Хоча обов’язок кожної людини один, однак він дрібниться на безліч обов’язків. Виконуючи ці обов’язки, кожен з нас виконує свою повинність, а разом з тим – моральний закон. Наше завдання гармонійно розкласти і вчасно виконати свої обов’язки у слушний час, щоб вони не зіштовхувались між собою. Однак у нашому житті, куди гріх привніс розлад, таке зіткнення часто неминуче. Воно називається колізією обов’язків. Людина має у таких випадках в один час виконати декілька обов’язків або виконанням одного обов’язку порушити інший.

Православна Церква вчить своїх віруючих вирішувати такі колізії наступним чином. Насамперед, слід потурбуватись, щоб попередити такі колізії, а особливо ті, які спричиняємо ми самі, як то через невчасне виконання роботи маємо нагромадження їх завершення в один час. Тут допоможе доцільний розподіл часу. «На все свій час», каже Еклізіаст 3:1.

Колізією може людина помилково вважати зіткнення обов’язку із власною слабкістю, схильністю. Наприклад, жадібний ховає свою пристрасть до грошей за обов’язком піклуватись про родину; схильний до злодійства виправдовується нестачею хліба насущного, або красти шкіру, щоб шити вбогим чоботи. Це вже випадок омани, або за ап. Павлом, зваби людини. Апостол Павло про таких пише: хто крав, уперед не кради, а краще трудися, роблячи своїми руками корисне, щоб було із чого виділити нужденним (Єф. 4:28).

При реальних колізіях слід керуватися наступними правилами.

По-перше, обов’язкам вищого достоїнства слід надавати перевагу перед обов’язками нижчого. Тому мученики віддавали своє життя задля збереження правди і віри. Апостол Павло говорить так: Богові треба коритися більше, ніж людям (Дії 5:29; 4:19).

По-друге, треба віддавати перевагу широким обов’язкам перед вузькими. За цим правилом воїн залишає родину і йде служити Батьківщині, що є ширшою групою за сімейство. Теж стосується випадків, коли ми жертвуємо власними інтересами заради спокою і благополуччя інших.

По-третє, висота обов’язку приноситься в жертву широті обов’язку. Тут родина і Батьківщина є ширшим обов’язком за обсягом індивідуальної особистості. Тому індивідуум повинен жертвувати собою заради них, але ні родина ні суспільство не має права вимагати від індивідуума поступити безчесно, пожертвувати своєю честю (вкрасти чи порушити клятву) заради збереження життя і благополуччя родини або Батьківщини. Ось приклад такої колізії маємо у Святому Письмі. Первосвященик Кайяфа радить синедріону: “краще нам, щоб один чоловік умер за людей, ніж щоб весь народ загинув” (Ін. 11:50).

Слід наголосити, що кожен випадок колізії повинен розглядатись і обговорюватись окремо взятим, керуючись наведеними правилами як дороговказом для знайдення вірного рішення. Правила формують витонченість совісті і допомагають набути морального такту. Вирішувати повинні совість і тактовність – почуття, які привчені звичкою розрізняти добро й зло (Євр. 2:14). Молитва, бдіння і піст тут неабиякої ваги. Хто водиться Духом Божим (Рим. 8,14), той вийде переможцем із найзаплутаніших ситуацій. З євангельських розповідей ми знаємо, що для Господа Ісуса Христа не існувало колізій. Найбездоганніші хитросплетіння фарисеїв розривалися, подібно павутинню, перед Його всесвітлим поглядом найчистішими намірами (Мт. 22:15). Саме тому, істинний учень і послідовник Христовий може бути певним у благополучному вирішенні колізій і збереженні чистоти та миру совісті.

Якщо й доведеться йому іноді не виконати або відсунути на час у бік один обов’язок заради виконання іншого, важливішого, він не буде збентежений, бо робить це не з небажання, а через обмеженість єства виконувати два обов’язки одночасно. А в намірі завжди має прагнення як найдоцільніше поєднати всі обов’язки.

прот. Миколай Йоник (ПЦУ)