Поза всяким сумнівом, Богородиця є найбільш смиренною, найбільш чистою, найбільш скромною, найпрекраснішою й найсвятішою жінкою цього світу. Вона стала Матір’ю Бога і всіх людей. Її смиренність було істинною, чистота – винятковою, простота з’явилася її прикрасою, а безмовність перевершила б самим звуком проповідь. Її святість була очевидна для всіх. Її непорочна покора, дівоцтво, що пронизує всю її сутність, виняткова скромність і безмежна безмовність всього Її життя стає повчальними прикладами для кожного з нас.
Незаперечний послух Богоматері Божественній волі виявляє Її любов, смиренність, відвагу і натхненність. Це не було певною насильницькою і примусовою дією, коли людина не вільна вчинити інакше і відчуває страх. Велич Її слабкості, виправданій обережності, роблять Богородицю прекрасною, дивовижною і єдиною. Незаміжня мати за законом була гідна лише побиття камінням. Тим не менш, Богородиця серцем приймає волю Бога: «Нехай виповниться Його воля, а не Моя».
Крайня довіра Назаретянки до переданого через архангела Гавриїла Божественного задуму може багато чому навчити всіх нас. Адже ми не довіряємо Богу, а лише обережно, ставимо Йому умови і чекаємо чогось натомість. Хіба це не так?
Незвично зворушливий вчинок Богородиці на весіллі в Кані Галілейській. Вона, як завжди, перебуває в мовчанні. Але в якийсь момент, побачивши, що на столі не вистачає вина, Вона порушує своє мовчання і просить Свого улюбленого Сина перетворити воду на вино, щоб ніщо не затьмарювало радість запрошених. Спочатку Христос робить вигляд, що не чує Її. Ймовірно, Він не згоден з Нею. Проте, врешті-решт, Він виконує це прохання. Святогірські старці кажуть, що чого б Богоматір ні попросила у Христа, Він все виконує, оскільки неймовірно любить Її. Епізод в Кані – третій випадок, коли Богоматір порушує Своє мовчання. Перший раз це відбувається в дивовижний момент Благовіщення, другий – коли Вона шукала в храмі дванадцятирічного Ісуса. Таким чином, в Кані вона порушує звичну безмовність, щоб попросити Сина про диво і порадувати присутніх. Вона робиться причиною радості людей, поєднуючи їх з Господом – джерелом дарів, чудес і благодаті.
Духовна краса Богородиці виявляється і в момент Розп’яття Її Сина. Вона відчуває біль, але не засмучується, шкодує, але не зневіряється. Це приклад неймовірної Матері, яка не потребує плачу, крику, втрати свідомості, жіночого удавання і втіхи. Їй добре відомо, що Син Її розпинається добровільно, виконуючи волю Небесного Отця. Вона переживає це скорботне Таїнство в мовчанні. Вона не повстає на жорстоких розпинателів, не шукає справедливості, продовжуючи нести надію, перевершивши Саму Себе. Як це несхоже на наше нетерпіння в скорботи, нещасті, відмовах і гоніннях … Слабка і скромна, Богоматір стає великим символом героїзму, що є недосяжним в нашій дріб’язковості і користолюбстві.
Святий Іоан Дамаскин, найбільший догматичний богослов нашої Церкви, говорить про те, що Пресвята Богородиця стоїть на другому місці після Святої Трійці. Вже цього твердження достатньо, щоб зрозуміти, наскільки Богородиця шанується в Православній Церкві. Якими недалекими здаються протестанти, що не виявляють до Богоматері такої поваги. Богородиця невіддільна від Христа. У нашій церкві Вона – найулюбленіша особистість після Христа. На Святій Горі пошана, що надається Богоматері, часом наближається до культу.
Свята Гора Афон, «Сад Богородиці», як її вперше назвав найвідоміший монах Ксіропотамського монастиря Кесар Дапонте, за давньою традицією є землею Пресвятої Богородиці. Її присутність керує афонськім життям. Згідно Енкомії наймудрішого афонського ченця і великого отця Церкви Григорія Палами, що присвячена першому преподобному афонському святому, Петру Афонському, Пресвята Богородиця для святогорських ченців – захисниця, заступниця, цілителька, покровителька, що заступається за них перед Своїм Сином. Ці обітниці відомі і сучасним монахам, які, можливо, і поступаються своїм предкам в простоті, але завжди мають добре і благочестиве ставлення до Богородиці.
Богородиця, як було сказано вище, не є всього лише доброю і скромною прекрасною жінкою. Мова йде не тільки про виключно релігійну та моральну людину, але про цільну, унікальну і пресвяту особистість. Перша Єва, яка живучи в прекрасному Едемському саду, своєю непокорою закрила ворота Раю. Друга Єва, Богородиця, своїм послухом знову відкриває Райські двері. Вона з’явилася главою нашого спасіння, преславна благовісниця. Тому благочестиві святогорці Коливади, разом з преподобним Никодимом Святогорцем, добровільні відлюдники, славлять і оспівують Богородицю, зводячи монастирі на честь Її Благовіщення.
