З усіх свят, присвячених Діві Марії, Благовіщення Пресвятої Богородиці – найдавніше. Першим коренем усіх свят називає його Іоан Златоуст (IV- ст.). Святкування цієї події почалося, як вважають дослідники, в Константинополі: у V ст. воно ще не було загальним, але незабаром ввійшло в основні дванадцять християнських свят.

Зображення цієї події невідомі катакомбному мистецтву. Вони могли з’явитися не раніше Третього (Ефеського) собору (431 р.), який, засудивши єресь Несторія, ввів шанування Марії як Богородиці. В основі свята Благовіщення лежить свідоцтво про відвідини Марії архангелом Гавриїлом в Євангелії від Луки (1:26-38).

Додаткові відомості ранньохристиянські автори і художники знаходили в апокрифах «Протоєвангеліє Якова». Звідти походять дані, що архангел Гавриїл з’явився Марії в домі, коли вона пряла пурпурні нитки, щоб виткати завісу для Єрусалимського храму. У тому ж апокрифі йдеться, що спочатку архангел Гавриїл з’явився Марії у джерела: «І, взявши глечик, пішла по воду, і почула голос: Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, Благословенна Ти між жінками. І почала озиратися Вона, щоб побачити, хто говорить. І, злякавшись, повернулася додому, поставила глечик і, взявши пурпур, стала його прясти. І тоді перед Нею з’явився Ангел Господній … ». Такий варіант зображення відомий, наприклад, в мозаїках XI століття церкви св. Марка у Венеції.

Найдавніше зображення Благовіщення Пресвятої Богородиці збереглося серед мозаїк тріумфальної арки в базиліці Санта Марія Маджоре в Римі (IV- ст.). Марія в прекрасному одязі сидить на узвишші, тримаючи в руках вовняні нитки. Поруч стоять два ангели, зверху спускається архангел Гавриїл і Святий Дух у вигляді голуба. Осторонь стоїть Йосип, якому ангели сповіщають про непорочне зачаття. З появою в церквах високого іконостасу ікона Благовіщення Божої Матері перемістилася на царську браму. Відповідна символічна підстава для такого розміщення звучить в рядках Акафіста: «Радуйся, райських дверей відкриття», «Радуйся, чесного таїнства двері», «Радуйся, двері спасіння».

У XI-XII ст. в мистецтві християнського Заходу з’явився новий іконографічний варіант – «Благовіщення з книгою», витоки якого є в апокрифічному Євангелії Псевдо-Матвія, розробленому св. Єпіфанієм Критським і одним з отців західної Церкви Амвросієм Медіаланським. Вони писали, що Марія любила читати Святе Письмо і що в момент появи Архангела Гавриїла Вона читала книгу пророка Ісаї, де є пророцтво, яке повторено євангелістом Матвієм: «Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому Еммануїл, що означає з нами Бог »(Мт 1:23).

Білоруська (Київського Православ’я) ікона Благовіщення Богородиці І-й половини XVIII ст. походить з Преображенської церкви с. Коматово Гродненської області. Образ стилістично повністю належить до епохи розквіту бароко. Потужна фігура Гавриїла, одягнена в червоний плащ, займає мало не половину композиції. Архангел так стрімко наблизився до Марії, що Вона навіть відсахнулася назад, немов захищаючись боязко піднятою правою рукою, а лівою спираючись на підставку з розкритою книгою. Струнка фігура Марії повернута так, ніби Вона слухає Михайла і дивиться на нього з недовірою. Блакитне небо вгорі змінюється вохристими хмарами з жовтим просвітом; янголята-пупси кидають перед Марією розкриті квіти – білі троянди, тюльпани і нарциси.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»