Хрещення є першою зустріччю людини з Церквою Христовою. Відповідно до думки покійного Х. Андруцоса, «Хрещення – це двері, через які людина входить в Церкву і долучається до інших Таїнств, це встановлений Христом обряд, коли людина, занурюючись у воду, духовно відроджується». Дійсно, цей обряд був встановлений самим Христом, а приклад Його Хрещення в Йордані від Іоана Хрестителя був успадкований Церквою. Як пише святий Симеон, архієпископ Фессалонікійський, «Спаситель власноруч встановив Таїнства». Одним з них є Хрещення, яке Христос прийняв не з тим, щоб очиститися, бо як Бог Він не мав у цьому потреби, але щоб спасти Своє творіння.
Хрещення – це дійсно Таїнство, що оновлює людину благодаттю Святого Духа. Спочатку людина була очорнена первородним гріхом, який зробив пристрасті невід’ємною частиною людської природи. Таким чином, зачаття і народження людини здійснюється під впливом первородного гріха, як пише про це в 50-му псалмі цар і пророк Давид (Пс. 50:7). Хрещення стає другим народженням і, скоріше, відродженням людини, розлучає людину з життям після гріхопадіння і вводить його в коло Христа.
Керівництво і підтримку в цьому прагненні людини до відродження покликаний надати вчитель, або хресний, як його прийнято називати. Назва «хресний батько» пов’язане з прийняттям охрещеного хресним після третього занурення в купіль в ім’я Святої Трійці. Святий Юстин Філософ говорить про хрещених батьків як про людей, «що приводять приймаючого хрещення до купелі». Перша згадка про участь хресного в Таїнстві Хрещення ми знаходимо в творі церковного письменника II століття Тертулліана. Наступні згадки ми зустрічаємо в творах Іоана Златоуста, Аврелія Августина та інш.
Хресний з’являється в Таїнстві Хрещення як свідок, який гарантує віру в нього того, хто приймає хрещення. Тут необхідно зазначити, що до VI століття це Таїнство брали тільки дорослі, що повністю усвідомлюють значення цього обряду і своє рішення стати членом Церкви. Але це не виключає Хрещення немовлят, особливо в тих випадках, коли Хрещення приймає вся сім’я або ціла громада. Роль хресного включала в себе, з одного боку, підтвердження віри приймаючого хрещення, і з іншого – підтримку і зміцнення людини в його рішенні прийняти Хрещення.
Після превалювання в VI столітті практики Хрещення немовлят хресний стає представником приймаючого хрещення і відповідальним вчителем віри новонаверненого, ще не ознайомленого з християнською вірою в силу свого віку. Святий Симеон Фессалонікійський пише, що «хресним батькам необхідно бути благочестивими вчителями віри», покликаними забезпечити православне виховання охрещеного. Отже, хресний батько не може заперечувати християнську віру (тобто бути іншого віросповідання або атеїстом), спотворювати її (бути єретиком, розкольником), не брати участь в Євхаристії. Навпаки, це має бути людина, що сповідує християнську віру і живе благочестиво. Хресний в таїнстві Хрещення заповнює віру і покаяння, які відсутні у немовлят.
Хресним може стати будь-який благочестивий віруючий, свідомий член Христової Церкви. У перші століття, принаймні до того часу, коли почало переважати Хрещення в дитинстві, хресними ставали особи однієї статі з тою людиною, яка була охрещена. Однак, ця практика поступово зійшла нанівець. Хрещеними батьками не можуть стати батьки охрещенного, незважаючи на те, що в період між V і IX століттями подібна практика існувала на Заході. Однак ця традиція була скасована, з метою більш правильного і повноцінного виховання дитини, а також відсутності змішання духовної і тілесної спорідненості. Крім того, хресними не можуть стати чоловік або дружина, клірик і монах (за винятком безвихідних ситуацій), єретик і інославний, в силу своїх невірних позицій щодо Церкви, особи, які не є християнами, а також люди, які не усвідомлюють своїх дій, такі як діти і психічно хворі.
При відсутності у кліриків і батьків можливості стати хресними, священик може безперешкодно охрестити їх дитину при наявності іншого хресного. Крім того, згідно з 53-ю постановою П’ятого-Шостого (Трульського) Вселенського Собору, духовна спорідненість накладає заборону на шлюб між хрещеним і хресним, так само як і його близькими родичами.
Присутність хресного на Таїнстві Хрещення може бути охарактеризоване як гарантія, оскільки вказує на добровільний і свідомий прихід приймаючого хрещення на Таїнство. Під час оголошення, яке передує Хрещенню, хресний батько від імені немовля відрікається від темних сил, підтверджує поєднання з Христом і сповідує істинність віри, читаючи Символ Віри.
Після Хрещення хресний батько бере на руки немовля (дорослого новонаверненого бере за руку) з рук священика. Згідно Симеону Фессалонікійському, це дія символізує, що хресний приймає охрещеного у Христа і стає його духовним батьком. Разом з цим, це символічно відображає передачу охрещеного під захист Ангела хранителя. Запалена після Хрещення свічка – символ Божественного світла, дарованого новонаверненому і, одночасно, славослов’я Святій Трійці.
Але хресний – це не тільки запорука віри свого духовного дитя. Він разом з іншими церковними прихожанами свідчить про достовірність цього Таїнства. Відповідальність хресного не припиняється після завершення Таїнства і відходу з храму. З моменту Хрещення між хресним і хресником створюється певний зв’язок, що носить педагогічний і виховний характер. Життя хресника відтепер відзначено присутністю в ним хресного.
Хресний – це людина, яка повинна вчити духовне дитя християнській вірі і зробити все можливе для його виховання у Христі. Це духовне виховання є не просто викладанням християнської істини, але також вихованням за допомогою особистого прикладу хресного. З цієї причини хресними повинні стати люди благочестиві і такі, що сповідують християнську віру, яка присутня в кожному їх слові і всьому їх, житті. Таким чином, хресний батько стає не просто свідком Таїнства Хрещення і запорукою віри новонаверненого, але батьком, наставником, учителем у Христі.
Георгіос Заравелас, богослов.
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»