Смерть не така, якою багато хто собі її уявляють. Всім нам в годину смерті доведеться побачити і пережити багато, до чого ми не підготовлені. Мета цієї статті – дещо розширити і уточнити наше розуміння неминучого майбутнього розлучення з тлінним тілом.

Для багатьох смерть – це щось на зразок сну без сновидінь. Закрив очі, заснув, і нічого більше немає. Темрява. Тільки сон вранці скінчиться, а смерть – це назавжди. Багатьох найбільше страшить невідомість: «А що зі мною буде?» Ось і намагаємося про смерть не думати. Але десь в глибині завжди є відчуття неминучого і невиразна тривога. Кожному з нас доведеться перейти через цей рубіж. Варто було б подумати і підготуватися.

Можуть запитати: «А про що думати і до чого готуватися? Від нас не залежить. Прийде наш час – помремо, і все. А поки ще є час, потрібно взяти від життя все, що вона може дати: їсти, пити, любити, домагатися влади, пошани, заробляти грошей і так далі. Потрібно не думати ні про що скрутне та неприємне і вже, звичайно, не допускати думок про смерть». Так багато хто і робить.

І все ж кожному з нас іноді приходять в голову й інші неспокійні думки: «А що, якщо це не так? А що, якщо смерть не кінець, і після смерті тіла я несподівано для самого себе раптом опинюся в зовсім нових умовах, зберігши здатність бачити, чути і відчувати?» І найголовніше: «А що, якщо наше майбутнє за порогом в якій мірі залежить від того, як ми прожили наше життя і якими ми були до того, як переступили смертний поріг?»

З вивчення безлічі оповідань людей, які пережили клінічну смерть, вимальовується наступна картина того, що бачить і відчуває душа, розлучаючись з тілом. Коли в процесі вмирання людина досягає своєї граничної знемоги, вона чує, як доктор оголошує її померлою. Потім вона бачить свого «двійника» – бездиханне тіло – лежаче внизу, а доктора і сестрі намагаються його оживити. Ці несподівані картини виробляють в людині великий шок, тому що вона вперше в своєму житті бачить себе з боку. І тут він виявляє, що всі її звичайні здібності – бачити, чути, думати, відчувати і т.д. – продовжують нормально діяти, але тепер зовсім незалежно від її зовнішньої оболонки. Опинившись літаючою в повітрі трохи вище людей, що знаходяться в кімнаті, людина інстинктивно намагається дати про себе знати: щось сказати або доторкнутися до кого-небудь. Але до свого жаху вона виявляє, що вона відрізаний від усіх: ні голосу її ніхто не чує, ні дотику її ніхто не помічає. При цьому її дивують незвичайні почуття полегшення, умиротворення і навіть радості. Немає більше тієї частини «я», яка страждала, чогось вимагала і весь час на щось скаржилася. Відчувши таке полегшення, душа померлого зазвичай не хоче повернутися в своє тіло.

У більшості зафіксованих випадків тимчасової смерті душа, після декількох миттєвих спостережень, що відбувається навколо, повертається в своє тіло, і на цьому пізнання про той світ обриваються. Але іноді буває, що душа рухається далі в духовний світ. Цей стан деякі описують, як рух в темному тунелі. Після цього душі одних людей потрапляють в світ великої краси, де вони іноді зустрічаються зі своїми родичами, померлими раніше. Інші потрапляють в область світла і тут зустрічаються зі світлою особою, від якої віє великою любов’ю і розумінням. Одні стверджують, що це – Господь Ісус Христос, інші – що це ангел. Але всі згодні з тим, що вона сповнений добра і співчуття. Деякі ж потрапляють в похмуре «пекельне» місце і, повернувшись, описують бачену ними огидну і жорстоку істоту.

Іноді зустріч з таємничою світлою особою супроводжується «переглядом» життя, коли людина починає згадувати своє минуле і дає моральну оцінку своїм вчинкам. Після цього деякі бачать щось на зразок огорожі або кордону. Вони відчувають, що, перейшовши його, вони не зможуть повернутися у фізичний світ.

Не всі люди, що пережили тимчасову смерть, відчувають всі перераховані тут фази. Значний відсоток людей, повернутих до життя, нічого не може згадати про те, що сталося з ними «там». Наведені етапи баченого поміщені тут в порядку їх відносної частоти, починаючи з тих, які найчастіше трапляються, і закінчуючи тими, які трапляються рідше. За даними д-ра Рингу приблизно один з семи пам’ятають своє перебування поза тілом випробував бачення світу і розмовляв зі світлою особою.

Завдяки прогресу медицини, реанімація померлих стала майже стандартною процедурою в багатьох сучасних госпіталях, Раніше вона майже не застосовувалася. Тому існує певна різниця між розповідями про загробний світ в стародавньої, більш традиційної, і в сучасної літературі. Релігійні книги старішого часу, оповідаючи про явлення душ померлих, розповідають про побачене в раю або в пеклі і про зустрічі в тому світі з ангелами або демонами. Ці розповіді можна назвати описами «далекого космосу», оскільки вони містять картини віддаленого від нас духовного світу. Сучасні ж розповіді, записані лікарями-реаніматорами, навпаки, описують переважно картини «ближнього космосу» – перші враження душі, яка тільки що вийшла з тіла. Вони цікаві тим, що доповнюють перші і дають змогу скласти більш повну зрозуміти, що чекає на кожного з нас. Середнє положення займає опис К. Ікскуля, опубліковане архієпископом Никоном у «Троїцьких Аркушах» 1916 року під назвою «Неймовірна для багатьох, але справжня подія», який охоплює обидва світи – ближній і дальній.

