Історія виникнення системи церковних орденів та медалей є однією з найменш відомих сторінок фалеристики. Практично немає наукових праць, які б розповідали про позалітургійні та позаієрархічні нагороди у різних конфесіях, або давали докладний опис їхньої трансформації протягом історії християнства. У цій невеликій оглядовій статті ми спробуємо подати загальні відомості та, власне, привернути увагу дослідників до більш детального вивчення нагородної системи кожної окремої Церкви.

Загалом, на нашу думку, усю історію церковних орденів можна умовно розділити на три періоди:

1. Від часів Міланського едикту й до кінця ХVІІІ ст.

2. Період становлення (кінець ХVІІІ – перша третина ХХ ст.).

3. Сучасна доба (від закінчення Другої світової війни й до сьогодення).

Такий поділ продиктований релігійно-політичними трансформаціями у Європі та, певною мірою, загальним розвитком державних нагородних систем.

І. Від часів Міланського едикту й до кінця ХVІІІ ст.

У перші століття християнства ніяких нагород, як для кліриків, так і для мирян, загалом не існувало. Однак з його становленням як державного віровизнання та активним включенням у громадське життя, виникла проблема відзначення мирян (головним чином правителів та знаті) за заслуги у фундації церковних інституцій. Тому вже від часів Вселенських соборів з’являється така форма як «Подячний лист» («Благословенна грамота»), який ієрархі надсилали світським правителям. Зазвичай до цього листа прикладалася якась ікона або хрест, переважно з мощовиком, для натільного носіння. Деякі науковці вважають, що «ступінь подяки» визначалася коштовністю подарунка, зокрема і мощів святих, які туди вкладалися. У певному сенсі, на наш погляд, це можна вважати прообразом сучасних церковних орденів та медалей. Однак, ніякої офіційної системи подібних нагород практично не існувало до ХІV ст.

Перший крок до створення власне нагородної системи не тільки для світських осіб зробив Ватикан, який 14 серпня 1318 р. заснував Орден Христа (іл. 1). Він має спільну історію з португальським Військовим орденом Христа і є вищим з існуючих нині лицарських орденів Святого престолу. Перша назва ордена – Воїнство Господа Нашого Ісуса Христа (Militia Domini Nostri Jesu Christi). Понтифік вважався Сувереном ордена, хоча управління ним було надано королям Португалії. З 1522 р. орден остаточно розділився на два: португальський Військовий орден Христа й Орден Христа, яким продовжували нагороджувати папи. 7 лютого 1905 р. Папа Пій X кардинально реорганізував орден, який став називатися «Верховним». 15 квітня 1966 р. Папа Павло VI встановив нагородження Верховним орденом Христа тільки правлячих монархів і глав держав католицького віросповідання в особливо важливих випадках у присутності глави Католицької Церкви.

Наступним орденом, який заснувала Католицька Церква у 1539 р., був Орден Золотого Воїнства (Ordo Militia Aurata). У подальшому він отримав назву «Орден Золотої шпори» (іл. 2). Критерієм для нагородження претендента був його значний внесок «у справу поширення католицької віри чи інші діяння во славу Церкви». Після заснування цього ордена і практично до другої полови ХІХ ст. Католицька Церква не впроваджує нових орденів, але випускає різні пам’ятні медалі (як для носіння, так і настільні). Зокрема, випускалися відзнаки на честь обрання нових понтифіків.

Що ж до Православних Церков, то оскільки вони, на відміну від Папи Римського, не претендували на світську владу, ніяких нагород не засновували, а продовжували відзначати світських осіб тими ж самими «Благословенними грамотами».

ІІ. Період становлення: кінець ХVІІІ – перша третина ХХ ст.

Кінець ХVІІІ ст. ознаменувався появою певної системи православних церковних нагород у Російської імперії. Так, у 1768 р. була заснована пам’ятна настільна медаль «У пам’ять закладки Собору Св. Ісаакія у Санкт-Петербурзі» (іл. 3). Вона надавалася як особистим рішенням імператриці Катерини ІІ, так і за поданням «Святійшого правлячого синоду».

Серію пам’ятних медалей з аналогічним статусом продовжили наступні: «На переселення християн з Криму» 1779 р. (іл. 4); «На закладку у Санкт-Петербурзі церкви на честь Казанської Божої Матері» 1801 р. (іл. 5); «На закладку храму Христа Спасителя у Москві» 1838 р. (іл. 6); «У пам’ять возз’єднання уніатів з Православною Церквою» 1839 р. (іл. 7); «У пам’ять освячення Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі» 1858 р. (іл. 8); «У пам’ять освячення Храму Христа Спасителя у Москві» 1883 р. (іл. 9); срібна «На спорудження каплиці в пам’ять чудесного порятунку царської сім’ї від загрозливої небезпеки» 1888 р. (іл. 10); «У пам’ять спорудження Києво-Володимирського собору» 1896 р. (іл. 11); «У пам’ять спорудження храму-пам’ятника на Шипці» 1902 р. (іл. 12); «У пам’ять освячення соборного храму в м. Варшава» 1911 р. (іл. 13).