Афонські монастирі Велика Лавра, Ватопед, Філофей, скит Ксенофонта, а також численні келії присвячені Благовіщеню Пресвятої Богородиці. Різдву Богородиці присвячений кіріакон Нового Скиту, в тому числі і різні келії, зокрема, блаженного старця Паїсія, різнився особливою любов’ю до Богоматері. Успіння Богородиці шанується Іверським монастирем, де в цей день відбувається пишне святкування (панігірі), святим храмом монастиря Протат і багатьма келіями. Введенню до храму присвячений кафоликон Хіландарійського монастиря.
На Святій Горі знаходиться близько шістдесяти відомих чудотворних ікон Богородиці, як візантійських, так і більш пізнього часу, в дорогоцінних окладах, з безліччю приношень, з срібними і золотими лампадами, що приймають поклоніння відданих ченців і благочестивих паломників. Перед цими іконами читаються захоплені акафісти, молебні канони, канони богородичні. Горять воскові свічки і запашний ладан. Ікони приймають молитви, поклоніння, земні поклони. Кожна з них володіє дивовижною історією, чудесами, традиціями, свідоцтвами. Їх прославляють псалмами, гімнами, радісними духовними піснями.
Ось деякі з цих ікон: «Лавріотісса» – Економісса преподобного Афанасія Афонського, «Кукузелісса», ікона преподобного Іоанн Кукузеля, великого складальника і співака псальмів, якого сама Богородиця нагородила за його чудове мистецтво. Ватопедська «Віматарісса» (вівтарниця), Іверська «Портаісісса» (Брамна), хіландарійська «Тріхеруса» (Троєручиця), ікона Діонісіат «Акафістна», «Всемилостива Заступниця» монастиря Кутлумуш, «Геронтісса» Пантократора, Дохіарська «Скоропослушниця», філофейська «Глікофілуса», «Міровлітісса» (Мироточива) монастиря св. Павла, ксенофонтська «Одигітрія», «Антіфонітрія» монастиря Констамоніт, «Достойно є» монастиря Протат. У благочестивих житіях афонських преподобних, зібраних в один том, ми бачимо їх живий зв’язок з Богоматір’ю: Гаврило Кареот, що вперше почув ангельських гімн «Достойно є», Гаврило Іверський, що знайшов в морі чудесну ікону «Брамниця».
Сава Хіландарський привіз з Єрусалиму ікону «Троєручниця», Діонісій, ктитор однойменного монастиря, знаходить ікону «акафісна». Преподобний Антоній Києво-Печерський з монастиря Есфігмен, по велінню Богородиці, повертається до себе на батьківщину, щоб там зростити древо чернецтва. Симеона Мироточивого Богородиця спонукає до будівництва його монастиря. Григорій Палама за клопотанням Богородиці удостоївся від Бога численних дарів, зокрема, дару богослов’я, за допомогою якого він боровся за православ’я. Максим Кавсокаливит був направлений Богородицею до його дивовижної аскези. Святий Геронтій Афонський по своїй молитві до Богородиці отримав джерело прісної води для свого скиту.
Присутність Пресвятої Богородиці в життя сучасних благочестивих афонських ченців є очевидним. Йоаким Спеціеріс, старець Нового Скиту, відійшов до Господа, читаючи акафіст Богородиці. Руському ченцеві отцю Тихону Богородиця точно повідомила день його кончини. Старець Філарет Карульскій часто говорив, що в цьому невтішному світі його тримає Богоматір. Старець Євлогій говорив, що Богородиця привела його на Афон з рідного села. Отець Йоаким зі скиту Святої Анни говорив, що його розрадою було «тримання за спідницю Богородиці», яка наділила його бородою довжиною до землі. Анастасій, ігумен монастиря Григоріат, майже «з’їв» ікону Богоматері, що знаходиться в його келії, невпинно прикладаючись до неї. Блаженної пам’яті старець Ієронім Симонопетра, вимовляючи або чуючи ім’я Богородиці, плакав. Відомий старець Пасій Святогорець говорив, що Єрусалимська ікона – це сама Богоматір. Отець Єфрем Катунакіот розповідав, що колись Богоматір прийшла до нього і поцілувала. Він відчув і почув це.
Така жива віра. Така наша Богородиця. Чи потрібен після цього який-небудь дидактичний епілог або моральний висновок? Єдине, що мені залишається, так це подякувати вам, дорогі мої, що дали мені можливість розповісти про найсвятішу Жінку – Богородицю. Сучасне афонське чернецтво, поза всяким сумнівом, міцно і непохитно ґрунтується на любові до Пресвятої Богородиці.
Чернець Мойсей Святогорець
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»