Наводимо його тут в скороченому вигляді. Ця розповідь охоплює елементи більш давньої і сучасної літератури про загробний світ.

К. Ікскуль був типовим молодим інтелігентом дореволюційної Росії. Він був хрещений в дитинстві та виріс в православному середовищі, але, як було прийнято тоді серед інтелігентів, байдуже ставився до релігії. Іноді він заходив до храму, відзначав свята Різдва і Великодня, навіть раз на рік причащався, але багато в Православ’ї вважав застарілими забобонами, в тому числі вчення про загробне життя. Він був упевнений, що зі смертю буття людини закінчується.

Одного разу він захворів на запалення легенів. Хворів довго і серйозно і нарешті був покладений в лікарню. Про наближення смерті він не думав, а сподівався скоро одужати і взятися за свої звичайні справи. Якось вранці він раптом відчув себе зовсім добре. Кашель зник, температура впала до норми. Він подумав, що нарешті він поправився. Але на його подив лікарі занепокоїлися, принесли кисень. А потім – озноб і повна байдужість до оточення. Він розповідає:

«Вся моя увага зосередилася на самому собі … і як би роздвоєння … з’явилася внутрішня людина – головна, у якої повна байдужість до зовнішнього (до тіла) і до того, що з їй відбувається … Дивно було все бачити, і чути, і водночас відчувати до всього відчуженість. Ось доктор задає питання, а я чую, розумію, але не відповідаю, – мені нема чого говорити з ним … І раптом мене зі страшною силою потягнуло вниз, в землю … Я заметушився. «Агонія», – сказав доктор. Я все розумів. Не злякався. Згадав, що читав, що смерть болюча, але болю не відчував. Але мені було тяжко, томно. Мене тягнуло вниз … Я відчував, що щось повинно відокремитися … Я зробив зусилля звільнитися, і раптом, мені стало легко. Я відчув спокій.

Подальше я пам’ятаю дуже ясно. Я стою в кімнаті, посередині її. Праворуч від мене півколом стоять лікарі та сестри, навколо ліжка. Я здивувався – що вони там роблять, адже я не там, а тут. Я підійшов ближче, подивитися. На ліжку лежав я. Побачивши мого двійника, я не злякався, а був тільки здивований – як це можливо? Я хотів помацати самого себе – моя рука пройшла наскрізь, як через порожнечу. Дотягнутися до інших я теж не міг. Пола я не відчував … Я покликав доктора, але той не зреагував. Я зрозумів, що зовсім самотній, і мене охопила паніка.

Подивившись на своє тіло, я подумав: «Чи не вмер я?» Але це було важко собі уявити. Адже я був більш живий, ніж раніше, я все відчував і усвідомлював … Через деякий час лікарі вийшли з палати, обидва фельдшера стояли і говорили про перипетії моєї хвороби і смерті, а доглядальниця, повернувшись до ікони, перехрестилася і голосно висловила звичайне побажання мені: «Ну, Царство йому Небесне, вічний спокій». І тільки-но вона вимовила ці слова, як біля мене з’явилися два Ангела. В одному з них я одразу впізнав мого Ангела-хранителя, а інший був мені невідомий. Взявши мене під руки, Ангели винесли мене прямо через стіну з палати на вулицю. Сутеніло вже, йшов великий, тихий сніжок. Я бачив це, але холоду або зміни температур не відчував. Ми стали швидко підніматися вгору». Трохи нижче ми продовжимо розповідь Ікскуля.

Завдяки новим дослідженням в області реанімації та порівнянні безлічі оповідань людей, які пережили клінічну смерть, є можливість скласти досить докладну картину того, що відчуває душа незабаром після свого розлучення з тілом. Звичайно, кожен випадок має свої індивідуальні особливості, які відсутні у інших. І це природно очікувати, бо, коли душа потрапляє в той світ, вона – немов новонароджене немовля з нерозвиненими ще слухом і зором. Тому перші враження людей, «виринули» в «той» світ, носять суто суб’єктивний характер. Однак у своїй сукупності вони допомагають нам створити досить повну, хоча не в усьому зрозумілу нам картину.

Наведемо тут найхарактерніші моменти потойбічного досвіду, почерпнуті з сучасних книг про життя після смерті.

1. Бачення двійника

Померши, людина не відразу усвідомлює це. І тільки після того як вона бачить свого «двійника», бездиханно лежачим внизу і переконується, що вона безпорадна дати про себе знати, вона здогадується, що її душа вийшла з тіла. Іноді трапляється після раптової аварії, коли розлучення з тілом відбувається миттєво та зовсім несподівано, що душа не пізнає своє тіло і думає, що бачить когось іншого, схожу на її людину. Бачення «двійника» і неможливість дати про себе знати виробляють в душі сильний шок, так що вона не впевнена, сон це чи дійсність.

2. Безперервність свідомості

Усі ті, що пережили тимчасову смерть, свідчать про повне збереження свого «я» і всіх своїх розумових, чутливих і вольових здібностей. Більш того, зір і слух навіть стають гостріше; мислення набуває виразність і стає надзвичайно енергійним, пам’ять просвітляється. Люди, що давно втратили будь-які здібності внаслідок якоїсь хвороби або віку, раптом відчувають, що вони знову набули їх. Людина розуміє, що вона може бачити, чути, думати і т. д., Не маючи тілесних органів. Дивно, наприклад, як один сліпий від народження, вийшовши з тіла, бачив все, що робили з його тілом лікарі та сестри і пізніше розповів про те, що відбувалося в лікарні у всіх деталях. Повернувшись в тіло, він виявився знову сліпим. Лікарям і психіатрам, які ототожнюють функції мислення і почуттів з хіміко-електричними процесами в мозку, треба врахувати ці сучасні дані, зібрані лікарями-реаніматорами, щоб правильно зрозуміти природу людини.

