Сьогодні, в час епідемічної небезпеки є мислителі, які важаться вірою перемагати зло епідемії. Можна, якщо здобудете таку віру. Згідно з апостолом Павлом віра, це перша умова навернення до Бога, сходження до Нього, побудова відносин з Господом Богом. «Без віри не можна догодити Богові» (Євр.11:6). «Вiра є здiйснення очiкуваного i впевненiсть у невидимому» (Євр.11:1). «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя, – говорить Господь Бог» (Євр.10:38).

Нажаль, отаку святу силу віри, чесноту вічної непорочної святості, ми вміємо трансформувати у принизливий фанатизм, у якусь уособлену виняткову індивідуальну віру, яку нам треба застосувати тільки там, де нам хочеться і де нам дуже необхідно комусь щось довести, хоч воно і не згідне з волею Божою. Віра, за словом Самого Ісуса Христа, здатна гори переставляти, але вона повинна бути повна довіри Провидінню Божому, тобто ніколи не обурюватися, не вимагати свого – «я не хочу так, мені треба отак».

Ми обмежені і не бачимо майбутнього, ми хочемо так, як ми знаємо, але те, як ми розуміємо, не має майбутнього, ми не здатні бачити близького чи далекого завтра. А Господь бачить майбутнє кожного (доброго і злого), і веде нас до чесноти і святості, готуючи нас стати спадкоємцями Його блага у вічності. Віра, за словом Ісуса Христа, може «гори переставляти»  (Мк. 11:23). «Хто скаже горі цій двигнися і кинься в море, і не засумнівається, то Господь виконає, але не сьогодні, вже, але коли і як угодно Богу. Авраам, коли бачив гору гріха, пекло содомське, просив Господа Бога про Спасителя Світу (Бут.18:18). «І Господь послав Спасителя, Якого виблагав Авраам, через дві тисячі років. Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів» (Ін.8:56). Апостол Павло віру Авраама похваляє: І увірував Авраам, і це вмінилося йому у праведність. Вiра ж є здiйснення очiкуваного i впевненiсть у невидимому… Вiрою пiзнаємо, що вiки створенi Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚ вiрою Авель принiс Боговi жертву кращу, нiж Каїн, нею дiстав свiдчення, що вiн праведний, як засвiдчив Бог про дари його… Вiрою Енох переселений був так, що не бачив смерті; i не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення вiн мав свiдчення, що догодив Богу. А без вiри догодити Боговi неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вiрував, що Вiн є, i тим, хто шукає Його, дає винагороду. Вiрою Hой, дiставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив вiн увесь свiт i зробився спадкоємцем праведности через вiру. Вiрою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, i пiшов, не знаючи, куди йде. Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiвничим якого є Бог. Вірою i сама Сарра‚ неплідна‚ одержала силу прийняти сім’я i, незважаючи на вік, народила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв (Євр.11:1-12).

Віруюча людина повинна бути зосереджена. Вона повинна вірити не зовнішньо, недбало, лише в те, що їй хочеться, а довірити себе всеціло Господу Богу. Так зробив Авраам. Лот, племінник Авраама, теж пішов за Авраамом, але не встояв у вірі. Отак ми вміємо вибирати. Авраам сказав до Лота: «якщо ти направо, то я наліво» (Бут. 13:9-10). Лот не мав права вибирати, а скоритися перед Авраамом, бо покликаний Богом був Авраам. Лот обрав зелені пасовища. Та спокуса Лотові не була в користь. Господь обирає, але віру випробовує. Так Господь захотів випробувати віру Авраама на його єдиному синові, на якого Авраам очікував майже сто років. Господь благоволив, щоб Авраам приніс сина Богу в жертву. Вірний Авраам не завагався, бо довіряв Господу Богу більше, ніж собі. Господь подвижника випробовує і, якщо подвижник готовий тисячі разів померти найлютішою смертю за ім’я Боже, то йому Господь довіряє. Чи ми здатні на таку жертовну віру, коли ми, за словами апостола Павла, ще «не до крові стояли, проти гріха змагаючись?» (Євр.12:4). Ми маримо творити чудеса вірою, а коли ми недостатні, чи заслабкі для висоти в Бозі, ми, бережи нас Господи від такого, обманюємся магією. А коли обманулися, то які ми щасливі, що повірили, але кому? «Молімося і остерігаймося, щоб вiра наша утверджувалася не на мудростi людськiй, а на силi Божiй» (1 Кор.2:5). Тільки таким відкриває Бог віру і правду Божу Духом Святим 1 Кор.12, 9. Подвизаймося, щоб Дух Святий міг нам відкрити правду Божу з вiри у вiру, як написано: «Праведний вiрою живий буде» (Рим.1:17) Апостол Яків передає нам власний досвід живої справжньої святої віри.

Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що вiн має вiру, а дiл не має? Чи може ця вiра спасти його? Якщо брат або сестра нагi i не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдiть iз миром, грiйтесь i їжте,» — але не дасть їм потрiбного для тiла, яка користь? Так само й вiра — коли не має дiл, сама по собi мертва. Але скаже хто-небудь: «Ти маєш вiру, а я маю дiла; покажи менi вiру твою без дiл твоїх, а я покажу тобi вiру мою в дiлах моїх». Ти вiруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вiрують i тремтять. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що вiра без дiл мертва? Хiба не дiлами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Iсаака? Чи бачиш, що вiра сприяла дiлам його, i дiлами вiра досягла довершености? I справдилося слово Писання: «Вiрував Авраам Боговi, i це було поставлено йому в праведнiсть, i його назвали другом Божим». Чи бачите, що людина виправдовується дiлами, а не тiльки вiрою? Так само i блудниця Раава хiба не дiлами виправдалася, прийнявши пiдглядачiв i вивiвши їх iншою дорогою? «Бо як тiло без духу мертве, так i вiра без дiл мертва» (Як. 2:14-26).

Чи не так порожньо і ми вміємо будувати нашу віру, наші відносини з Господом Богом? Сьогодні маємо нагоду побенкетувати у приятеля, завтра у несправедливий спосіб у когось щось нам цікаве відняти, а іншому щось нездорове переказати, а там пожаліти себе та й не зробити Богу поклін, а там поласувати дармовим пригощенням. Невже це є подвиг для запрошення Духа Святого у своє життя? Більшість апостолів дивується з віри Авраама. Дивується і наслідує приклад Авраама. Є чому дивуватися і є кого наслідувати. Авраам покинув обжите місце з усіма умовами і пішов на ворожу ханаанську землю тинятися все життя. Сам не бачив просвітку, ні син, ані онуки його не здобули гаразду на Обіцяній Землі. Вся велич, на яку очікував Авраам, прийшла через дві тисячі років в особі Ісуса Христа. Таку віру Христос власними устами винагороджує, називає Царство Небесне «Лоном Авраама». Лк.16,23. Це винагорода за віру, даровану Духом Святим. Так Христос каже про власний подвиг: Я прийшов кинути вогню на землю і томлюся поки запалає, тобто Христос заснував Церкву у жорстокому світі, який Його катував і вбив. Христос подав нам власний приклад – побудував Церкву на вірі і молився: вогню прийшов кинути на землю… (Лк. 12:49).

Апостол Яків дає нам інші настанови. Знаючи, що випробування вашої вiри дає терпiння; терпiння ж повинно мати досконалу дiю, щоб ви були досконалi у всiй повнотi без усякого недолiку. Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрості, нехай просить у Бога, Який дає всiм просто й без докорiв, — i дасться йому. «Але нехай просить з вiрою, нiтрохи не сумнiваючись, бо той, хто сумнiвається, подiбний до морської хвилi, яку вiтер здiймає i розвiває. Hехай не думає така людина одержати що-небудь вiд Господа. Двоєдушна людина нестiйка на всiх шляхах своїх» (Як.1:3).

