Важко переоцінити роль Візантійського імператора Юстиніана як в християнській, так і в політичній історії, через те, що він більше, ніж будь-який інший християнський правитель, інтегрував християнські принципи в імперське законодавство. Чи дивитеся ви прихильно на Візантійську модель «симфонії» Церкви і Держави або віддаєте перевагу Джеферсоновському відділенню Церкви від Держави, будь-яка сучасна формулювання християнства у політиці тим чи іншим чином є відповіддю Юстиніаської спадщини. І навіть сьогоднішні суперечки про контроль за зброєю були передбачені Юстиніанськімі законами, які забороняють громадянам володіти зброєю.
85-я Новела Юстиніана суворо забороняла продаж зброї громадянам. Винятками з правила були тільки маленькі ножі та домашні сокири. Носіння громадянами зброї в межах міста було заборонено ще раніше древніми римлянами, проте передмову до 85-ї Новелі безпосередньо підкреслює християнську спрямованість у формулюванні нового і більш великого закону.
Початок 85-й Новели говорить: «Звертаючись до великого Бога й Ісуса Христа, Спасителя нашого, і закликаючи Його допомогу, ми прагнемо уберегти наших підданих, даних нам Богом в управління, від будь-якої шкоди і насилля та заборонити бійки, вчинені у результаті недомислу, що закінчуються різаниною та приводять до подвійного покарання – тому, що воюючі накликають на себе та те, що закон обрушує на них за їх безумство »
Простіше кажучи, Юстиніан вірить, що захищати благополуччя громадяни – це відповідальність, призначена йому Богом. Він так само вважає, що найкращою гарантією благополуччя громадян буде криміналізація продажу їм зброї. 85-я Новела була в силі останні 900 років існування Візантійської Імперії.
Візантія була наповнена насильством – громадянські війни, іноземні вторгнення і бунти були звичайною справою. Так чому ж візантійці так сильно виступали проти збройної самооборони?
Частково відповідь полягає в їх авторитарної концепції уряду. Вони не тільки вважали, що імперська влада і армія набагато краще захистять громадян, ніж громадяни самі себе, а й робили продумані кроки по зведенню до мінімуму загрози повстання з боку громадян. Переносячи це в Американський контекст, доречно зазначити, що і перші прихильники прав на зброю в XVIII столітті, і самі гучні захисники цих прав в наш час думають, що добре озброєне населення допомагає запобігти виникненню авторитарного уряду. Іншими словами, Візантійці вважали, що їх суспільство буде безпечніше якщо у громадян не буде зброї, сучасні захисники прав на зброю вірять, що суспільство більш безпечно, якщо громадяни зброю мають.
Однак авторитаризм дає лише часткове пояснення. З огляду на явне звернення до християнства в 85-й Новелі, ми також повинні розглянути і то, як закон Юстиніана міг відображати християнські етичні норми того часу. Хоча богословські джерела, що збереглися, прямо не задаються питанням моральної допустимості озброєних громадян, вони можуть багато чого розповісти про моральну шкоду, що виникає при позбавленні когось життя. Вірячи, що це може привести до духовного зцілення, св. Василь ухвалив, що солдати, які вчинили вбивство при виконанні своїх обов’язків, не повинні причащатися протягом 3 років. Св. Амвросій в свою чергу, негайно відсік можливість того, що християнин може вбити іншого з метою самозахисту: «Я не думаю, що християнин – мудрий і справедливий чоловік – повинен врятовувати своє життя ціною смерті іншого, навіть зіткнувшись зі збройним нападаючим, він не повинен повертати удари, тому що захищаючи своє власне життя він поступається любов’ю до ближнього» (Амвросій, De Officiis, 3).
Звичайно, Юстиніан сформулював 85-ю Новелу швидше як засіб запобігання насильству серед громадян, ніж як спробу встановити законні умови вбивства з метою самооборони. Однак моральна довіра таким богословам як св. Амвросій передбачає, що самозахист не може виступати у виправданням володінню зброєю.
85-я Новела безумовно не має прямого юридичного відношення до права володіння зброєю в Америці ХХІ-го століття. Однак американським католикам і протестантам варто було б пам’ятати, що Візантія є частиною їхнього власного культурної, політичної та релігійної спадщини. В основах сучасного законодавства лежить не тільки Кодекс Юстиніана, але і православне християнство і, особливо, його політичне богослов’я, що стосується сучасного Заходу більш безпосереднім чином, ніж це визнається суспільством.
Для Православних в Америці значимість новел Юстиніана ще більш вагома і складна. Багато православних по всьому світу з ностальгією дивляться на авторитарну Візантію саме тому, що вони пропонували політичний простір, в якому християнське вчення могло бути закріплено у законодавстві. Можливо немає кращого прикладу, ніж 6-я Новела Юстиніана, яка проголошує рішення Церковного Собору рівними за силою імперському закону. При цьому часто проходить непоміченим те, що ці відносини були обопільними, тобто все імперські закони мали канонічне значення для православних християн, що живуть в імперії. Найзнаменитіші тлумачи Канонічного Закону в наступних століттях Візантії не бачили великої різниці між законами Церкви і законами держави. Іншими словами, 85-я Новела Юстиніана була б інтерпретована представниками Церкви в Візантії як канонічне правило для всіх християн.
Беручи до уваги все вищесказане, можна було б припустити, що Американські православні, які з великим ентузіазмом відносяться до спадщини Християнської Візантії і швидше за все заявляють про традиційну природі їх православ’я, також будуть дуже захоплено слідувати прикладу Юстиніана та наполягати на обмеженні прав на зброю в наше час. Однак це відбувається вкрай рідко. Замість цього може здатися що, підтримуючи права на зброю американські православні гуртуються на своєму американізмі в тій же мірі, що і на своєму православ’ї. І звичайно іронія полягає в тому, що аргументи на користь прав на зброю не є традиційними в історичному сенсі. Це скоріше підкреслено сучасна і вкрай світська тенденція.
Джордж Демакопоулос (George Demacopoulos), почесний професор православного християнства, співдиректор центру дослідження Православного Християнства університету Фордам.
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»