3. Полегшення

Зазвичай смерті передують хвороба і страждання. Вийшовши з тіла, душа радіє, що більше нічого не болить, не тисне, не пригнічує, думка діє ясно, почуття утихомирилися. Людина починає ототожнювати себе з душею, а тіло здається чимось другорядним і більш непотрібним, так само як і все матеріальне. «Я виходжу, а тіло – порожня оболонка», – пояснював один чоловік, який пережив тимчасову смерть. Він дивився на операцію свого серця, як «сторонній спостерігач». Спроби оживити тіло його анітрохи не цікавили. Мабуть, з минулим земним життям він подумки розпрощався і був готовий почати нове життя. Однак залишалася у нього любов до рідних, турбота про те, що покидає дітей.

При цьому потрібно зазначити, що корінних змін у характері особистості не відбувається. Особистість залишається тією ж, що і була. «Припущення, що, скинувши тіло, душа відразу ж все знає і розуміє – невірно. Я з’явився в цей новий світ таким, яким пішов зі старого», – розповідав К. Ікскуль.

4. Тунель і світло

Після бачення свого тіла і навколишній обстановки деякі переходять в інший світ, чисто духовний. Втім, деякі, минаючи або не помічаючи першої фази, потрапляють в другу. Перехід в духовний світ деякі описують як подорож по темного простору, що нагадує тунель, в кінці якого вони потрапляють в область неземного світла. Існує картина 15-го століття Ієроніма Босха «Сходження в Емпіріан», яка зображує подібне проходження душі через тунель. Напевне тоді це було ще декому відомо.

Ось два сучасних опису цього стану: «… Я чув, як доктора оголосили мене мертвим, а я в цей час як би плив в якомусь темному просторі. Немає слів, щоб описати цей стан. Навколо було абсолютно темно, і тільки далеко-далеко виднівся світло. Воно було дуже яскравим, хоча спочатку здавався малим. Однак у міру того, як я наближався до нього, воно збільшувався. Я мчав до цього світла і відчував, що від нього віє добром. Будучи християнином, я згадаємо слова Христа, який сказав: «Я Світло для світу», і подумав: «Якщо це – смерть, то я знаю, Хто чекає мене там».

«Я знав, що вмираю, – розповідає інша людина, – а нічого зробити не міг, щоб повідомити про це, тому що мене ніхто не чув … Я знаходився поза мого тіла – це безсумнівно, тому що я бачив своє тіло там, на столі в операційній. Моя душа вийшла з тіла. Тому я відчував себе втраченим, але потім засяяв цей особливий світ. Спершу він був кілька тьмяним, а потім засвітив дуже яскравим променем. Я відчував від нього тепло. Світло покривало все, але не заважало мені бачити операційну, і лікарів, і сестер, і все інше. Спершу я не розумів, що відбувається, але потім голос зі світла запитав мене, чи готовий я вмерти. Воно говорило, як та людина, але нікого не було. Питало саме Світло … Тепер Я розумію, що Воно знало, що я ще не готовий до смерті, але як би перевіряло мене. З того моменту, коли Світло почало говорити, мені стало дуже добре; я відчував, що я в безпеці і що Воно любить мене. Любов, що йшла від Світла, була неймовірною, невимовною».

Всі, хто бачили і потім намагалися описати потойбічне Світло, не могли знайти відповідних слів. Світло було іншим, ніж те, яке ми знаємо тут. «Це було не світло, а відсутність пітьми, повне і досконале. Це світло не створювало тіней, воно не було видимим, але воно було усюди, душа перебувала в світі». Більшість свідчать про нього, як про морально-добру істоту, а не як про безособову енергію. Люди релігійні приймають це Світло за Ангела, або навіть за Ісуса Христа – у всякому разі за кого-то, що несе мир і любов. При зустрічі зі Світлом вони не чули членороздільних слів на будь-якій мові. Світло розмовляв з ними шляхом думки. І тут все було так ясно, що приховати що-небудь від Світла було абсолютно неможливо.

5. Перегляд і суд

Деякі, які пережили стан тимчасової смерті, описують стадію перегляду прожитого ними життя. Іноді перегляд відбувався під час бачення неземного Світла, коли людина чула від Світла питання: «Що ти зробив доброго?» При цьому людина розуміє, що запитує  не для того, щоб дізнатися, а для того, щоб спонукати людину згадати своє життя. І ось безпосередньо після питання перед духовним поглядом людини проходить картина його земного життя, починаючи з раннього дитинства. Вона рухається перед нею у вигляді серії картин, що швидко змінюють один одного життєвих епізодів, в яких людина бачить дуже детально і чітко все, що сталося з нею. У цей час людина знову переживає і морально переоцінює все те, що він казала і робила.

Ось один з типових оповідань, що ілюструють процес перегляду. «Коли прийшло Світло, Воно запитало мене:« Що ти зробила в своєму житті? Що ти можеш показати Мені?» – або щось в цьому роді. І тоді почали з’являтися ці картини. Вони були дуже ясні, тривимірні, в фарбах, і вони рухалися. Переді мною пройшло все моє життя … Ось я ще маленька дівчинка і граю біля струмка зі своєю сестрою … Потім події в моєму домі … школа … А ось я вийшла заміж … Все швидко проходило перед моїми очима у всіх найдрібніших подробицях. Я знову переживала ці події … Я бачила випадки, коли я була самолюбна і жорстока. Мені було соромно за себе, і я хотіла, щоб цього ніколи не сталося. Але переробити минуле було неможливо …»

Із сукупності багатьох оповідань людей, які зазнали перегляд, слід зробити висновок, що він завжди залишав в них глибокий і благотворний слід. Дійсно, під час перегляду людина змушена переоцінити свої вчинки, підвести підсумок свого минулого і цим як би вчинити над собою суд. У повсякденному житті люди приховують негативну сторону свого характеру і як би ховаються за маскою чесноти, щоб здаватися іншим кращими, ніж вони насправді. Більшість людей так звикають лицемірити, що перестають бачити своє справжнє я – часто горде, самолюбне і похітливе. Але в момент смерті ця маска спадає, і людина починає бачити себе таким, якою вона є насправді. Особливо, коли під час перегляду виявляється кожен її ретельно приховуваний вчинок – у всій панорамі, навіть у фарбах і трьохмірне, – чується кожне сказане слово, по-новому переживається давно забута подія. В цей час всі досягнуті в житті переваги – соціальне і економічне становище, дипломи, титули і т. д. – втрачають своє значення. Єдино, що підлягає оцінці, це моральна сторона вчинків. І тоді людина судить себе не тільки за зроблене, а й за те, як він своїми словами і справами вплинув на інших людей.

Ось як одна людина описала перегляд свого життя. «Я відчув себе поза мого тіла і літаю над кімнатою, а тіло моє я бачив лежачим внизу. Потім з усіх боків оточив мене світло, і в ньому я побачив як рухається бачення, в якому показувалася все моє життя. Мені стало неймовірно соромно, бо багато що з цього я раніше вважав нормальним і виправдовував, а тепер я розумів, що це погано. Все було надзвичайно реально. Я відчував, що наді мною відбувається суд і якийсь вищий розум керує мною і допомагає мені бачити. Найбільше мене вразило те, що він показував мені не тільки те, що я зробив, але і те, як мої справи відбилися на інших людях … Тоді я зрозумів, що нічого не стирається і не проходить безслідно, але все, навіть кожна думка, має наслідки … »

Наступні два уривки з розповідей людей, які пережили тимчасову смерть, ілюструють, як перегляд навчив їх по-новому ставитися до життя. «… Я нікому не розповідав про те, що я відчув в момент моєї смерті, але, коли я повернувся до життя, мене турбувало одне пекуче і всепоглинаюче бажання зробити щось добре для інших. Мені було так соромно за себе». «… Коли я повернувся, я вирішив, що мені необхідно змінитися. Я відчував каяття, і моє минуле життя мене абсолютно не задовольняла. Я вирішив почати зовсім інший спосіб життя».

Тепер уявімо собі закоренілого злочинця, якої завдав протягом свого життя безліч горя іншим, – обманщика, наклепника, донощика, грабіжника, вбивцю, ґвалтівника, садиста. Огортає його смерть, і він бачить свої злодіяння в усіх їх моторошних подробицях. І тут його давно спляча совість під впливом Світу несподівано для нього самого прокидається і починає нещадно докоряти його в зроблених ним злодіяння. Які нестерпні муки, яке розпач має охопити його, коли він вже не може нічого ні виправити, ні забути! Це воістину буде для нього початком нестерпних внутрішніх мук, від яких він нікуди не зможе піти. Свідомість зробленого зла, покаліченою своєї і чужої душі, стане для нього «хробаком невмирущий» і «вогнем незгасним».

6. Новий світ

Певна різниця в описах пережитого під час смерті пояснюється тим, що той світ зовсім не схожий на наш, в якому ми народилися і в якому сформувалися всі наші поняття. У тому світі простір, час і предмети мають зовсім інший зміст ніж ті, до яких звикли наші органи сприйняття. Душа, яка вперше потрапила в духовний світ, відчуває щось подібне до того, що може випробувати, наприклад, підземний черв’як, коли він вперше виповзає на поверхню землі. Він вперше відчуває сонячне світло, відчуває тепло від нього, бачить красивий пейзаж, чує спів птахів, чує пахощі квітів (допускаючи, що у хробака можуть бути ці органи чуття). Все це настільки ново і прекрасно, що годі й шукати йому ні слів, ні прикладів, щоб розповісти про це жителям підземного царства.

Подібним чином і люди, що опинилися під час своєї смерті в тому світі, бачать там і відчувають багато такого, чого не в змозі описати. Так, наприклад, люди перестають відчувати там звичне для нас почуття відстані. Деякі стверджують, що вони могли без праці, одним дією своєї думки перенестися з одного місця на інше, як би далеко воно від них не відстояв. Так, наприклад, один солдат, важко поранений у В’єтнамі, під час операції вийшов з тіла і спостерігав, як лікарі намагалися повернути його до життя. «Я був там, а доктор як би був і в той же час як і не був. Я торкнув його і начебто пройшов просто наскрізь через нього … Потім я раптово опинився на поле бою, де мене поранили, і побачив санітарів, що підбирають поранених. Я хотів було допомогти їм, але раптом виявився знову в операційній … Це ніби ви за бажанням матеріалізувався то тут, то там – ніби моргнувши оком … » Є й інші подібні розповіді раптового переміщення. Виходить «чисто розумовий і приємний процес. Захотів – і я там ». «… У мене велика проблема. Те, що я намагаюся передати, я змушений описувати в трьох вимірах … Але те, що насправді відбувалося, було не в трьох вимірах».

Якщо запитати людину, що зазнала клінічну смерть, як довго тривав це стан, то зазвичай вона не може відповісти на це питання. Люди абсолютно не відчували перебігу часу. «Це могло бути і кілька хвилин, і кілька тисяч років, немає ніякої різниці».

