ДОЛЕНОСНІ ВИБОРИ. ТРОХИ РОЗВАЖАНЬ ПРО КЛОУНІВ

Клоун завжди чийсь, не буває «незалежних клоунів»

Навіть найсмішніший, завжди є той, хто платить йому гроші. Але ж ніхто не платить за те, що не подобається, тому клоун завжди робить те, що подобається хазяїну. Він буде кривити мармизу, показувати язика, смішно рухатися, танцювати, роздягатися, лицедіяти на сцені, жартувати в ресторанах, смішити на корпоративах, виступати перед оголеними в бані- все залежить від рівня гумору хазяїна і таланта клоуна. І чим талановитіше клоун, і чим заможніше хазяїн- тим більший у клоуна колпак і тим більше і гучніше на ньому бубенці.

Клоун- це звичайна людина, а тому може помилитися: не доречно пожартувати, щось не смішне для хазяїна витнути, може відмовитися жартувати, може подумати, що він самостійний. Але хазяїн завжди міцно тримає руку на буденцях і коли потрібно- придавлює бубенці, а коли треба і одрізати бубенці, тому справжній клоун, відчувши загрозу бубенцам, починає виправлятися, вибачатися за недоречний жарт, намагається все більше догодити хазяїну.

Якщо хазяїн з гумором і при гарних грошах талановитий клоун може започаткувати теле-шоу, власну справу, зняти кіно, а якщо хазяїн дуже багатий і має велике почуття гумору- то може посадити клоуна на трон, так було в історії, йому навіть почнуть підкорятися люди, але клоун і на троні все одно лишиться клоуном, бо бубенці завжди в руках хазяїна, і вони (реальні бубенці)- важливіші за якусь абстрактну Батьківщину.

І головне- зазвичай клоунів ніколи не беруть в армію, навіть під час війни, бо вони “косять під дурачка”.

А є ті, хто ніколи не були клоунами, хоча інколи вони і були смішними, жартували.

Вони не «косили під дурачка», а залишивши свої таланти, бізнес, роботу, родини пішли захищати Батьківщину.

Вони не називали Україну повією, вони віддали за Неї життя.

Вони не жартували з вірою, а з повагою ставились до віри інших, плекали свою віру і Церкву.

Вони не вибачалися за свій вибір захищати Батьківщину, навіть перед кадировцями, навіть тоді коли їх різали і калічили, навіть перед пострілом в голову вони не вибачалися, а останніми їх словами було: «Слава Україні!»

Я священик Православної Церкви України- я не клоун!

А ти- клоун?

Дай відповідь, хоча б собі.

прот. Дмитро Поворотний (ПЦУ)