Невипробувана віра не володіє чудодійною силою. Справді, людина, яка вміє вірувати, має силу оздоровлювати їжу, знаком хреста хвороби зціляти. Апостоли помазували хворих маслом і зціляли (Мк. 6:13). Наша віра буває підноситься, як апостол Яків каже, як хвиля морська, і тут же вітром сумнівів розсівається, не приносячи жодної користі крім крику доведення своєї правоти. Хто сумнівається, той подiбний до морської хвилi, яку вiтер здiймає i розвiває.

Христос показує справжню віру, коли говорить, що місія Його полягає у принесенні Себе у жертву. Апостол Петро переконує Ісуса Христа «нехай не буде з Тобою цього» (Мт. 16:23). Ісус Христос такі співжаління називає спокусою, а тих, які приймають таку місію на себе — сатаною. Так сатана Ісусу Христу за поклін обіцяв дати царство. Отак злий дух вбиває віру в Бога і переконує у протилежному, гріховному.

Сам Христос молиться Отцю Небесному і показує нам, як ми повинні погоджувати своє життя з Провидінням Божим — «Я ж для цього часу прийшов». (Ін.12:27). Так і ми повинні розуміти, що для якоїсь місії нас Господь створив, довірив діло, і обов’язки доручив. Ми не маємо права хотіти те, що ми хочемо, а те, що ситуація вимагає у святому намірі. Ми маємо право вибирати гріховне чи негріховне. Це наш святий обов’язок ухилитися від зла і в доброму встояти. Христос каже: «Якщо можна, нехай чаша ця йде мимо Мене, щоб Я її не пив». Але додає, що воля Божа досконаліша, бачить майбутнє, тому каже «не Моя воля, а Твоя нехай буде» (Мт.26:39-42).

Віру з ділами мала Марія Єгипетська. Вона у Бога не вірила, була вільнодумна, але коли вона повірила в Бога і сказала Богу слово, що йде у пустелю, вона була готова тисячу разів вмерти, а від святого наміру не відступити. Пустеля жорстока, їжі або мало, або зовсім немає. Води зовсім немає, бо це пустеля. Пустеля кишить зміями, голодними левами та іншими хижаками, але Марія повірила Господу Богу, і за сорок вісім років не зрадила довіри Господу Богу. Її віра винагородилася, бо коли їй треба було прийняти Святе Причастя, тоді розлиті води Йордану не стали для неї перешкодою. Її віра тут явила чудо. Вона пішла по поверхні води. Ми не здатні так вірити, як Марія, бо нам нині вигідно так, а завтра бажано інакше. Ми бажання міняємо багато разів на добу, подібно як морська хвиля піднімається і розсівається.

Зараз налякала всю планету пандемія. Господь у Святому Письмі показав звідки береться пошесть. Була війна ізраїльтян з филистимлянами. Филистимляни захопили у полон Святилище Бога Ізраїлевого — Кивот з Херувимами. Господь показав непорядним людям, що Він є Бог Живий і Святий. Филистимляни поклали Кивот Бога істинного до храму їхнього бога Дагона. Господь, як Живий Бог, явив силу у храмі їхньому, і статуя Дагона, в якого вони вірили, і якому служили, не встояла перед живим Богом, впала і розбилася. Господь показав, що Він є Бог. А люди створювали божища, щоб приховати зло, убивати дітей служити розпусті, та іншим звабам і задоволенням гріховним. Коли ідоли були потрощені, тоді почалася епідемія, на тілі людей стали нариви за зневагу живого Бога. Люди зрозуміли, що їх б’є сила Бога Живого, але не покаялися, а недбало викинули Кивот у поле. Не засудити цих людей не можна. Вони знали, що це святиня істинного Бога, але не хотіли служити Господу Богу, віддати належні почесті Живому Богу. Тоді поле закишіло мишами, які з’їли весь хліб. Отака свідома, зухвала, навмисна, байдужа гра змусила людей задуматися. Покарання змусило людину повернутися до здорового розуму. Хитрощі, лукавство, надумані пояснення — все це відпало. Перед фактом стали тілесні немочі вражених наривами людей і зухвало заслужений голод. І тільки тепер людина знаходить у собі власне істинне «я» — я є ніхто, і я повинен схилитися перед Істинним Богом, Який володіє повнотою сили, визнати, що я є ніхто, а Господь — Сотворитель і Промислитель світу і Йому належать почесті. Коли филистимляни це збагнули, то перепросили Господа Бога, в подяку дали золоті дари, і з почестями святиню повернули ізраїльтянам. Тільки тоді епідемія відступила.

