Це фото наробило вчора у ФБ галасу. Декому воно зробило, як кажуть, день. Не зважаючи на нашу збентеженість змістом цієї світлини. Я хотів би вам розповісти про інше. Я дуже добре знаю цю жіночку. Здається її ім’я Віра. Це парафіянка Володимирського патріаршого собору у м. Києві. Вона скористалась київським метрополітеном для того, щоб добратися на богослужіння, або може їде з нього до свого помешкання. У 90-х роках, коли я служив у Володимирському соборі, ми багато з нею спілкувались. Вона надзвичайна патріотка і прихильниця Київського Патріархату. Це дійсно прості люди – носії нашого генетичного коду…
Так само на моїх, тоді ще студентських спостережливих очах, на початку 90-х років, дещо своєрідно по-акторську зодягавшись, приходила на богослужіння до собору Марія (Марієтта) Капніст-Сірко, відома акторка і нащадок знаменитого роду кошового отамана Івана Сірка з Нікопольщини. Так само за чоловіком вона мала відношення до не менш знаменитого графського роду Капністів. Для мене вона запам‘яталася ще з дитинства, з дитячого фільму радянських часів під назвою «Кортик», де Марія Ростиславівна Капніст-Сірко зіграла роль мовчазної графині, яка оберігала маєток від зазіхань «пролетарського елементу».
Дивно, але про когось із Капністів у такій ролі, тільки справжній, життєвій, згадує в одному із своїх інтерв’ю Патріарх Мстислав Скрипник: «Потім вже дуже скоро більшовики прорвалися на Суми і аж до села Срібного у Прилуцькому повіті. Це величезне село, там були маєтки графів Капністів, свідомих українців. Я знав стареньку: вона гостила нас у 1918-му році, коли наш український полк ім’я Гордієнка переходив через її маєток. Вона убралась у старі парчові убрання полковниці і дуже гарно нас приймала. Батько нашого міністра Паливоди був там управителем маєтків. Але це все між іншим». Одного разу, вже будучи в похилому віці, вона переходила дорогу і потрапила під колеса автівки. Поховали Марію Капніст-Сірко у Великій Обухівці біля Миргорода поруч з могилою її пращура Василя Капніста. Я згадав вислів Вольтера: «Люди завжди стверджували, що добрий старий час був кращий за теперішній», – і далі продовжує, що Нестор у «Іліаді», як мудрий посередник Ахілли і Агамемнона, розпочинає свою промову словами: «Мені довелось колись жити з людьми, з якими нам не порівнятися, ні, ніколи я не бачив і не побачу мужів, настільки великих, як Дріас, Сеней, Ексадіус і богорівний Поліфем». Для чого ця цитата? Для того, щоб відзначити, що і минуле ХХ століття, не дивлячись на всі його жахи, було епохою великих людей… Дехто з нього перекочував у ХХІ ст., перейшов його межу. Тож шануймо ВІРУ і пам’ятаймо МАРІЮ!
Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський