Особливість людської природи – прагнення вирішувати свої сумніви.
Одне з них пов’язано з числом немовлят, убитих Іродом у Віфлеємі після народження Христа. Вивчаючи спадщину святих отців, ми знаходимо багато згадок про цю подію, однак відсутня будь-яка інформація про кількість цих безневинних жертв.
Цифра 14.000, очевидно, з’явилася значно пізніше і не підтверджується повною мірою ні одним синаксарем. Зокрема, в «Великому часослові», випущеному видавництвом «Αποστολική Διακονία» ця цифра взята в дужки.
Сучасні біблійні дослідження говорять про набагато менше число жертв, ґрунтуючись на підрахунку кількості дітей, які могли жити у Віфлеємі і його околицях. Швидше за все, їх число коливалося від 30 до 40. На Святій Землі паломникам показують поховання цих немовлят, число яких навіть на перший погляд вельми далеко від 14.000.
Скільки, зрештою, було немовлят?
Це залишається невідомим. Небезпека цих досліджень полягає в тому, що, зосереджуючи свою увагу на кількості жертв, на те, наскільки вона велика, ми можемо відійти від суті проблеми: Ірод, гнаний страхом втратити трон, приніс у жертву невинних.
Якби кількість вбитих немовлят була невеликою, хіба зменшило б це тяжкість злочину? Хіба менше сумували б їх матері?
Святі отці зосереджуються на події як такої, уникаючи її подробиць. Їх цікавила, насамперед, біль, яку принесла ця страшна подія, а не те, скільки в точності немовлят Ірод «пожинав, немов пшеницю», як співається у святковому кондаку.
Факт вбивства немовлят не зафіксовано в жодному джерелі того часу, крім Євангелія від Матвія. Однак це абсолютно відповідає свідченнями про характер Ірода, які ми знаходимо в інших джерелах. Він не завагався, вбиваючи всіх своїх дружин, у тому числі і Маріамну, єдину, кого він, по всієї видимості, любив, а також більшість своїх дітей, щоб уникнути посягань на трон.
Злочин Ірода, так чи інакше, виявляється недосяжним для звичайної людини: оберігання трону від вельми сумнівної загрози для Ірода виявляється важливіше, ніж життя одного, двох, трьох, чотирьох … немовлят, навіть якщо вони – його власні діти.
Але захмарений розбещений розум царя не міг збагнути, що своїм злочином – вбивством невинних немовлят, які шануються як святі, – він заснував Церкву мучеників, які живили і продовжували живити її своєю кров’ю.
Таким чином, значення має аж ніяк не число, але сам факт того, що дитина – нехай і одна – стала жертвою людського егоїзму. Ми не повинні забувати, що Церква надає величезну цінність окремій людині, кожній загубленій вівці, кожному грішникові, що покаявся. Хіба відомо нам точне число святих? Мучеників? Новомучеників? Нам достатньо знати, що відповідаючи на запитання «Христос чи ні?», Вони вибрали Христа.
Афанасіос Мустакас, богослов.
Переклад української мовою – «Київське Православ’я»