Перший тиждень Великого посту розпочинається з понеділка, а не неділі чи суботи саме тому, що кожен недільний день несе на собі відбиток «Малої Пасхи». Уквітчує седмицю – Перша неділя Великого посту – Торжества Православ’я. Історично це свято з’явилось, як результат перемоги православних над іконоборцями. Тим не менше, воно й досі залишається глибоко символічним святом перемоги правдивої віри над марновіством, забобонами та впертою релігійною неграмотністю. Бути православним – це не тільки привілей, але й величезна відповідальність. У суперечках про те, чим ми спасаємось вірою чи добрими справами, у дійсності, праві обидві сторони. Не можна спастися добрими справами не маючи правої віри, але й не можна явити власну віру без добрих діл. Тож, це свято – свято духовного екзамену кожному християнину. На чому базується його віра? На власних уявленнях про Бога та Церкву, чи тому, що Сам Бог об’явив людству? Цей день – чудова нагода нам всім про це поміркувати.
У церковному календарі ми маємо 4 особливих частини року. Їх називаємо – «духовними постами». Піст – це особливий час стриманості від матеріального, щоб наблизитися до духовного. Кожний із постів має своє особливе значення і по-своєму творить акцент на спільній для всіх постів цілі – це освячення. Ми наближуємося до Божественного через думки – Богомисліє, через слова – Славословлення – моління, через діла – Милосердя (милі серцю дії). Так твориться зустріч із Богом, так звершується діло спасіння, так обожнюється через дію Духа Святого людина, котра віднаходить своє духовне начало в Творці, Небесному Отці.
В Піст передпасхальний, Великодній, чи Страсний Православна Христова Церква в особливий спосіб звертає нашу увагу на Спасительну місію Христа, на відкуплене людини від гріха ціною жертвенної любові, явленої Сином Божим на хресті. Таїнство Воскресіння відкриває нам простір надії на вічне життя в оновленому творінні і в повернення до приготовленої нам Господом Небесної Батьківщини.
Період Великого Посту — це подорож, подорож в незвіданий світ. Сьогодні, як із року в рік, біля дверей нашого дому і серця стоїть наш найкращий Друг і товариш, Христос (Ін. 15:15), який запрошує нас відправитись разом з Ним в подорож. У великому рахунку тільки від нас залежить якою буде ця дорога: наскільки бажана і довгоочікувана ця зустріч, в якому настрої ми вийдемо із дому, що візьмемо з собою, як розпорядимося часом, про що забажаємо говорити з Ним – чи забажаємо і чи зможемо почути Співбесідника. А почувши, чи знайдемо в собі бажання виправити власні заблудження і помилки – чи забажаємо принести покаяння і сповідання гріхів.
На превеликий жаль часто покаяння (сповідь) перетворюється на набір слів: не вбив, не ограбив, не вкрав і т. д. В той же час; вбив, ограбив, вкрав, зневажив батька і матір, дружину, не подав милостині, безпідставно накричав на дітей й інше лежить на поверхні, все це є присутнім, тільки чекає коли, коли в покаянні уста промовлять їх взиваючи до Бога про прощення. Бути з Христом означає між іншим, відгукнутися на Його поклик «Хай так же світить світ ваш серед людей» (Мт. 5:16), стати світлом світу. Стати світлом можна тільки від спілкування з Ним. «І так, якщо світло, котре в тебе, пітьма, то яка ж темрява?» (Мт. 6:23). Ми повинні знати, і не тільки знати а й усвідомлювати, що кожний із нас покликаний бути світлом і світити в темряві. Чи хватить сили і бажання бути світлом для світу і світити для світу залежить тільки від нас. Господь покликав нас разом із Ним освітлювати той шлях який в пітьмі, тож не барімося, не відкладаймо на потім, бо того «потім» може і не бути.
+ Іоасаф (Василиків),
митрополит Івано-Франківський і Галицький (ПЦУ)