«Преобразився Ти на горі, Христе Боже, показавши ученикам славу Твою, скільки змогли; нехай засяє і нам грішним, світло Твоє повсякчасне…»

 (Тропар свята)

Господнє Преображення – найважливіша подія в земному житті Спасителя, та в ділі нашого спасіння.

Задовго до Своїх хресних страждань і смерті Христос підготовляв до них Своїх учеників (Лк.9:22), щоб вони правильно сприйняли і зрозуміли майбутнє. Апостоли повинні були увірити, що їх Вчитель не єврейський пророк, а втілений для спасіння людського роду Син Божий. Правда апостоли вже не раз визнавали його Сином Божим (Ін.1:49; Мт.16,16), але і вони жили загально єврейською надією, що очікуваний Месія буде земним царем Ізраїля. Спостерігаючи Його чудеса, Його великий вплив на народ, вони не сумнівалися, особливо після насичення п’ять тисяч людей, що Христос проголосить Себе царем Ізраїля, менш за все вони думали тоді про визволення людей від гріха, прокляття і смерті, про дарування життя нетлінного, вічного. Тому необхідно було говорить преподобний Єфрем Сирін, щоб «Господь явив їм Царство Слави перш ніж бути знеславленим, збезчещеним, щоб коли буде взятий і розп’ятий, вони знали, що розп’ятий не через немочі, а добровільно для спасіння світу».

І явилась апостолам слава Господня. Із трьома найближчими учнями – Петром, Яковом та Іоанном – Христос вийшов на високу і прекрасну гору Фавор, щоб помолитися (Лк.9:28; Мк.9:2). Христос молився на самій вершині гори, трошки нижче – апостоли. Молячись, апостоли були обтяжені сном (Лк.9:32) і не бачили початку Преображення Господнього. Їх розбудило сяйво слави (Лк.9:32), – надзвичайне світло, що виходило від Господа. Вони побачили, що лице Христа сяяло як сонце, а одежа стала біла як світло (Мт.17:2), як блискучий на сонцю сніг (Мк.9:3). «Дух молитви – говорить митрополит Філарет, – зливаючись із Духом Божим, наповнили світлом душу Ісуса. Надлишок цього світла не затримуючись в душі, пролився на тіло, одяг і засяяв на лиці».

І побачили апостоли поруч із Христом Мойсея та Іллю, що з’явилися в сяйві небесної слави. Старозавітні мужі розмовляли із Христом про його вхід в Єрусалим (Лк.9,31), для звершення, відкупительного подвигу.

Осяяні, надзвичайним світлом, що наповнило їх серця, апостоли відчували блаженство, яке не можливо пояснити ніби вони перебували не на землі, а на небі. І коли мужі небожителі стали розлучатися із Христом (Лк.9:33), святий апостол Петро почав благати Господа: «Наставнику добре нам тут бути: збудуймо три намети, один Тобі, один Мойсею і один Іллі» (Лк.9:33). Але Христу належало ще відчути приниження і знеславлення, пережити Голгофські муки, померти, воскреснути, вознестись і тільки тоді увійти у славу небесну, дарувати райське блаженство тим хто полюбив Господа. Початок майбутнього блаженства Христос явив апостолам Своїм Преображенням, котре свідчило про Нього, як про Сина Божого.

Свідоцтво про Христа, як Сина Божого, апостоли почули і від Самого Отця Небесного. Євангеліст Матвій так говорить про це: «Як він (Петро), ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувся, що сказав: «Це Син Мій Улюблений, бо в Ньому Моє благовоління; Його слухайте» (Мт.17:5).

І осінивша апостолів хмара і голос Отця Небесного, були так раптово, що апостоли злякалися, впали лицем до землі та лежали до того часу поки Христос підійшов до них і доторкнувшись до них сказав «встаньте і не бійтесь» (Мт.17:7). Вони підняли свої голови, але вже нікого не побачили, тільки Спасителя, Котрий сказав їм: «Нікому не розказуйте про це видіння, аж поки Син Людський, не воскресне із мертвих» (Мт.17:9).

Свідчачи про Христа, як Сина Божого, Преображення доказує, що людське життя продовжується і після смерті. Мойсей та Ілля у свій час залишили землю, продовжують жити на небі, приймають участь у дії Промислу Божого у спасінні людей; вони – товариші Господні, і з ними Його слава та невимовне блаженство.

Дорогі браття і сестри! Ще за життя на землі апостоли і багато угодників Божих сподобилися осяяння Фаворським світлом.

Піднесімо і ми грішні щиру молитву до Господа, щоб і нас Він Осінив Своїм Божественним світлом: Христе, світло істинне! Наверни і нас до світла заповідей Твоїх, нехай і нам грішним, засяє Світло Твоє повсякчасне молитвами Богородиці, Світлодавче слава Тобі.

прот. Іван Голуб, викладач ЛПБА ПЦУ м. Львів