Той, хто володіє смиренням, наслідує Самого Христа. Така людина ніколи не втрачає самовладання, нікого не засуджує і не вихваляється. Ніколи не жадає влади, уникає людської слави. Не свариться з будь-якого приводу.

Не грубить, коли розмовляє, і завжди вислуховує чужі поради. Уникає красивого одягу, зовнішній вигляд її простий і скромний.

Людина, яка покірливо виносить всі приниження і образи, отримує велику користь від цього. Тому не журися, а, навпаки, радій тому, що страждаєш. Тим самим ти знаходиш дорогоцінне смирення, яке спасає тебе.

«Змирився я, і спас Він мене» (Пс. 114:5). Слід завжди тримати в пам’яті ці слова.

Не варто засмучуватися, коли тебе засуджують. Печаль з такого приводу означає, що ти маєш марнославство. Той, хто бажає бути спасенним, повинен полюбити людське презирство, адже презирство несе смирення. А смирення звільняє людину від багатьох спокус.

Ніколи не заздри, не прагни слави, не шукай високих посад. Намагайся завжди жити непомітно. Краще нехай світ не знає тебе, адже світ вводить в спокусу. Своїми пихатими промовами і порожніми підбурювання він обманює нас і завдає нам духовної шкоди.

Твоєю метою має бути набуття смирення. Бути нижче всіх. Вважати, що не робиш нічого, гідного свого порятунку. Треба молити Бога спасти тебе через свою милосердність.

Смирення, слухняність і пост народжують страх Божий, а страх Божий є початком справжньої мудрості.

Все, що робиш, роби зі смиренням, щоб не постраждати від своїх же благих справ. Не думай, що велику винагороду отримує лише той, хто багато трудиться. Той, хто володіє благим жаданням і разом з ним смиренням, навіть не маючи можливості зробити багато і не будучи вправним в чому-небудь, той спасеться.

Смирення досягається самоосудженням, тобто переконаністю в тому, що по суті ти не робиш нічого доброго. Горе тому, хто вважає свої гріхи незначними. Він обов’язково впаде в більш тяжкий гріх.

Людина, що зі смиренням терпить увесь спрямований на нього осуд, наближається до досконалості. Нею захоплюються навіть Ангели, адже немає більш важкодоступної і більш великої чесноти, ніж смирення.

Вбогість, скорбота і презирство – це вінці для ченця. Коли монах покірливо терпить грубості, наклеп і презирство, він з легкістю звільняється від поганих помислів.

Достойно похвали і усвідомлення своєї немічності перед Богом. Це є знання самого себе. «Плачу і журюся, – говорить святий Симеон Новий Богослов, – коли світло осяває мене, і я бачу свою убогість і пізнаю, де перебуваю». Коли людина пізнає свою духовну бідність і усвідомлює, на якому в дійсності рівні вона знаходиться, тоді в душі її просяяє світло Христове, і вона почне плакати.

Якщо інша людина назве тебе егоїстом, нехай тебе це не засмучує і не кидає у відчай. Подумай лише про себе: «Може справді, я є такий і сам цього не розумію». Так чи інакше, ми не повинні залежати від чужої думки. Нехай кожен дивиться в свою совість і керується словами досвідчених і знаючих друзів, а перш за все, попросить вибачення у свого духівника. І на основі всього цього будує свій духовний шлях.

Ти часом кажеш. що тобі не вдається боротися. Знаєш, чому так відбувається? Тому що не володієш достатнім смиренням. Ти вважаєш, що можеш досягти цього лише своїми силами. Але коли ти змиришся і скажеш: «Силою Христа, допомогою Богородиці і молитвою старця я досягну бажаного», будь впевнений, що тобі все вдасться.

Я, звичайно, не маю такої молитовної сили, але коли ти, змирившись, скажеш: «З молитвою старця я все зможу», тоді, на твоє смирення, почне діяти благодать Божа, і все вийде.

Бог дивиться на «на смиренного і скрушеного духом» (Іс. 66:2). Але щоб прийшла лагідність, спокій і смирення, необхідна праця. Праця ця винагороджується. Щоб здобути смирення, як мені здається, не потрібні численні поклони і послухи, але перш за все, помисли твої повинні спуститися вниз, до самої землі. Тоді у тебе не буде страху впасти, адже ти вже внизу. А якщо ти і впадеш, перебуваючи внизу, то не постраждаєш.

На мою думку, хоча я, звичайно, мало читаю і не роблю нічого видатного, смирення – це найкоротший шлях до спасіння людини. Авва Ісая каже: «Навчи свого язика просити вибачення, і смирення прийде до тебе». Привчи себе говорити «Прости мене», навіть якщо спочатку це буде несвідомо, і поступово ти звикнеш не тільки вимовляти ці слова, але і відчувати це в своєму серці.

Святі вчать, що наскільки великим буде твоя щирість перед його обличчям, коли ти просиш вибачення – іншими словами, смирення, – настільки ж Бог і просвітить іншого, щоб було досягнуто бажане перемир’я між вами. Коли ти журишся і кажеш: «Я винен, але не усвідомлюю цього», незабаром ти зможеш сказати: «Так, я дійсно винен». І коли ти переконуєш себе, що по-справжньому винен, інша людина також змінить своє ставлення до тебе.

Наполегливо проси Бога наділити тебе даром самоосудження і смиренності.

Молячись, проси Бога дати тобі вміння бачити лише свої гріхи і не помічати гріхи інших. «Даруй мені бачити мої гріхи і не осуджувати брата мого», – говорить св. Єфрем Сирин.

Смиренна людина вважає себе нижчим серед всіх. І тому всіх любить, всіх прощає і, найголовніше, нікого не засуджує.

старець Герман Ставровуніот

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»