Доля Українського Православ’я склалася так, що історичними центрами освіти та книжності ще від Х ст. були монастирі. Саме монастирські осередки найбільш спричинилися не тільки до освіти нашого народу, а і до інтелектуальної оборони Православної віри. Не було виключенням і Прикарпаття, де на ряду з іншими монастирями з незапам’ятних часів діяв Угерський монастир, який, від 1618р. залишив значний слід у історії Українського Православ’я.
Засновники цього монастиря не відомі. Але з історичних постатей, стають відомими ієромонах Павло Домжив-Люткович, що прийняв постриг у Києво-Печерської лаврі. На початку ХVII ст. був скерований в Віленський Свято-Духівський монастир, де зробився одним з найближчих помічників преподобного архімандрита Леонтія Карповича і, одночасно, навчався друкарської справи. У 1609 р. він був посланий від Віленського православного братства та Свято-Духівського монастиря на сейм до Варшави. Пізніше організовував акції проти уніатського єпископа Іпатія Потія в м. Новогрудок. Виявив себе як активний та діяльний оборонець Київського Православ’я [1, ст. 47].
У 1610 р. Павло разом з архімандритом Леонтієм Карповичем друкує у Вільні полемічний твір Милетія Смотрицького «Тренос» – плач-голосіння Київського Православя за всіма церквами та монастирями, які були відібрані королем і католиками [1, ст. 49].
На прохання католицького духовенства, король Речі Посполитої Сигізмунд III наказав конфіскувати друкарню і ув’язнити видавців «Треноса». Це примусило ієромонаха Павла Домжив-Лютковича переїхати до Менська, де його обирають ігуменом Петропавлівського монастиря. Він викладає в школі Менського православного братства та, вірогідно, займається редагуванням і перекладами для друкарні Віленського православного братства [2, ст. 99].
Не дивлячись на свою потребу бути в Білорусі, ігумен Павло Домжив-Люткович не залишає надії повернуться на рідне Прикарпаття. Така нагода випала в 1617 році, коли багатий український православний шляхтич Олександр Федорович Шептицький надає йому підтримку в заснуванні друкарні при монастирі в с. Угорці (на сьогодні – Нагірне).
Орієнтовно літом 1617 р., ігумен Петро, разом з своїм помічником, ієромонахом Сильвестром, засновують і облаштовують друкарню в Угерницькому монастирі. Одночасно розпочинається підготовка до видання першої книги – «Короткої збірки слів із божественного Писання і з поясненням викладу святими апостолами дванадцяти артикулів православної віри», яка побачила світ у 1618 р [3, 116].
Особливістю цього видання є те, що це перший твір, мова якого стоїть на межі поміж українським ізводом церковнослов’янської та тогочасною розмовною мовою українців Галичини. При цьому, на той час, аналогічне по змісту видання відсутнє у бібліографії Українського Православ’я. Цей факт дає нам змогу стверджувати, що переклад був зроблений саме ігуменом Павлом Домжив-Лютковичем [4].
Аналізуючи мову видання, ми прийшли до думки, що це була не адаптація якогось слов’янського рукописного протографа до староукраїнської мови (або – українського ізводу), а цілком новий переклад. Останнє дозволяє висунути гіпотезу про те, що переклад робився з грецького або латинського тексту.
Таким чином, уже від початку існування, у Угерницькому монастирі була закладена власна перекладацька школа, яка була чи не першою на Прикарпатті. Бо, на той час, протографами друкарні Львівського православного братства були виключно церковнослов’янські рукописи різного походження.
У Самбірському повіті с. Буків, існував монастир з 12ст., де ченці переписували богослужбові книги. Ці рукописи зберігаються в Бібліотеці Осолінських у Львові (рукописний відділ).
У 1619 р., ігумен Павло й ієромонах Сильвестр надрукували в Угерницькому монастири «Краткий хронологический летописец», який дійшов до нас у рукописній копії кінця XVII — початку XVIII ст., а в 1620 р. – книжку «Апостоли и Євангеліє через всі неділі і празники», у якій вміщені й власні вірші ігумена:
Для креста пред тым завше верных забивано,
Кгды в их сердцах Христовы веры дознавано.
Которыи ззволивши тревати при нем стале
И потомком доныне доховали вцале.
Миле ся ним прежніи отцеве щитили,
Кгды єго на своим раме съ Христом носили.
Но и ныне, верніи, тот крест понесете,
Жесьте єго сынами с тым ся огласете.
Усі ці видання також надруковані українським ізводом церковнослов’янської мови, що дуже наближений до тогочасної розмовної мови регіону. Це дає нам право стверджувати, що свої твори ігумен Павло Домжив-Люткович адресував не просто православним Київської митрополії, а саме православним українцям Прикарпаття.
Не дивлячись на жвавий розвиток монастиря та його міцний вплив на освіту православних українців Прикарпаття, Угернецкому монастирю не судилося довго проіснувати. У грудні 1621 року помирає головний фундатор обителі, Олександр Шептицький. Його спадкоємці не витримали католицького тиску, не виявили особливої зацікавленості в існуванні православного монастиря, що вимусило ігумена Петра та ієромонаха Сильвестра у січні 1622 р. повернутися до Менська. Тут вони видали епітафію фундатору монастиря та першої монастирської православної друкарні на Прикарпатті: «Казаньє на чиненю памяти по зешлом єго милости пану Лександрови Федоровичу Шептицкому, през отца Павла Домжива Лютковича игумена меньского отправованоє месяца декабря, 20 дня. В року 1622» [4, ст. 147].
Доля не була сприятлива до ігумена Павла та його вірного помічника – ієромонаха Сильвестра, які зазнали багата утисків від католиків. Він помер, орієнтовно, в 1634 р. в сані ігумена Спасо-Преображенського Чорненського монастиря. Його на ігуменстві заступив Сильвестр, який 9 серпня 1635 р. відписав у своєму духовному заповіті друкарню, архів та вже надруковані книги Луцькому братству й невдовзі після цього відійшов до Господа [5, ст. 150-151].
Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що саме Угерський монастир та його ігумен, о. Павло Домжив-Люткович, заклали традицію саме українського богословсько-освітнього та богослужбового перекладу на Прикарпатті, який вперше побачив світ саме як друкована українська православна книжка.
Посилання:
1. История Виленского православного братства. СПб., 1994.
2. Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія: 1576 – 1636 рр. – К., 1990
3. Колосова В.П. Новые данные к биографии Павла Домжив-Лютковича // Федоровские чтения1982, М., 1987.
4. Іван Огієнко. Історія українського друкарства. К.. 1994
5. Горин Сергій. Історія Чорненського Спасо-Преображенського монастиря /Дрогобицький краєзнавчий збірник. Збірник наукових праць / 2008. Вип. XI-XII
ігумен Іоан (Йоник)