Хто з людей нашої планети будь-коли дякував Богу за збереження життя, за дарування розуму, здоров’я тіла і духу, вдачу у підприємницькій, у державницькій справі. Себе нагороджуємо різними вишуканими, високими преміями та почестями героїв. А самі чекаємо, що Господь Бог задарма має подавати нам найкращі дари, а ми маємо цими дарами користуватися і Бога зневажати. Нам здається, що ми створені Богом для того, щоб Бога зневажати. Жінку, взяту у перелюбі, Христос виправдовує тільки тоді, коли вона переродилася. Господь дає їй право ще робити добрі діла, щоб перекрити погані вчинки. «Іди і більше не гріши» (Ін. 8:11). Розслабленого, який тридцять вісім років хворів при овечій купелі, але не покаявся, не виправився, виявився нездатним до добрих вчинків, Христос застерігає: «не гріши, щоб з тобою ще чогось гіршого не сталося» (Ін. 5:14). Чи це ми не ступаємо слідами розслабленого, не виправляємося, не хочемо бути Образом Божим, будувати себе на Подобу Божу, а від падіння до падіння тиняємося. Невже ми заслуговуємо більшого, святішого, ніж завжди ходити у небезпеці невиліковного недугу, епідемій чи й найганебнішої смерті.

«Якщо б ми мали віру, як зерно гірчиці… Це найменше зернятко, а яку силу воно дає людині, Образу Божому» (Лк.17:6). Та ми свідомо не хочемо шукати віри, жити вірою, визнавати Господа Бога, поважати Його, як нашого Сотворителя.

В нашому розумі, в наших міркуваннях, навіть сьогодні, коли ми виховані на євангельській правді, не знайдемо нічого кращого ніж в упалому Адамі. Господь ще в раю застерігає людину, Адама «смертю помреш» (Бут. 2:17). Що й сталося, тобто, гріх, зло посіяло в людині початки недугів і смерті. Коли ми грішимо, то даємо право злу діяти в нас, інакше сказати – гріх викликає силу зла до дії; зло пробуджує задатки хвороби, що вкладені гріхом Адама в нас, тільки не всі в один час. Одні сьогодні, інші завтра. Але зло через гріх має до всіх нас, людей, силу. Дію гріха, через який було Господом сказано «смертю умреш», може змінити тільки покаяння. Каяття і покута можуть позбавити смерть права вбивати нас. Про тих, які покаялися, виправили своє життя і будують життя святе, пророк Осія каже: «смерте де твоє жало, пекло де твоя перемога?» (Ос.13:14). Апостол Павло пояснює нам як зло працює. «Жало смерті – гріх, сила гріха – закон» (1 Кор 15:55). Лиш Божа сила через покаяння здатна врятувати нас від смерті, але тільки, якщо ми зуміємо йти шляхом Розп’ятого Христа. Та, на жаль, ми самі гріхом даємо право силі смерті вбити нас. В Святому Письмі оповідається про покарання народу Божого полоном, війною, наче епідемією. Гріх, зло полонить весь народ, державу. А коли гріхи народ спокутував, тоді народ повертався на батьківщину, відпускається на волю. Приховане зло виходить на діяльність. Зло має право вбивати. Пророк Осія і апостол Павло про це право говорять, що жало смерті – гріх, а сила гріха – закон. Ця сила вбила допотопних людей, Содом, Гоморру… Вона між нами завжди вбиває содомитів, чаклунів, вбивць, розпусників і всіх подібних злочинців зокрема. Ті, які важаться мати віру за словом Ісуса Христа як зерно гірчичне, щоб сказати горі, кинься в море і не засумніватися, ті перемінюють себе, будують богоугодне життя. Гору гріха каянник вірою може вкинути в море милосердя Божого. Силою милості Божої грішник перемагає зло і уникає смерті. Схаменімося, покиньмо гріховне життя, киньмося у море милосердя Божого, а Господь врятує нас від ганебної смерті, смерті епідемії, і з честю поставить нас у славі нашого Спасителя на всю вічність.