У 1858 р. з’являється перша православна церковна медаль, яка була виконана у варіанті для носіння – «У пам’ять освячення Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі» (іл. 14). Цікаво, що ця медаль виконувалася у двох варіантах: загальному та для відзначення вищих чинів Міністерства імператорського двору. Останні отримали золоту медаль, прикрашену діамантами, на стрічці ордена Андрія Первозваного.

Другою медаллю, яка призначалася для носіння, була пам’ятна медаль «В пам’ять освячення Храму Христа Спасителя», заснована у 1883 р. (іл. 15–16). Вона також мала два варіанти: золотий та срібний. Золотий варіант, прикрашений діамантами, за аналогією з медаллю «У пам’ять освячення Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі», носився на стрічці ордена Андрія Первозваного.

Обидві медалі, що призначалися для носіння, мали статус аналогічний з настільними. Нагородження здійснював імператор, переважно за поданням церковних властей. Тому, на наш погляд, церковними їх можна назвати тільки умовно.

Реально, коли брати означений період, можна визначити тільки дві власне церковні нагороди, які були затверджені російським імператором, але надавалися виключно церковними властями. Це нагородний нагрудний знак «У пам’ять 100 річниці Санкт-Петербурзької Духовної Академії» 1910 р. (іл. 17) та хрест «У пам’ять 300 річниці Дому Романових» 1913 р. (іл. 18). Останній призначався виключно для священиків та ченців.

Російську традицію випуску пам’ятних медалей, переважно подарункового характеру, поступово перейняли й інші Помісні Православні Церкви, зокрема ті, що з’явилися у ХІХ ст. Однак ані ієрархії цих пам’ятних нагород, ані якогось визначеного статусу не існувало.

Нова доба в історії церковних орденів розпочалася після закінчення Першої світової війни, коли після розпаду імперій з’явилися нові держави та Православні Церкви у країнах, де вони не були державними. Йдеться, зокрема, про Албанську, Польську та Фінляндську православні церкви. Крім того, відбувався процес загальної секуляризації суспільства. Це створило ситуацію, коли Православна Церква, як одна з громадських інституцій, відчула необхідність створення власної системи нагород для відзначення найперше світських осіб, а також представників інших Помісних Церков.

Так, у 1924 р. Болгарська Православна Церква ввела нагородний медальйон «Св. Олександр Невський» (Медальон «Св. Александър Невски») (іл. 19). Він мав чотири ступені: золотий – царю Борису III (у подальшому – главам держав та предстоятелям інших Православних Помісних Церков); позолочений – усім митрополитам і міністрам; срібний – єпископам та членам парламенту; бронзовий – всім іншим гостям, що були запрошені Священним Синодом БПЦ (у подальшому – відзнака для священиків, ченців та звичайних мирян). Офіційним приводом для встановлення цієї нагороди було освячення храму-пам’ятника Св. Олександра Невського, що відбулося 12 вересня 1924 р.

Також прикладом встановлення власної нагородної системи міжвоєнного часу може служить Фінляндська Православна Церква (автономія Вселенського Патріархату), де 20 червня 1935 р. було засновано орден Святого Агнця (Pyhän Karitsan ritarikunta) (іл. 20). Нагорода включає в себе сім класів, в тому числі два медальних. Вручається переважно священнослужителям і людям, які мають поважні заслуги перед Церквою. Носиться після всіх офіційних нагород, але на військових мундирах заборонений до носіння.

Що ж до Католицької Церкви, то там від початку ХІХ ст. відбувається реформування нагородної системи та заснування ряду нових орденів, встановлюється їх ієрархія (подаємо в сучасній ієрархічній послідовності): Орден Пія ІХ (17 червня 1847 р.); Орден Святого Григорія Великого (1 вересня 1831 р.); Орден Святого Сильвестра (31 жовтня 1841 р.); хрест “За заслуги перед Церквою і папою” (17 липня 1888 р.) та ін. Загалом, Ватиканська система нагород одна з найліпше описаних, тому ми не будемо більше до неї повертатися.