Інші з тих, що пережили тимчасову смерть очевидно потрапляли в світи більш віддалені від нашого матеріального світу. Вони бачили природу «по той бік» і описували її в термінах горбистими долин, яскравої зелені такого кольору, якого на землі не буває, поля, залиті дивним золотим світлом. Є опис квітів, дерев, птахів, тварин, співу, музики, лугів і садів надзвичайної краси, міст … Але вони не знаходили потрібних слів, щоб зрозуміло передати свої враження.

7. Обличчя душі

Коли душа покидає своє тіло, вона не відразу впізнає себе. Так, наприклад, зникає відбиток віку: діти бачать себе дорослими, а люди похилого віку – молодими. Члени тіла, наприклад, руки або ноги, втрачені з тієї чи іншої причини, знову з’являються. Сліпі починають бачити.

Один робочий впав з рекламною дошки на високовольтні дроти. В результаті опіків він втратив обидві ноги і частину руки. Під час операції він відчув стан тимчасової смерті. Вийшовши з тіла, він відразу навіть не впізнав власне тіло, настільки воно було пошкодженим. Однак він зауважив щось те, ще більш його вразило: його духовне тіло було абсолютно здоровим.

На півострові Лонг-Айленд в штаті Нью-Йорк жила сімдесятирічна бабуся, яка з вісімнадцяти років втратила зір. З нею трапився серцевий напад, і, потрапивши до лікарні, вона пережила тимчасову смерть. Жвава якийсь час по тому, вона розповіла, що бачила під час реанімації.

Вона детально описала різні апарати, які застосовували лікарі. Самим чудовим є те, що тільки зараз в лікарні вона вперше бачила ці апарати, бо під час її молодості, до сліпоти, їх ще не існувало. Ще вона розповіла своєму лікареві, що вона бачила його в блакитному костюмі. Звичайно, оживленою, вона залишилася сліпою, якою була і раніше.

8. Зустрічі

Дехто розповідав про зустрічі з уже померлими родичами або знайомими. Ці зустрічі відбувалися іноді в земних умовах, а іноді в обстановці потойбічного світу. Так, наприклад, одна жінка, яка пережила тимчасову смерть, чула доктора, який сказав її рідним, що вона вмирає. Вийшовши з тіла і піднявшись вгору, вона побачила померлих родичів і подруг. Вона побачила їх, а вони раділи, що зустріли її. Інша жінка бачила своїх родичів, які вітали її і протягували їй руки. Вони були одягнені в біле, раділи і виглядали щасливими … «і раптом повернулися до мене спиною і стали віддалятися; а моя бабуся, обернувшись через плече, сказала мені: «Ми побачимо тебе пізніше, не цього разу». Вона померла в віці 96 років, а тут вона виглядала, ну, років на 40-45, здоровою і щасливою ».

Одна людина розповідає, що коли вона помирала від серцевого нападу в одному кінці лікарні, в той же час його рідна сестра була при смерті від нападу діабету в іншому кінці лікарні, «Коли я вийшов з тіла, – розповідає він, – я раптом зустрівся з моєю сестрою. Я дуже зрадів цьому, бо дуже любив її. Розмовляючи з нею, я хотів йти за нею, але вона, повернувшись до мене, повеліла мені залишитися там, де я перебуваю, пояснивши, що мій час ще не настав. Коли я прийшов до тями, я розповів моєму лікареві, що я зустрівся з моєї щойно померла сестрою. Доктор не повірив мені. Однак на моє наполегливе прохання він послав перевірити через медичну сестру і дізнався, що вона недавно померла, як я йому і казав».

Душа, що перейшла в загробний світ, якщо зустрічає там кого-небудь, то переважно тих, хто був їй близький. Тут щось родинне притягує душі одну до одної. Так, наприклад, один старий батько побачив в тому світі своїх померлих шістьох дітей. «У них там немає віку», – розповідав він. Тут треба пояснити, що душі померлих людей не поневіряються по своїй волі де їм хочеться. Православна Церква вчить, що після смерті тіла, Господь кожній душі визначає місце її тимчасового перебування – чи в раю або в пеклі. Тому зустрічі з душами померлих родичів треба сприймати не як правило, а як виняток, дозволені Господом для користі людей, яким належить ще пожити на землі. Можливо, це не стільки зустрічі, скільки бачення. Доводиться визнати, що тут є багато того, що недоступне нашому розумінню.

В основному розповіді людей, які потрапили по ту «сторону завіси», говорять про одне й те ж, але деталі різні. Іноді вони бачать те, що очікували побачити. Християни бачать ангелів, Богоматір, Ісуса Христа, святих. Люди нерелігійні бачать якісь храми, фігури в білому або юнаків, а іноді нічого не бачать, але відчувають «присутність».

9. Мова душі

В духовному світі бесіди відбуваються не на відомої людині мові та навіть не на який-небудь іншої членороздільної мовою, а, по-видимому, за допомогою однієї думки. Тому, коли люди повертаються до життя, їм буває важко передати, якими точно словами з ними розмовляло Світло, Ангел або будь-хто інший, з ким вони зустрілися.

Отже, якщо в тому світі все думки «чутні», то нам потрібно навчитися тут завжди думати правильне і добре, щоб там не соромитися того, що ми мимоволі подумали.

10. Кордон

Деякі люди, опинившись в тому світі, розповідають про бачення чогось, що нагадує кордон. Одні описують його як паркан або грати на кордоні поля, інші як берег озера чи моря, інші як ворота, потік або хмару. Різниця в описах випливає, знову ж, з суб’єктивного сприйняття кожного. Тому неможливо визначити точно, що являє собою ця межа. Важливо, однак, те, що всі розуміють її саме як кордон, переступивши який, їм немає більше повернення в колишній світ. Після нього починається подорож у вічність.

