Євангеліє Христове як Одкровення вищого життя і дарів Божих
Святе Євангеліє подане світу як Одкровення Божественного волевиявлення, яке закликає людину до досконалого життя, пізнання Істини і прославлянню Імені Господа.
Євангеліє Христове дає людині знання про Бога як Єдиного, Істинного Джерела безсмертного і блаженного життя. Воно відкриває людям Троїчне Ім’я Боже – Отця і Сина і Святого Духа, свідчить, що Триіпостасний Бог – це Любов, Добро і Милосердя; Істина, Світло, Життя, Творець неба і землі; Визволитель і Спаситель світу, Творець благодатного Царства вічного життя, Праведний Суддя і Винагороджувач.
З Євангелія людина дізнається про своє призначення в житті й культурному сенсі світу.
Людина за своєю недосконалістю ніколи б не збагнула те, що відкрито Самим Господом через Втілення Сина Божого і благодать Святого Духа, вона ніколи б не дізналася про гріховне падінні праотців і не змогла би наслідувати спасіння, бо ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто з небес Син Людський, що є на небесах (Ін. 3:13).
Сходження в світ Воплоченого Слова Божого – Ісуса Христа – дарує людям Світло Божої Правди, творить нове, невмируще Царство благодаті життя, яке не здолають ні тьма, ні сили адові. На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог … Все через Нього повстало, і без Нього ніщо не постало, що мо постати. У Ньому було життя, і життя було Світло людей. А Світло у темряві світить і темрява не обгорнула Його (Ін.1:1-5).
Благодать Божа дарована людині через Ісуса Христа силою Духа Святого. Вона творить духовне життя в людині, згладжує в таїнствах Церкви всі її гріхи, скоєні перед Богом, повідомляє світло і радість. У Святому Євангелії благодать Божа названа сіллю, яка зберігає сили душі. Майте сіль у собі (Мк.9,50) – вчить Христос Бог в Євангелії.
Одкровення Нового Завіту – великий дар Божий, завдяки якому людина пізнає Бога як свого Отця і Спасителя, просвіщає свою душу і освячує все своє життя.
Згубні наслідки гріха
Одкровення Святого Євангелія відкрило людям глибини їх гріхопадіння. Кожен, хто чинить гріх, є раб гріха (Ін. 8:34). Однак Святе Євангеліє, кажучи про винність людини, вказує на творця зла – диявола, який, зачаровуючи душу, позбавляє людину духовної свободи, відвертає від істини Божої.
Євангеліє переконливо показує, в якому крайньому стані знаходиться людина, полонена злим духом. Гадаринських біснуватий, що вмістив у себе легіон злих духів, викликає страх в оточуючих його людей (Мк. 5:1-20). Разом з тим він винен у гріхах не більше, ніж його земляки. Гадаринські жителі не прийняли Христа Спасителя, і це – свідчення їх повної відчуженості від устремлінь до духовних цілей життя: їх цілком поглинали земні турботи і вони були далекі від Бога. Гріх сховав від людей істину Божу, дану Богом з надзвичайного Одкровення через праотців, отців і пророків. На землі панувало велике забуття істини. Навіть богообраний народ іудейський не був винятком. Надмірні турботи і піклування мирські про земне відвернули їх від істини спасіння, що міститься в Одкровенні Старого Завіту. І учні Христові до покликання на апостольське служіння були стурбовані більш земним, ніж духовним, не знали сенсу багатьох пророцтв і псалмів. Христос Спаситель знайшов їх біля моря. Рибна ловля становила основний зміст їх життя. Однак не тільки простий люд, а й книжники, первосвященики, фарисеї перебували в темряві гріховній. Гріх повідомив духовну неміч людям, щоб дивились вони і, не бачили, слухали, нерозуміли! (Лк. 8:10). Навіть коли Христос Спаситель сотворив на очах людей безліч нечуваних і небачених до того чудес, мало хто увірував в Нього.
Релігійне життя людини, яка загрузла у гріхах, зводилося лише до дотримання обрядів, і Христос Спаситель викрив фарисеїв і книжників за відступ від духу Закону Божого, за перекручення заповідей Господніх.
«Праведність» книжників і фарисеїв він назвав лицемірством і злом, за які вони піддадуться більшому осуду, ніж язичники, які не знають Бога.