ІІІ. Сучасна доба (від закінчення Другої світової війни й до сьогодення)

Після закінчення Другої світової війні переважна більшість Помісних Православних Церков (8 з 14) опинились на території т.зв. «соціалістичного табору», де панувала ідеологія атеїзму, а частина Церков Близького Сходу – у країнах, де державними були визнані інші віровизнання або, навіть при декларативній віротерпимості, переважало мусульманське населення. Ця дійсність стала каталізатором для формування власних нагородних систем.

У 1956 р. Московський Патріарх Олексій І звернувся до керівництва СРСР з проханням надати дозвіл на створення власної нагородної системи. Після певного періоду дебатів дозвіл був наданий. Відтак у 1957 р., в зв’язку зі святкуванням 40-річчя відновлення Патріаршества в Росії, був заснований перший орден Російської Православної Церкви – Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира. На сьогодні нагорода має 3 ступені (іл. 21–23). Тим самим була закладена нагородна система Московського Патріархату, яка безупинно розвивається і на сьогодні є найбільшою за кількістю нагород. Потрібно також відзначити, що особливістю нагородної системи РПЦ МП є наявність власних орденів та медалей не тільки в екзархатів, але навіть в окремих єпархій.

Невдовзі після РПЦ МП, розпочалося встановлення власних нагородних систем у інших Помісних Православних Церквах т.зв. «соціалістичного табору». Зокрема, у 1961 р. у Болгарській Православній Церкві був заснований орден Св. Іоанна Рильського (Орден «Св. Йоан Рилски») двох ступенів (іл. 24). При цьому у відповідному рішенні Священного Синоду № 18 від 19 травня 1961 р. зазначалося, що “орден заснований за прикладом інших Православних Церков”.

Також вже у 1950–60-х рp. свої нагородні системи почали створювати Православні Церкви Близького Сходу. Тут варто відзначити такі відомі нагороди, як Орден Святих апостолів Петра і Павла Антиохійської Православної Церкви (іл. 25) та Хрест ордена Живоносного Гробу Господнього Єрусалимської Православної Церкви.

Загалом, можна з упевненістю сказати, що вже до 1990-х рр. практично всі Православні Церкви обзавелися власними орденами та медалями. Окремо стоїть тільки Константинопольський Патріархат, який на сьогодні має лише подарункові настільні медалі. Однак його адміністративно-канонічні структури, зокрема Українська Православна Церква в США та Українська Православна Церква в Канаді, мають власні нагороди.

Що ж до Українського Православ’я, то нагородні системи Української Автокефальної Православної Церкви та Української Православної Церкви Київського Патріархату почали створюватися починаючи з 1992–1995 рр., а останні нагороди у цих юрисдикціях з’явилися у 2014–2016 рр. Варто відзначити, що хоча існувала формальна ієрархія та навіть ступені деяких нагород, їх чіткого статусу не було. Деякі священики та миряни могли отримувати повторно нагороду одного й того самого ступеня, а деякі – відразу вищі церковні нагороди. Нагородження здійснювалася предстоятелями за власним рішенням, або за поданням єпархіальних архієреїв.

Після Київського об’єднавчого собору 15 грудня 2018 р., коли на базі УАПЦ, УПЦ КП та частини Московського Патріархату в Україні була створена Православна Церква України, почала формуватися її нагородна система. І хоча ніяких рішень Священного Синоду ПЦУ відносно впровадження власних нагород не було, ми є свідками вручення орденів та медалей вже від лютого–березня 2019 р. При цьому деякі з них цілком копіюють назви відповідних нагород колишнього Київського Патріархату, що вносить певну плутанину.

Також цікавим феноменом церковних орденів та медалей в Україні є те, що при відсутності будь-якого державного статусу, вони носилися (і носяться) разом з державними, відомчими та громадськими нагородами навіть на військової формі.

IV. Висновки

Можна з певними застереженнями стверджувати, що церковна нагородна система почала створюватися ще в перші століття християнства («Подячні» або «Благословенні» грамоти ієрархів), а перші власне ордени з’явилися у Католицької Церкви ще у XIV ст.

Певний розвиток система церковно-державних нагород набула у ХІХ ст., коли в Російської імперії почали активно випускати пам’ятні медалі, а в Католицькій Церкві ввели низку нових орденів та медалей з чітко визначеною ієрархією та статусом. Однак реальне масове становлення церковно-нагородної системи орденів та медалей розпочалося у першій половині ХХ ст. Цей процес триває і сьогодні.

Разом з тим, у процесі цього оглядового дослідження, виявився явний брак фактичного історичного матеріалу щодо історії орденів та медалей окремих Православних Церков, зокрема і Українського Православ’я. Сподіваємось, цей факт спонукає дослідників фалеристики до серйозної роботи з вивчення цієї проблематики.

протоієрей Сергій Горбик

Джерело: «COLLECTSION» №12, 2019.