11. Повернення

Іноді недавно померлому дається можливість вибору – залишитися «там» або повернутися до земного життя. Голос Свіла може запитати, наприклад: «Чи готовий ти?» Так, солдат, важко поранений на полі бою, бачив своє покалічене тіло і чув голос. Він думав, що з ним говорив Ісус Христос. Йому була дана можливість повернутися в земний світ, де він буде калікою, або залишитися в потойбічному світі. Солдат вважав за краще повернутися.

Багатьох тягне назад бажання закінчити якусь свою земну місію. Повернувшись, вони стверджували, що Бог дозволив їм повернутися і жити тому, що справа їхнього життя не було закінченою. При цьому вони висловлювали впевненість, що повернення було результатом саме їх власного вибору. Цей вибір був задоволений тому, що він випливав зі свідомості боргу, а не з егоїстичних мотивів. Так, наприклад, деякі з них були матерями, які хотіли повернутися до своїх малолітніх дітей. Але були й такі, яких повернули всупереч їхньому бажанню залишитися. Душа вже сповнилася почуттям радості, любові і миру, їй там добре, але її час ще не настав; вона чує голос, що наказує їй повернутися. Спроби чинити опір поверненню в тіло не допомагали. Якась сила їх тягнула назад.

Ось випадок з розповіді однієї пацієнтки д-ра Моуді: «У мене був серцевий напад, і я опинилася в чорній порожнечі, Я знала, що я покинула моє тіло і вмираю … Я просила Бога допомогти мені, і я скоро вислизнула з пітьми і побачила попереду сірий туман, а за ним людей. Їхні постаті були такі, як на землі, і я бачила щось схоже на будинки. Все це було залите золотистим світлом, дуже ніжним, не таким грубим, як на землі. Я відчувала неземну радість і хотіла пройти через туман, але вийшов мій дядько Карл, який помер багато років тому. Він заступив мою дорогу і сказав: «Іди назад. Твоя справа на землі ще не закінчено. Зараз же йди назад». Так, проти свого бажання вона повернулася в тіло. У неї був маленький син, який без неї б пропав.

Повернення в тіло іноді відбувається моментально, іноді збігаючись із застосуванням електричного шоку або інших реанімаційних прийомів. Все сприйняття зникають, і людина відразу відчуває себе знову в ліжку. Деякі відчувають, що входять в тіло як би поштовхом. Спершу відчувають себе незатишно і холодно. Іноді перед поверненням в тіло буває коротка втрата свідомості. Лікарі-реаніматори і інші спостерігачі відзначають, що в момент повернення до життя людина часто чхає.

12. Нове ставлення до життя

З людьми, що побували «там», зазвичай відбувається велика зміна. За твердженням багатьох з них, повернувшись, вони намагаються стати краще. Багато з них стали міцніші вірити в Бога, змінили свій спосіб життя, зробилися серйозніше і глибше. Деякі навіть змінили професію і стали працювати в лікарнях або старечих будинках, щоб допомагати тим, хто цього потребує. Всі розповіді людей, які пройшли через тимчасову смерть, кажуть про феномени абсолютно нових для науки, але не для християнства.

ІІ. Оцінка сучасних оповідань про життя після смерті

Після ознайомлення з сучасними книгами про потойбічне життя після смерті у читача складається враження, що смерть зовсім не страшна, що людину, який перейшов в «той» світ, автоматично очікують приємні відчуття умиротворення, радості і перебування у вселюбощам і всепрощаючому Світлі; тому немає різниці між праведними і грішними, віруючими і невіруючими. Ця обставина змусила деяких християнських мислителів насторожитися і поставитися з недовірою до такого роду літератури. Стали питати: «Не є ці бачення світла хитрим диявольським оманою спрямованим на усипляння пильності християн? – Живи, як хочеш, все одно потрапиш в рай».

З цієї причини дослідники Джон Анкенберг і Джон Уелдон негативно ставляться до всієї сучасної літератури про присмертних станах (Near Death Experiences), бачачи в ній лише окультні трюки. Все-ж уважний розгляд сучасних оповідань людей, які пережили клінічну смерть, призводить до переконання, що більшість з них мало справжні бачення, а не диявольські зваблювання. Головна проблема полягає не в присмертних видіннях, а в їх інтерпретації лікарями і психіатрами, далекими від християнства.

По-перше, далеко не всі тимчасово померлі удостоюються бачити Світло. Ми вже згадували про ретельні дослідженні д-ра Рингу, з якого ясно, що порівняно невеликий відсоток тимчасово померлих людей удостоюється бачення Світу. Д-р М. Раулінгз, (Maurice Rawlings), який особисто реанімував багатьох вмираючих, стверджує, що в процентному відношенні стільки ж людей бачать морок і жахи, скільки бачать Світло. Цю ж думку поділяє д-р Чарльз Гарфілд (Charles Garfield), провідний дослідник в області присмертних станів. Він пише: «Не кожна людина вмирає приємною і спокійною смертю … Серед пацієнтів, опитаних мною, майже стільки ж відчували неприємний стан (зустрічі з демоноподобними істотами), скільки ж відчували приємне. А деякі з них випробовували обидва стану».

Є підстави припускати, що багато людей іноді свідомо, а іноді несвідомо замовчують про свої неприємних посмертних видіннях. На думку д-ра Раулінгза, деякі бачення бувають настільки жахливими, що підсвідомість людей, які побачили їх, автоматично стирає ці картини з пам’яті. У своїй книзі д-р Раулінгз наводить приклади такої амнезії. Психіатри, які лікують людей, які зазнали в дитинстві сильні душевні травми (наприклад, насильства або побої), знають про подібні селективні забутті. Крім того, люди, які пережили світлі бачення, будуть більш охоче про них розповідати, чим люди, які пережили страшні бачення. Адже те, що людина бачить «там», має відповідати тому, що він заслужив своєю доброчесною або грішною життям. Таким чином, два факторі дають перевагу одностороннім репортажам: а) процес селективної амнезії і б) небажання розголошувати про себе погане.

Карл Озіс (Karl Osis) свідчить, що при дослідженні питання вмирання серед індусів з’ясувалося, що при вмирання приблизно одна третина відчуває страх, депресію і велике хвилювання від явищ «ямдутса» (yarndoots) – індуського ангела смерті та інших потойбічних страховиськ (Osis, Karl and Haraldson, Ericndur, «At the Hour of Death,” New York, Avon Books, 1972, стор.90).

Очевидно, індуська релігія зі своїм язичницьким містицизмом може сприяти зближенню людини з потойбічними темними силами, що проявляється потім у страшних передсмертних видіннях.

З святоотцівської літератури ми знаємо, що диявольські зваблювання – це реальна небезпека. Апостол Павло попереджає, що «сатана прикидається Ангелом світла».

У той же час він і не має влади зваблювати всякого, коли він хоче і як він хоче: його дії обмежені Богом. Якщо людина горда і жадає побачити щось надприродне, чудове, чого не удостоюються побачити інші люди, то вона знаходиться у великій небезпеці прийняти біса за ангела. У духовній літературі цей стан називається «звабленням» (від слова «звабу»). В небезпеки впасти в «звабліність» знаходяться норовливі послушники, самовдоволені подвижники, самозвані пророки і цілителі, а також люди, що займаються нездоровою містикою, як то: трансцендентної медитацією, йогою, спіритизмом, окультизмом і т.д. З розповідей людей, що зазнали тимчасову смерть, не видно, щоб вони чим-небудь подібним займалися. У більшості випадків вони були звичайними людьми, які в силу тієї чи іншої фізичної хвороби померли, але завдяки старанням лікарів і успіхам сучасної медицини були реанімований. Вони не очікували ніяких надприродних видінь і те, що їм дано було побачити, очевидно, було справою милості Божої, щоб вони стали серйозніше ставитися до свого життя. Важко погодитися з думкою, що Господь допускав сатані спокушати цих страждальців, недосвідчених в духовному житті. Крім того, згідно з розповідями, зібраним доктором Морзом, ці ж Світло бачили багато дітей, які в силу своєї чистоти і невинності знаходяться під покровом Всевишнього.

У православних книгах про життя після смерті є розповіді про явлення демонів вмираючим і про проходження душ через фазу «митарств» (про це ми розповімо нижче). Однак з цих же книг видно, що зазвичай демони починають лякати душу вже після того, як ангел-хранитель прийшов до неї і почав супроводжувати її на шляху до Престолу Божого. Крім того, в присутності ангела демони змушені бути в своєму теперішньому мерзенному вигляді.

Щодо сучасних описів Світла залишається ще питання, як узгодити їх з традиційними християнськими оповіданнями. У православній літературі царство Світла описується в зв’язку з наближенням до Неба, в той час, як в сучасній літературі, люди бачили Світло, ще не переступивши через таємничу межу, що відокремлює той світ від нашого. Нам думається, що люди, які пережили тимчасову смерть, ще не побували в цьому раю або в пеклі, а лише споглядали і передчували ті стані. Коли ангели були світлом, вони випромінювали від себе світло, на Фаворі апостоли бачили духовне Світло, хоча ще фізично перебували в цьому світі.

Бог по Своїй милості являє це чудове Світло саме для заохочення до праведного життя. Зіткнення з цим Світлом незмінно вливає почуття неземного світу і радості. Диявольське ж світло, навпаки, несе з собою почуття якогось смутного неспокою. Воно вселяє в людині відчуття переваги, обіцяє знання, але в ньому немає любові, це холодне світло.

До сказаного треба додати, що перегляд життя, який люди відчули під час зіткнення зі Світлом, коли вони змушені були морально переоцінити свої вчинки, а також подальше виправлення способу їх життя – все це спонукає думати, що їх бачення Світу були добрими спогаданнями, а не звабами. Адже «по їхніх плодах ви пізнаєте їх». Адже диявол намагається відвести людину від Бога. Чи можливо, щоб він допомагав людям стати більш віруючими і доброчесними?

Проте в ширшому плані віруючій людині треба бути дуже обережним зі всяким баченням і містичним досвідом. Так, у зв’язку з появою великої кількості випадків пожвавлення людей після їх клінічної смерті деякі лікарі і психіатри стали пропонувати створити нову галузь науки про душу та про життя після смерті. Немає сумнівів, що завжди можливо порівнювати, узагальнювати і систематизувати відомості про те, що душі бачили в «тому» світі. Однак треба зрозуміти, тут роль лікарів і психіатрів приречена на компіляцію окремих випадків. Оскільки ми, живі, відрізані від безпосереднього контакту з духовним світом, немає можливості планувати і контролювати посмертні стані на зразок лабораторних експериментів.