У Святому Євангелії Господь показує людині згубні наслідки гріха, розкриває причини її падіння і смерті. Відступ від духу Закону Божого, забуття волі Божої – ось першопричина духовного зубожіння і обмирщення душ.
Людина полюбила не світло, але темряву, вважала за краще земне і тлінне небесному і вічному. Вона уявила себе вищою Бога, шукала слави від людей, а не від Господа. Гордість житейська, владолюбство, прагнення до земного благополуччя визначили основні риси її гріховної натури. Відносини людей одного з одним будувалися не на любові, а на заздрості і ненависті. Гріх так опанував людьми, що вони думали не про те, що Боже, а про людське (Мт. 16:23).
Воля Божа в спасінні людини
Христос Спаситель у Своєму благовісті викриває мінливість людського розуміння сенсу життя. Тільки Божою Премудрістю досягається спасіння душі і успадкування вічного життя: Яка користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? (Мт. 16:26).
Святе Євангеліє відкриває людині волю Божу про неї – благу, святу яка вічно вказує шлях її спасіння. Не можна віддавати перевагу чомусь земному волі Божій, в якій закладено зерно істини життя. У Мене є їжа, якої ви не знаєте … Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, – говорить Христос в Євангелії, – і здійснювати справу Його (Ін.4,34). Хай буде воля Твоя (Мт. 6:10; Лк. 11:2; Мт. 26:42), – вчить Господь Своїх учнів молитві.
Подвигом Свого земного життя Христос явив приклад досконалого і самовідданого виконання волі Божої. Навіть коли через свою людську природу Христос здригався від жаху, передбачаючи Свої хресні страждання, Він не відступив від волі Отця, але молився, щоб вона відбулася над Ним. Не Моя воля, а Твоя нехай станеться (Лк. 22:42).
Доброта волі Господньої полягає в тому, щоб врятувати людину від гріха і смерті і дарувати їй життя Божественне – блаженне і безсмертне.
Явлення Христа на землю засвідчило, що Господь благотворить світу, незважаючи ні на які його злочини. Основною метою пришестя Христа у плоті було не судити і не карати світ, але врятувати, очистити його від злочинів і освятити істиною нового життя.
Яким би великим не був гріх людини. Господь продовжує виливати на неї Свою велику милість. І душа, обпалена гріхом, жадає бути з Богом – Вірую, Господи, поможи моєму невірству (Мк. 9:24).
Завдяки премудрості і благості Божій світ не загинув остаточно – зло не виснажило добрих начал в людині. Явище Бога у плоті врятувало світ, відновило сили людей, дало їм можливість досягти такого духовної досконалості, якої не знала навіть перша людина в раю.
Євангеліє подане Христом Спасителем як вчення про досконале життя людини. Воно вказує, в чому полягає духовний шлях, з чого він починається, які блага предуготовані для істинного послідовника Христа.
У Христі Ісусі загибла людина знайшла свого Спасителя, люблячого Отця, Який не відштовхує її, але прощає і вводить в Царство благодаті життя.
Христос Спаситель відкриває Себе людині як Істину, Світло, як Джерело блаженного і безсмертного життя: Я є хліб життя, і хто приходить до мене, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме (Ін. 6:35).
Христос Бог відкрив Себе в великих знаменнях і чудесах, яких не знав стародавній світ. На всіх незліченних благодіяннях Христа Спасителя, які Він надав людям в роки земного Свого життя, вздоровлюючи всяку недугу і всяку неміч між людьми (Мт. 4:23), лежить печать безмірної Любові Божої, котра співпереживає світу в його недугах і хворобах.
У Христі Спасителеві, в Його відкупительному подвигові світ побачив вище одкровення Любові Божої до нього як Любові всепрощаючої, Любові, котра виливає Божественне Світло і життя. Заради однієї заблудшої вівці Господь готовий, як добрий пастир, залишити всіх інших і йти шукати заблудшу, поки не знайде.
Втіленням Сина Божого і всім Його спокутним подвигом була досягнута мета домобудівництва. Справа Христа Спасителя принесла великий плід. У світі розумного творіння було насаджено Царство Божої благодаті. Христос Бог на землі спорудив Церкву Свою, створив товариство, яке освятив істиною і благодаттю, вчинив членів Церкви дітьми Божими, з’єднавши їх союзом святої любові. Світ у Христі Спасителеві знайшов повноту духовного буття.
