже скупа: «Під час зустрічі її учасники обговорили низку аспектів православно-католицьких та міжрелігійних відносин, ситуацію у світі та виклики, що стоять перед суспільством» та ілюстрована трьома світлинами. Саме вони викликали відразу викликали різка негативну реакцію у світі.
Зокрема на одному з грецьких ресурсів зустрічаємо такий допис: «Ο Φραγκίσκος, χωρίς καμία αγάπη και καμία ντροπή προς τη σφαγιαζόμενη από τους ρωSSους Ουκρανία, σκύβει και φιλάει το εγκόλπιο του ρωSSοπαπα Αντώνιου, του επικεφαλής των εξωτερικών σχέσεων του «πατριαρχείου» του κρεμλινου στη συνάντηση τους στο Καζακστάν. Είναι λυπηρό, ότι η εκκλησία της Ρώμης ξεφτιλίζεται ακολουθώντας τυφλά την αντίχριστη και εγκληματική ρωSSια και βλάπτει τον κόσμο όλα» (Франциск, без сорому і без любові до України, яку вбиває Росія, нагинається і цілує ноги голови зовнішніх відносин кремлівського «патріархату» митрополита антонія на зустрічі в Казахстані. Сумно. Римська церква принижується, сліпо підтримуючи злочинну росію)…
У подальшому, митрополит Антоній, голова «Відділу зовнішніх церковних зносин», розповів, що однією з тем, яку делегація РПЦ обговорювала з папою Франциском – це організація його можливої зустрічі з патріархом Кирилом у Єрусалимі…
Натомість папі Франциску все ж довелося згадати Україну. Це відбулося на прес-конференції щодо самого візиту в Казахстан, яку він дав закордонним журналістам.
Перше питання задав німецький журналіст Рудігер Кронталер: «Ми в школі вчимося, що ніколи не можна використовувати зброю, чинити насильство, єдиний виняток – це самооборона. Як ви вважаєте, чи потрібно зараз Україні давати зброю?»
Саме на це питання Римський Понтифік дав дуже неоднозначну відповідь і саме її найбільш вибірково цитують українські ЗМІ. Тому даємо її цілком, відзначаючи певні цікави моменти.
Папа Франциск: «Це політичне рішення, яке може бути моральним, морально прийнятим, якщо воно прийняте відповідно до умов моралі, яких багато, і тоді про це можна говорити. Але це може бути аморальним, якщо це зроблено з наміром спричинити ще більше війни, або продати зброю, чи відмовитися від тієї зброї, яка мені більше не потрібна… Мотивація – це те, що значною мірою визначає моральність цього вчинку. Захищатися – це не тільки законно, але й вияв любові до Батьківщини. Хто не захищається, хто не захищає щось, той не любить, а хто захищає, любить. Ми також повинні [розглянути] ще одну річ, яку я сказав в одному зі своїх виступів: ми повинні ще більше розмірковувати над концепцією справедливої війни. Тому що сьогодні всі говорять про мир; протягом багатьох років, протягом сімдесяти років, ООН говорила про мир, виголошуючи багато промов про мир. Але зараз скільки воєн триває? Ту, яку ви згадали, Україна-Росія, тепер Азербайджан і Вірменія, яка трохи зупинилася, тому що Росія виступила гарантом – гарантом миру тут і ведення війни там; потім Сирія, десять років війни: що там відбувається, чому вона не припиняється? Які інтереси рухають ці речі? Потім є Африканський Ріг; потім північ Мозамбіку; і Еритрея, яка знаходиться поруч з Ефіопією; потім М’янма, з цим стражденним народом, який я так люблю, народом Рохінджа, який ходить, мандрує, мандрує, як цигані, і не знаходить спокою. Але ж у нас війна по всьому світу…»
Загальне відчуття: Для папи Франциска у всіх питаннях (постачання зброї; осудження Росії як агресора і т.д. – «не все так однозначна»
Друге питання – від польської журналістки Сільвії Висоцької: «Ви сказали: ми ніколи не можемо виправдати насильство. Все, що зараз відбувається в Україні – це чисте насильство, смерть, тотальне знищення з боку Росії. У нас у Польщі війна так близько від наших дверей, з двома мільйонами біженців. Я хотів би запитати, чи є, на вашу думку, якась червона лінія, за якою ми не повинні казати: ми відкриті до діалогу з Москвою. Тому що багатьом важко зрозуміти цю доступність. А ще хочу запитати, чи наступна поїздка буде до Києва».