Багато аматорів подвигу віри з’являлися та небагато Авраамів і Марій вистояли. Мізер нашої віри, що не витримує міри зерна гірчиці, не перетрансформуймо в фанатизм, бо на місце сподіваного чуда накличемо на себе, як Адам «смертю умреш».

З’явилися й такі нездорові думки про Святі Дари. Настала справжня духовна епідемія. Дехто хоче казати, що Святі Дари можуть передавати інфекцію, вірус. Фантазій може бути багато, а правда одна. Адам був створений досконалою людиною, тобто, без жодного недоліку. Недуги, віруси не мали до нього сили. Але Адам порушив заповідь Божу і дозволив злу ввійти в свою досконалу людську природу (Бут.6:5). З того часу людська природа втратила досконалість, стала носієм зла, зробилася кволою перед недугами, які мають силу полонити її і заподіяти людині смерть (Рим.3:23; 5:12). Неміч, гріх Адама, зло, що вселилося в Адама, передається спадково нащадкам Адама, бо всі нащадки Адама зачинаються в похоті (Рим.5:12). За вину Адама проклята земля (Бут. 3:17). Ісус Христос, як Людина, народився поза похіттю, бо вселився в Пречисте Лоно Діви Духом Святим, тобто, безмужньо (Лк. 1:35). Його природа була Святою до зачаття, в зачатті, в народженні, за життя, в смерті і воскресінні, тобто, була, є і вічно перебуває досконалою, Святою, в Бозі прославленою, обожненою і возсіла на троні праворуч Бога Отця (Мк.16:19). Христос Свої Тіло і Кров, Святості вічності подає вірним і робить вірних святими, обожненими. За словом Ісуса Христа, Святості беззаперечно лікують дух людини (Ін. 6:63). Святу, досконалу духовну людську природу, яка володіє святою досконалою вірою, ніяке зло не може насилувати вірусом чи епідемією. Церква вірить, що Тіло і Кров народженого від Діви Марії Ісуса Христа, Тіло і Кров воскреслого з мертвих Ісуса Христа, і Тіло і Кров Ісуса Христа під видом Хліба і Вина є одноприродними, святими і не можуть бути носієм зла і смерті. Носієм зла можемо бути ми, священнослужителі, яким Господь з Своєї милості довірив Себе, і дозволив подати Себе вірним на спасіння. Переможене Ісусом Христом зло, з дозволу, з допущення Божого, і сьогодні діє у своїй стихії, «як риба в воді, чи птиця в повітрі, і може панувати там, де є гріх» (Откр.17;6: 20:7). Так смерть гріхом в нашому тілі може панувати через епідемії, чи індивідуальні тілесні недуги. Не створюймо духовної епідемії ні на вірі ні на Святих Дарах.

Господи, дай нам розум достатній, допоможи нам мати віру в спасительні Святості Тіла і Крові Христових, і через Святості знайти спасіння в Ісусі Христі.

+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)