В єдності, в союзі любові – кінцева мета християнської діяльності, повнота людського буття. Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони будуть в Нас єдине (Ін. 17:21), – ось вершина духовної досконалості, що досягається християнином в Церкві Христовій, ось мірило духовного життя у Христі.
Євангельський сенс життя
Святе Євангеліє Христове пояснює сенс земного життя людини, визначає його духовну діяльність.
Люди безумно вважали, що щастя їх полягає в багатстві, в пануванні над людиною. Христос Спаситель в Євангелії розвінчує цю помилкову думку: Глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від достатку маєтку (Лк. 12:15); тяжко багатим увійти в Царство Небесне (Лк. 18:24).
Євангеліє вчить, що життя земне повинно зводити людину до висот духовних, удосконалювати її душу, долучати до благодатного життя Царства Божого.
Христос Спаситель переконує людей, щоб вони перш за все шукали Царства Божого і правди Його, тобто те, що дійсно цінне, вічне і святе для людини. Він руйнує хибне уявлення про цінності земних благ: Всякий хто п’є воду, – каже Христос до самарянки, – знову захоче пити, а хто питиме воду, що Я йому дам, той не буде спраглий повік, бо вода, що Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне (Ін. 4:13-14).
Життя вічне, святе і блаженне – ось вершина прагнень християнина. Жага вічного життя визначає характер духовної діяльності людей, виправдовує мету і цінність земного життя. Віра в життя вічне, обіцяне Богом, примножує духовні сили людини, розкриває і розвиває таланти.
Євангельське благовістя закликає до доброго плодоношення, до наполегливої праці над собою, над «виноградником» своєї душі, бо нелегко відмовитися від звичного розуміння сенсу життя, прийняти в себе і зростити в собі насіння віри в Царство Боже.
Образ християнського життя. Набуття Царства Божого
Життя християнина – це боротьба зі спокусами. Способи та методи спокус членів Царства Христового сатаною по суті залишилися незмінними з тих пір, як в раю занепалий ангел спокусив і знищив прабатьків. Апостол Іоанн Богослов визначив ці спокуси як пожадливість тілесну, і пожадливість очей, і життєву (1Ін.2,16). Святе Євангеліє вчить християнина перемагати диявола тими духовними засобами, які вжив Сам Христос Спаситель, Новий Адам, в боротьбі зі спокусами від диявола (Мт. 4:1-11) – Відповіді Христа дияволу пояснюють сенс цих духовних засобів даних людині.
Слова життя вічного, що дійшли до нас в Святому Євангелії, повинні взяти гору в житті кожної людини над хіттю і пристрастю. Слухати Слово Боже, виконувати його є єдиною потребою для душі людини, блага частина її прагнень.
Віра і служіння Господу Богу роблять людину сином Божим, спадкоємцем Царства Небесного, учасником Божественної Слави.
Для християнина Царство Боже – це скарб духовний, дорогоцінна перлина, рівної якій немає в світі (Мт. 13:44-45). Царство Боже не можна уявити в земних категоріях. Царство Боже – це досконале духовне життя, Божественний образ життя. Воно починається в умовах земного життя, і лише в смертному стані праведна душа успадковує святі обителі. Життя в Царстві Божому відмінне від земної форми життя. На це вказав Христос Спаситель в бесіді з саддукеями: … У воскресінні ні женяться, ані заміж не виходять, але як Ангели Божі на небесах (Мт. 22:30).
За вченням Євангелія, Царство Боже не приходить помітно (Лк.17:20). Бо Воно – внутрішня, благодатна сила життя, що повідомляє світло і радість про Духа Святого.
Тільки дух людини, сповнений благодаті Божої, здатний пізнати красу і Святість Царства Божого і вмістити його, бо сказано: Царство Боже всередині вас є (Лк.17:21).
Царство Небесне – справжнє торжество життя, радість, народжена пізнанням Божественної Істини. Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого (Мт. 22:2). Праведники, – сказано в Євангелії, – засяють, як сонце, в Царстві Отця свого (Мт. 13:43).
Царство Боже сприймається вірою, живою і щирою, але не мудрування. Якщо не навернетесь, і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне (Мт. 18:3).
Як дар безсмертя, Царство Боже досягається подвигом усього життя людини. Бог судить не по тому, скільки працювала людина, а як усередині вона трудилася. Господь через Своє Милосердя і Любов приймає людей в Царство Своєї Слави і в одинадцяту годину їх життя, дивлячись на образ їх життя і силу духовного прагнення до Нього. Бідна вдова, котра поклала дві лепти в церковну скарбницю, принесла велику жертву Богу, ніж ті, хто дарував від надлишку своїх маєтків.