При цьому треба пам’ятати, що життя людини знаходиться в руках Божих. Тільки Він визначає як самий момент смерті, так і доля душі після її розлучення з тілом. Тому спроби робити експерименти в цій області входять в конфлікт з волею Божою і призводять експериментатора в контакт з потойбічними занепалими духами. В результаті цього збираються їм відомості будуть невірні і укладення неправильні. Ієромонах Серафим (Роуз) так пише про це: «Багато сучасних дослідників визнають або принаймні з симпатією ставляться до окультного вчення в області нетелексних станів з тієї єдиної причини, що воно ґрунтується на експерименті, який також лежить в основі науки. Але експериментування в матеріальному світі істотно відрізняється від «експериментування» в області нетелексних станів. У матеріальному світі досліджувані предмети і закони природи є морально нейтральними і тому можуть бути об’єктивно досліджуваних і перевірені іншими. Але в даному випадку досліджувані об’єкти приховані від людей, дуже важко вловимі і часто виявляють власну волю з метою обдурити спостерігача». Це відбувається тому, що близька. до нас сфера духовного світу наповнена свідомо злими істотами, демонами, які є фахівцями в області зваблювання. Вони охоче візьмуть участь у всяких експериментах і дадуть їм відповідний напрямок.

Тому застереження ієромонаха Серафима треба прийняти дуже серйозно. Так, в наш час ряд дослідників, почавши з достовірних медичних випадків клінічної смерті, перейшли до особистих дослідів нетелексних станів. Не керуючись християнським вченням і багатовіковим досвідом Православної Церкви, вони стали вивчати стан «астрального» тіла і потрапили в нетрі окультизму. На жаль, це сталося з доктором Моуді, з жінкою психіатром Е.Kubler-Ross і деякими іншими. Доктор Моуді, наприклад, написав три цінних книги з достовірними даними, потім став експериментувати з рецептами теософії і трансцендентальної медитації. Нещодавно на цю тему він видав книгу, що має назву «Повернення назад» (Comming Back), в якій наводить типові індуські мити про перевтілення.

ІІІ. Розповіді самогубців

У той час як душі людей, які померли природним шляхом, відчувають в тому світі полегшення і навіть радість, душі самогубців, навпаки, потрапивши в той світ, відчувають там сум’яття і страждання. Один фахівець в області самогубства висловив цей факт наступної міткою фразою: «Якщо ви розлучаєтеся з життям з бентежною душею, то і в той світ ви перейдете з бентежною душею». Самогубці накладають на себе руки, щоб «покінчити з усім», а виявляється, що там-то все для них тільки починається.

Ось кілька сучасних оповідань, що ілюструють потойбічне стан самогубців. Один чоловік, палко любив свою дружину, наклав на себе руки, коли вона померла. Він сподівався так з’єднатися з нею назавжди. Однак виявилося зовсім інакше. Коли лікарю вдалося його реанімувати, він розповів: «Я потрапив зовсім не туди, де перебувала вона … То було якесь жахливе місце … І я відразу зрозумів, що зробив величезну помилку».

Деякі повернуті до життя самогубці описували, що після смерті вони потрапляли в якусь темницю і відчували, що тут вони залишаться на дуже довгий термін. Вони усвідомлювали, це їм покарання за порушення встановленого законом, згідно з яким кожній людині належить зазнати певну частку скорботи. Самовільно поваливши з себе покладений на них тягар, вони повинні в потойбічному світі нести ще більше.

Один чоловік, який пережив тимчасову смерть, розповідав: «Коли я потрапив туди, я зрозумів, що дві речі абсолютно забороняються: вбити себе і вбити іншу людину. Якби я вирішив накласти на себе руки, то це означало б кинути в обличчя Богу даний Їм нині дар. Позбавити ж життя іншу людину – означало б порушити Божий план про неї».

Загальне враження лікарів-реаніматорів таке – самогубство дуже суворо карається. Доктор Брус Грейсон (Bruce Greyson), психіатр при відділі швидкої допомоги Коннектикутського університету, який докладно вивчив це питання, свідчить, що ніхто з тих, що пережили тимчасову смерть ні за що не хоче прискорювати кінець свого життя. Хоча той світ незрівнянно краще нашого, але тутешнє життя має дуже важливе підготовче значення. Тільки Бог вирішує, коли людина досить дозрів для вічності.

Сорокасемирічна Беверлі розповідала, як вона щаслива, що залишилася живою. Будучи ще дитиною, вона пережила багато горя від своїх жорстоких батьків, які щодня знущалися над нею. Уже будучи в зрілому віці, вона не могла без хвилювання розповідати про своє дитинство. Одного разу в семирічному віці, доведена своїми батьками до відчаю, вона кинулася головою вниз і розбила собі голову об цемент. Під час клінічної смерті її душа бачила знайомих дітей, що оточили її бездиханне тіло. Раптом навколо Беверлі засяяв яскраве світло, з якого невідомий голос сказав їй: «Ти зробила помилку. Твоє життя не належіть тобі, і ти повинна повернутися». На це Беверлі заперечила: «Але ж ніхто не любить мене і ніхто про мене не хоче дбати». – «Це правда, – відповів голос, – і в майбутньому ніхто не буде піклуватися про тебе. Тому навчися сама дбати про себе». Після цих слів Беверлі побачила навколо себе сніг і сухе дерево.

Але тут звідкись повіяло теплом, сніг розтанув, і сухі гілки дерева вкрилися листям і стиглими яблуками. Підійшовши до дерева, вона стала зривати яблука і з задоволенням їсти їх. Тут вона зрозуміла, що як в природі, так і в кожному житті є свої періоди зими і літа, які складають єдине ціле в плані Творця. Коли Беверлі ожила, вона стала по-новому ставитися до життя. Ставши дорослою, вона вийшла заміж за хорошу людину, мала дітей і була щаслива.

єпископ Олександр (Мілеант)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»