Папа Франциск: «Я вважаю, що завжди важко зрозуміти діалог з державами, які почали війну, і здається, що перший крок був зроблений звідти, з того боку. Це важко, але ми не повинні відкидати це, дати можливість для діалогу всім, кожному! Тому що завжди є ймовірність того, що в діалозі ми можемо щось змінити, навіть запропонувати іншу точку зору, інший погляд. Я не виключаю діалогу з будь-якою силою, яка воює, навіть з агресором… Інколи так треба вести діалог, але треба, це «смердить», але треба. Завжди на крок попереду, простягнута рука, завжди! Бо інакше ми закриваємо єдині розумні двері до миру. Іноді вони не сприймають діалог: шкода! Але діалог завжди треба вести, принаймні пропонувати, і це теж добре для тих, хто його пропонує, від цього дихає».
Тут варто трохи більш прискіпливо подивитися та відповідно прокоментувати відповідь Римського Понтифіка. Реально бачимо, що він не окреслює якісь «червоні лінії», після яких Захід, зокрема і Україна, вже не може вести перемови з Росією, крім як про умови беззаперечної капітуляції та її роззброєння. Виникає природне запитання: «Чи вважав б папа Франциск прийнятним перемови з нацисткою Німеччиною після всіх її злочинів, коли б вона погодилася просто відійти на кордони 1939 р.? Чи мусили б ми, на його думку, погодиться з подальшим існуванням гітлерівського режим та нелюдської ідеології тільки через закінчення війні?» Також, можна зробити висновок – папа Франциск закликає Україну розпочати перемови з Росією без будь-яких попередніх умов. Ну і зрозуміло, що папа в Україну не збирається…
Ще один момент, на який варто звернути увагу в інтерв’ю папи Франциска – це критика Заходу, що «пішов хибним шляхом». Таке враження, що він користається російськими темниками. Особливо це стосується частині, яка присвячена «проблемам» мігрантів з Африки, Близького Сходу й Азії, бо саме вона практично 100% повторює наратив путінських та лукашенківських пропагандистів, що використовувався під час штучно створеної «міграційної кризи» 2021 р.
Більш того, очільник Католицької Церкви не бачить нічого страшного, коли корінні європейці стануть меншиною у власних країнах, розчиняться у нових мігрантах. При цьому він приводить приклад Аргентини, де з майже 50 млн. населення, тільки «менш мільйону аборигенів». Але чомусь забувається, що саме «мігранти», починаючи з конкістадорів, найбільш спричинилися до фізичного знищення корінного населення Латинської Америки.
Отже, що ми маємо у сухому залишку?
По-перше, папа Франциск до останнього сподівався зустрітися з патріархом Кирилом. Він навіть не зважав на нищівну критику, під яку потрапив через свої висловлювання та позицію щодо небажання осудити агресію Росії проти України. Зустріч не відбулася виключно через міждержавні стосунки Росії і Казахстану. Натомість очільник Католицької Церкви провів максимально теплі, дружні, перемови з дуже представницькою делегацією Московського патріархату, яку очолювала 2-га людина в ієрархії РПЦ. На яких, серед іншого, знову обговорювалася зустріч Франциска та Кирила, на цей раз у Єрусалимі.
По-друге, Ватикан явно врахував токсичність будь-яких контактів з Росією, зокрема і з РПЦ. Тому на його офіційних ресурсах інформація про перемови з російською делегацією відсутня. Однак, для Московського патріархату, демонстрація контактів з папою Франциском дуже важлива, через що на його ресурсах подана інформація про зустріч, фота та деякі теми перемов. Вочевидь є певний конфлікт інтересів Москви та Ватикану в медійному висвітленні контактів, але поки невідомо чим це закінчиться.
По трете, Римський Понтифік зробився більш обережний, коли його просять висловиться щодо агресії Росії та її осудження. Почався вживатися наратив «не все так однозначно»; «Росія може одночасно бути і миротворцем»; «війні йдуть по всьому світу, тому давайте не будемо зосереджуватися на Україні» і т.д. Але, у своєї критиці Заходу, особливо в баченні штучної «міграційної кризи», папа Франциск практично повторює темники путінських та лукашенківських пропагандистів. Він демонструє повне нерозуміння національного характеру держав Європи, попанує створити у їй «плавильний котел» для створення абстрактної «європейської нації».
Таким чином, на нашу думку, важко казати про якусь зміну політики Ватикану, зокрема і особистого ставлення папи Франциска, як до Росії-агресора, так і до Московського патріархату, які цю агресію підтримав. Швидше це подібно на певне маскування через токсичність Росії та РПЦ у більшості країн світу.
Але будемо оптимістами, можливо Ватикан згадає слова Христа «Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мт. 5:37), і тоді українцям-католикам не прийдеться червоніти за свого очільника.
прот. Сергій Горбик