Євангельське благовістя про Царство Небесне аж ніяк не руйнує усталених засад життя, але насаджує дух нового, досконалого життя, який піднімає християнина над земним і визначає характер його духовної діяльності, творить гармонію, вінчає життя вже тут, на землі, небаченою красою.
Сутність новозавітних вимог
Спасіння душі, за вченням Святого Євангелія, полягає в тому, щоб відкинути гріх, який умертвляє людину, і створити добро відповідно до заповідей Христа Спасителя. Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною (Мт. 16:24), – ці слова Христа Спасителя визначають сутність новозавітних вимог.
Зректися себе – значить глибоко покаятися, усвідомити тяжкий стан своєї душі.
Покаяння змінює життя – звертає від зла до добра, правди, любові і милосердя, Господи! половину маєтку свого я віддам убогим, – вигукнув Закхей перед Христом, – і коли кого скривдив був чим, верну вчетверо (Лк. 19:8). Коли після заклику Іоанна Хрестителя народ запитав його: Що нам робити? – Пророк відповів: У кого дві сорочки, нехай дасть жебракові (Лк. 3:11).
Покаяння розсіює морок гріха і запалює в душі людини полум’я синівської любові до Бога. Грішниці котра покаялася в будинку фарисея Христос Спаситель вибачив багато гріхів за смиренність і любов до Нього.
Покаяння – це особливий духовний стан душі, перебуваючи в якому, християнин відчуває подих нового, благодатного життя.
Христос Спаситель розпочинає Свою проповідь до нас з призову до покаяння. Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне (Мт. 3:2); Покайтеся і віруйте в Євангеліє (Мк.1:15). Я не прийшов кликати праведних, але грішних до покаяння (Мт.9:13).
Навернення людини до Бога – важлива подія в Домобудівництві спасіння – радість для Господа і небожителів.
Подібно до плодоносного дерева, людина мусить дати добрі плоди духовного життя.
Досконалість душі, вчить Господь, це смирення і чистота серця, несумісні з високомудрствуванням про себе. Досконала людина подібна до дитини, невинної і щирої. Доброчесність християнина полягає в простоті вдачі, у видаленні від усякого зла. Хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небесному (Мт. 18:4), але не розумом повинна впокориться людина до дитяти, а вдачею.
Вірити в Христа – значить творити добро в ім’я Боже.
Смирення і лагідність – основні риси просвіченої Святим Євангелієм людини. Якщо християнин не володіє ними, він не гідний свого звання.
Святе Євангеліє вчить, що смирення – вища гідність розумного створіння. Христа Спасителя в земному Його житті оточували багато недужих людей – сліпі, кульгаві, німі, прокажені і інші, лікування яких обумовлювалося насамперед смиренним зверненням їх до Христа. Прокажений кланяється Христу і просить: Господи! якщо хочеш, можеш мене очистити (Мт. 8:2). Сотник Капернаумський, шукаючи зцілення своєму слузі сповідається: Господи! я недостойний, щоб Ти увійшов під стріху мою (Мт. 8:8). Хвора жінка прагне доторкнутися до одягу Христа (Мт. 9:21). Сліпі виголошують: Помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів (Мт. 9:27). Чудеса Христа Спасителя, будучи явищем сили Божої, виявляли, як бачимо, дивовижні приклади смиренної, а тому і спасительної віри людей. Святе Євангеліє стверджує, що святість життя – в смиренні душі, яке від самого створення було притаманне природі людини, але пошкодилося через гріхопадіння. Про святого Іоана Хрестителя Христос Спаситель відгукнувся перед народом як про найбільшого Пророка, що коли-небудь був народжений жінками. Сам же пророк вимовляє смиренні слова: Я недостойний понести взуття Його (Мт. 3:11), – цілком розкривають сутність його духовного подвигу.
Істинний християнин ніколи не хизується доброю справою, усвідомлюючи, що все виходить від доброти і ласки Божої.
Святе Євангеліє вказує людям на необхідність ревної і відданої ходи за Христом, наслідування Його Святому подвигу життя.
Йди за Мною (Мт. 9:9), – звернувся Христос до одного з учнів Своїх відповідь його на цей заклик визначив все подальше життя святого апостола.
