На відміну від двох пророків, що стоять без руху, три апостоли внизу ікони під ногами Христа, злякалися того, що відбувається, зображені полеглими ниць. Засліплені Богоявленням, Божественною енергією, вони відображені в стані глибокого здивування, охоплені великим хвилюванням, підтверджуючи тим самим свідчення євангеліста Матвія: «І, почувши, попадали учні долілиць, і полякалися» (Мт. 17:6). У Святому Письмі існує і ще один приклад, коли людина виявляється не в змозі бачити знак Божественної присутності: мова йде про Мойсея, особа якого після зішестя з Синаю випромінювала Божественне світло, так що народ ізраїльський не міг дивитися на нього (Вих. 34:29 -30).
Насправді, апостоли Петро, Яків та Іоан обираються за свою жвавість в «очевидці Його величі», бувши «з Ним на святій горі» (2 Петро. 1:16-18). Майстерність, з якою зображені апостоли і перелякані вирази їх обличчя, створюють сильне враження в порівнянні зі спокійною величчю і «позачасовістю» фігур пророків, зображених у верхній частині ікони. І якщо нерухомість є вираженням світу Божого і надприродного життя, то рухливість, навпаки, свідчить про недосконалість духовного життя, гріховного стану людини. Крім того, саме поняття руху і хвилювання належить земному світу, земному царству, але не Небесному.
Гімни, що співаються 6/19 серпня, в день святкування Преображення, підкреслюють, що Божественна слава відкривається апостолам відповідно до здібностей і сприйнятливості кожного з них. Їх пози демонструють, як люди різними способами реагують на це Божественне одкровення. Так, Іоан, молодший з них, що стоїть посередині, і Яків, що стоїть праворуч в зеленому вбранні, падають ниць, закривши обличчя руками, не можуть дивитися на Божественне сяйво, а стоїть зліва Петро, найстарший з них, закриває обличчя лівою рукою, в той час як погляд його звернений нагору. Таким чином, одночасно, символічно виражений вік апостолів.
«Бачення Бога» у вірних юдеїв і християн вважалося вищим переживанням і чеснотою, яку людина може пізнати. «Покажи мені славу Твою», – сказав Мойсей до Бога (Вих. 33:18). Але цей досвід здається і чимось недосяжним: «Бога не бачив ніхто ніколи», – пише апостол Іоан у своєму Євангелії (Ін. 1:18). Тут, на Фаворі, троє учнів стають незаперечними свідками короткочасного явлення Божественної слави: «Ми бачили славу Його» (Ін. 1:14). І це не випадково: вони були присутні при такій святій події, «щоб побачити чудеса» Ісуса, як свідчить одна з самогасних стихир свята, і згодом «не злякатися» Його хресних страждань. Таким чином, іншою метою Преображення Господнього було передвістя Воскресіння.
Святий Григорій Палама говорить про трьох апостолів, свідків цієї події, наступне: «Світло те не є чуттєвим, і зрячі чуттєвими очима не могли просто його бачити, але силою Божественного Духа вони були підготуванні для бачення його» (Migne Patrologia Graeca, Vol. 151 p. 433B). Нижче він говорить, що той, хто споглядає Божественне світло, споглядає таїнство Боже. Тут ми бачимо «Іпостасну красу», Святого Вчителя, Святого Духа. Василь Великий говорив, що світло, що просіяло на горі Фавор в день Преображення Христа, стає прелюдією Його слави в годину Другого Пришестя.
Коли Петро побачив виконаного слави Христа і двох пророків, що стоять біля Нього, то запропонував: «Наставнику добре нам тут бути; зробимо три намети: один Тобі, один Мойсею і один Іллі». І коли він говорив, «був голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайте» (Лк. 9:33, 35).Таким чином, «в голосі» відкривається Отець, а в хмарі – Святий Дух. Отець дає свідчення про Божественне походження Ісуса, щоб учні згодом зрозуміли, що страждання Його були добровільні: «Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому» (Ін. 13:31). Разом з тим, Преображення Спасителя, що «одягнувся світлом, як ризою», відкриває і особистість Христа, улюбленого і великого Сина, що володіє тією ж славою, що і Отець, одночасно нагадуючи, що людина створена «за образом Божим».
Ікона, створена автором зображення дванадцяти празників, є унікальною іконографічною варіацією сюжету Преображення Спасителя. Іконописець, точно слідуючи євангельським розповідям, доповнює композицію сценами сходження і спуску з гори Фавор. Зліва ми бачимо Христа, що йде попереду і звертає погляд на трьох учнів. Ліва Його рука піднята, а в правій Він тримає сувій Завіту. Створюється враження, що Христос готує учнів до небувалого досвіду, який їм доведеться пережити. Він має на меті не вразити їх Своїм Преображенням, а відкрити їм Свою Божественну славу. Після небесного бачення вони спускаються по іншому схилу гори: учні злякано дивляться на Господа, а Він заспокоює їх, благословляючи. Одночасно Христос говорить їм: «Нікому не кажіть про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих» (Мт. 17: 9).
Цей іконографічний сюжет частіше зображується на фресках, але іноді зустрічається і на іконах. Той факт, що до центрального сюжету додаються деякі другорядні епізоди, має в іконографічному мистецтві візантійські корені. Глибокий сенс цього полягає в тому, що за «Божественною» поверхнею ікони криється дійсність вічності, щось, що на «мирському» зображенні представляється як якесь чергування подій.
Раніше кожен іконописець починав свій шлях «святого мистецтва» іконою Преображення. Традиція свідчить, що цей сюжет зображується не тільки фарбами художника, але самим Фаворським світлом. Присутність Святого Духа виражається в світлі і блиску всього зображення без будь-якого прямого джерела світла.
Символізм цієї ікони для віруючих полягає в тому, що всі, хто через хрещення стали причасниками Воскресіння (яке провіщено в Преображенні), відтепер покликані перетворитися ще більшою мірою благодаттю Господа (2 Кор. 3:18).
Афанасіос Діалектопулос, богослов
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»