Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми з вами чули євангельську розповідь про сотника, який, хоч і був поганин, але з повагою та острахом, зі страхом Божим промовляв до Ісуса. І слово Боже зцілило його слугу. Коли Ісус увійшов в Капернаум, приступив до нього сотник і благав його, кажучи: «Господи! Мій слуга лежить удома розслаблений і мучиться тяжко… Озвався сотник і сказав Йому; «Господи! Я не гідний, щоби ти увійшов під мою крівлю; скажи тільки слово, і одужає слуга мій» (Мт.8:5-8). Сучасна людина має дуже розвинений розум, вона обдарована різними Божими дарами; з яких перше місце посідає мова. Якби не мова, то людський розум не зміг би дійти до такого розквіту, до якого він дійшов. Тобто нам теж дано таке ж слово, яке може зціляти, а може й нищити, може навертати людину до Бога, а може привести до погибелі.
Як ми використовуємо цей Божий дар — нашу мову? Чи, вживаємо її на Божу славу і для добра наших, ближніх чи, може, своєю мовою ображаємо Бога та кривдимо інших? Одному вченому приснився сон, ніби він зустрівся зі своїм колегою, який жив тисячу років тому. Наш сучасник хвалився великими досягненнями людського, розуму і особливо тими винаходами які переносять людську мову на величезні відстані. «Невже сучасна мова дійшла до такої досконалості, що люди нею вже не ображають Господа Бога і не кривдять своїх ближніх?» — спитав гість із минулого. Почувши у відповідь «ні», сказав: «То ви ще не. маєте чим хвалитися».
І справді, скільки ж людей замість того, аби своєю мовою величати Господа Бога, ображають Його, або й взагалі заперечують Його існування! Заперечують існування того Бога, який сотворив їх та обдарував усім, у тому числі й мовою. Скільки людей зневажають Господа Бога прокльонами або вживають мову для непристойних чи безсоромних бесід жартів! Часто, своєю мовою ми кривдимо наших ближніх на майні, на честі, обмовляємо їх, ображаємо і таке інше. Таким прикладом згіршуються молоді, невинні люди. Скільки сьогодні є таких дітей, які своєю мовою, зневажають та кривдять батьків! Нерідко старенькі чи немічні батьки так і не чують від них доброго слова, хоча тільки цього й потребують у старості. Лихословів не можна назвати християнами, адже вони явно переступають Божу заповідь.
Отже, дорогі брати і сестри, стараймося виправити всі ті кривди та зневаги, які ми заподіяли своєю мовою Господу Богу та нашим ближнім, і вживаймо її подібно до сьогоднішнього євангельського сотника: на хвалу Божу і на добро наших, ближніх.
свящ. Іван Голуб,
викладач ЛПБА УПЦ КП.