Шлях Христа – це не тільки скорботи, паплюження, страждання і приниження. Життя за заповідями Христовими і з Христом – це блаженство духу, який пізнав Любов Божу.
Слідувати за Христом – означає бути відданим Богу. Учень Христовий повинен бути байдужий до тимчасового і тлінного. Спрямованість його до Бога повинна бути неподільною.
Іди за Мною, – сказав Христос іншому Своєму учневі, – і залиш мертвим ховати своїх мерців (Мт. 8:22). Слідувати за Христом – означає взяти на свої рамена хрест свій і покласти душу Свою за Христа. Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, здобувають його (Мт. 11:12).
Подвиг в ім’я Христа починається тоді, коли людина приборкує свої пристрасті і віддається подвигам посту, молитвам, добродіянням. Заходьте тісними ворітьми, – вчить Христос, – бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і багато-хто ходять нею. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде в життя, і мало хто знаходить їх (Мт. 7:13).
Для плотської людини євангельські заповіді неприйнятні. Їй зрозумілий був закон, який говорив: «Не убий, не кради, Не чини перелюбу, шануй батька і матір», представляючи їй вимоги природного порядку життя.
А вчення Христа Спасителя про досконале життя, що вимагає жертовності, безкорисливості, чистоти помислів, не всі могли вмістити. Тільки завдяки Євангельському благовістю люди зрозуміли, нарешті, що мудрість людини повинна полягати в тому, щоб пізнати істину життя, залишити гріх і направити свою волю до добродіяння, до набуття благодаті Святого Духа.
Значення віри для спасіння
Віра необхідна для прийняття благодаті Святого Духа. Вона народжує людину в новий духовний світ, відкриває їй справжню цінність земного і небесного.
Віра робить людину дитям Божим і спадкоємцем життя вічного. Віруючому все можливо (Мк. 9:23), бо Господь подає йому сили творити діло Боже в світі, множачи Славу Отця Небесного.
Віра не знає перешкод. Те, що неможливо плотській людині, можливо християнину, що має живу віру: Якщо ви будете мати віру з гірчичне зерно … то нічого не буде неможливого для вас (Мт. 17:20).
З вірою людина здобуває перемоги над пристрастями, над дияволом, князем світу цього.
Втрата віри в Бога позбавляє людину духовної сили, вкидає в безодню пристрастей, підпорядковує волі злих духів.
Через маловір’я святий апостол Петро відрікся від Христа, але з вірою знову сповідав Христа Спасителя перед світом і поклав душу за Нього.
Вірити в Бога – значить духовно жити Ним, живитися Його милістю і благословенням, знайшовши істинне і єдине джерело духовної насолоди. Я є справжня виноградна лоза (Ін. 15:1).
Євангеліє Христове закликає людей перебувати в вірі в Бога до кінця свого земного життя, незважаючи на скорботи і труднощі земного життя.
Єднання в вірі з Богом приносить рясні духовні плоди. Перебувайте в Мені, і Я в вас. Як гілка не може приносити плоду сама собою, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені (Ін. 15:4).
Святе Євангеліє про Любов Христову і любов християнську
Євангеліє Христове – свідоцтво Любові Божої до людей, Любові жертовної, нескінченної, милосердної і всепрощаючої.
Втілення Господа Ісуса Христа і служіння Його світу явило Світло Божественної любові, що опромінює духовне єство людини і залучає її до життя вічного. Подане Спасителем таїнство Тіла і Крові – живе свідчення невичерпної Божої Любові до світу, яка рятує його від гріха і смерті.
Втілення Господа Ісуса Христа і служіння Його світу явило Світло Божественної любові, що опромінює духовне єство людини і залучає її до життя вічного. Подане Спасителем таїнство Тіла і Крові – живе свідчення невичерпної Божої Любові до світу, яка рятує його від гріха і смерті.
Справи Христові в світі позначені печаттю Божественного милосердя: сліпі, що зверталися до Нього прозрівали, розслаблені знаходили силу, прокажені очищалися, глухі чули, мертві воскресали.
Бачачи натовп людей, – сказано про Христа в Євангелії, – Він зглянувся над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха (Мт. 9:36).
Любов – будівниця духовного життя людини – основна тема проповіді євангельського благовістя.
Не зло, ворожнечу, міжусобиці, які роз’єднують людей, але Любов Христову, милосердну і всепрощаючу, проповідує Святе Євангеліє. Не судом і карою, але жертовною любов’ю і терпеливістю Бог рятує світ з темряви гріха у світлі вічної правди. У подвигу хресної смерті Христа Спасителя була відкрита світу всепрощаюча Любов Божа, яка викликала у відповідь любов творіння до свого Творця. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю (Мт. 22:37), – ця давня заповідь, спотворена старозавітнім світом, отримала в устах Христа Спасителя нове життя.
Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому єдиному будеш служити (Лк. 4:8), – проповідує Євангеліє, бо все через Нього повстало і без Нього ніщо не постало, що мало постати (Ін. 1:3). Наповняйся духом подяки і прославляй Бога, бо Він – все, без Нього – нічого бути не може (Ін. 1:4). Він – Добро, Життя, Світло, Любов і Правда.
Найближчі учні Христа – святі anoстоли, невідлучно перебуваючи зі своїм Учителем і Господом, залишили заради Нього свої будинки, заняття і присвятили Йому все своє подальше життя.
Євангеліє Христове зберігає живі приклади любові і глибокої відданості Богу.
Жінка, вилила дорогоцінне миро на голову Христа, явила любов до Бога, жертвуючи всім заради Того, Хто прощає їй гріхи.
Справжня любов до Бога смиренна. Вона немислима без усвідомлення своїх немочей і глибокої віри у милосердя і допомогу Божу, без послуху Його Святій волі і сповідання Його Святому Імені.
Любов до Бога повинна бути вище всіх земних уподобань, навіть споріднених: Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний (Мт. 10:37).
Однак любов до Бога, за вченням Христа Спасителя, вимірюється любов’ю до ближнього. Новозавітна проповідь закликала любити ближнього і бути милосердним до нього
Євангеліє Христове назвало любов людей один до одного священною силою духовного життя. Любов, співчутлива і милосердна, – мірило досконалості людської особистості, її чистоти і святості. Не тільки грубе зло – не вкради, не вбий, не чини перелюбу, а й сам помисел про нього відтепер неприпустимий. Ніщо не повинно применшувати любові до ближнього: ні засудження, ні марний гнів, ні спокуса.
Обов’язок християнської любові – врятувати людину від гріха, подати їй руку допомоги, стати їй братом і другом.
Євангеліє Христове грунтується на новій заповіді Його: Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного; Як Я вас полюбив, так і ви любіть один одного (Ін. 13:34-35), немає більшої любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13).
Христос Спаситель навчив Своїм прикладом любити людину, співчувати її немочі і милувати, смирятися один перед одним. Ви повинні обмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив (Ін. 13:14-15).
Любов і співчуття самарянина до потерпілого від розбійників, за притчею Спасителя (Лк. 10:30-37), визначає характер християнської любові до людини, яка є завжди милостивою, чуйною і милосердною, яка не знає меж.
Святе Євангеліє вчить найчистішої любові до ближнього, виключає будь-яке поділ в світі на сильних, бідних і багатих (Мт. 23:11-12; Лк. 14:11).
Людина – це святиня, заради її спасіння, по волі Отця Небесного, Син Божий прийшов у світ, прийнявши вигляд раба, поклав за людину душу Свою. Ви знаєте, що князі народів панують над ними і вельможі їх вололодарюють ними; але між вами нехай не буде так (Мт. 20:25). На чому ж повинні ґрунтуватися нові відносини між людьми? Хто хоче між вами бути великим, нехай буде вам слугою; і хто хоче між вами бути першим, хай буде вам рабом, так само й Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою на викуп багатьох (Мт. 20:26-28) – ось Божа Премудрість, яку колись відкинула людина і яку Христос Спаситель проголошує знову.
Христос Спаситель на очах усіх випив гірку чашу людських страждань, не злякавшись Хресної смерті, віддав Себе на зневагу. Він не зрадив Собі і волі Небесного Отця – не змінив Любові Своєї до світу. Образ служіння Христа Спасителя світу могутньо увійшов в життя світу, змінив його і став непохитним на вічні часи.
У Святому Євангелії Любов Христова визначається як служіння ближнім і поблажливість до малих (Мт.10,42), немічних. Кожен крок, звернення, кожне діло, навіть незначне (хто напоїть одного з малих цих бодай кухлем водиці холодної … не втратить своєї нагороди), має бути вчинене з любові і співчуття до ближнього, бо ніщо не буває марним перед очима Божими, але все має ціну і нагороду.
Особливість християнської любові в тому, що вона невразлива. Учнем Христовим Євангеліє називає того, хто виявляє любов до ближнього за образом Христа Спасителя – не шкодує себе заради інших, нікого не судить, творить всім тільки добро і довготерпить всіх.
Скільки разів прощати брату моєму, що згрішив проти мене? Чи до семи раз? – запитав одного разу святий апостол Петро Христа Спасителя. Але Господь відповів йому: Не кажу тобі: до семи, але до сімдесяти раз по сім (Мт. 18:21). Прохання брата, що кається має виходити з серця і залишати всі його борги.
Господь наділяє людину багатьма дарами і здібностями, щоб вона примножувала мир і добро, розширювала союз любові з ближніми. Якщо можливо, з усіма мир майте (Рим. 12:18). Робіть собі приятелів багатством праведним (Лк. 16:9), тобто діліться милостинями Божими, що подаються понад, з ближніми, щоб зберегти любов між собою.
Необхідність виконання заповідей Христових
Христос Спаситель вимагав від Своїх учнів, щоб вони хрестили в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа навчаючи зберігати все те, що Він заповідав їм. Тільки при дотриманні цієї умови Господь невідступно буде з людьми до кінця віку (Мт. 28:19-20).
Виконання закону Божого – це перш за все дотримання вірності його духу. Тільки той зазнає радість від союзу з Богом, хто пройнятий духом віри і незмінно керується законом Божим. Ніщо не повинно, відторгнути християнина від виконання заповідей Божих: хто витерпить до кінця, той спасеться (Мт. 10:22).
Одкровення Боже називає блаженними тих, що чують Слово Боже і зберігають його. У виконанні заповідей Христових – справжня мудрість християнина, бо хто втілить заповіді Божі в життя і навчить цьому інших, той назветься, по слову Христа, великим; більш того, Бог назве його Своїм братом, сестрою або матір’ю.
Виконуючому закон Христа Господь обіцяє спадок в оселях Отця Небесного. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі (Мт. 5:12).
Цінність успадкування небесного в тому, що воно невичерпне, бо радість і веселість вічного життя закладені в Самому Богові – Джерелі безсмертя і блаженства. Де Я, там і слуга Мій буде. Хто служить Мені, того пошанує Отець (Ін. 12:26).
Якщо повну відплату праведному Бог дарує в загробному житті, то часткову винагороду, як запоруку майбутнього, посилає йому вже в земному житті. Вищою нагородою тому хто вірує у Христа є дарування Духа Святого, Утішителя Господнього, Який наставляє його на істину святого життя, охороняє від гріха, вселяє в нього досконалу радість і мир, вишній і благодатний. Я вблагаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб перебував з вами навіки; … Він з вами перебуватиме і в вас буде (Ін. 4:16-17). Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам (Ін. 14:27).
Євангеліє Христове не тільки вчить про Божу благодать, але і показує, хто стає її вмістилищем і на яку висоту вона зводить її володарів.
Пресвята Діва Марія архангелом Гавриїлом була названа Благодатною, Благословенною, так як на Неї зійшов Дух Святий, Який зробив Її Матір’ю Господа.
Але не тому тільки Пресвята Діва Блаженна, що носила в утробі Преблагословенний Плід і живила Своїми грудьми Богонемовля Христа. Вона досконало дотримувалася заповідей Божих. Смиренна любов до Бога, чистота віри, непорочність, чистота ставлення до людей – ось достоїнства душі Діви Марії, які зробили Її Пресвятою і Преблагословенною. Вона стала свідком багатьох Божественних одкровень, учасницею і служницею домобудівництва спасіння.
Суворе аскетичне, досконале життя вчинило носієм благодаті Святого Духа святого Іоанна Хрестителя – великого проповідника покаяння, і багатьох християн, які пронесли свій хрест слідуючи за Сином Божим, Спасителем світу.
Таким чином, життя людини оцінюється по тому, в якій мірі воно відповідає духу заповідей Христових. Справи любові до ближніх закінчуються вищим благословенням Божим, роблять подвижника спадкоємцем Царства Небесного. Навпаки, якщо людина жила тільки для себе і не дбала про ближніх, відкинула заповідь Любові Христа Спасителя, їй визначена гірка доля – бути проклятою разом з дияволом і ангелами його.
Архімандрит Євлогій (Смирнов)
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»