У сьогоднішню неділю ми з вами, дорогі брати і сестри, чули євангельську розповідь про те, як Спаситель зцілив розслабленого біля овечої купелі.
Це було вчинено Господом під час святкування Великодня в Єрусалимі. У цей день туди приходило безліч народу з усієї Юдеї. Поруч з храмом знаходилася Овеча купіль, в якій омивали овець перед тим як принести їх у жертву. Купіль ця називалася Вифезда, що в перекладі означає «дім милосердя». Близько купелі було влаштовано п’ять притворів. Як сказано в Євангелії, в цих притворах лежали хворі, сліпі, кульгаві, сухі. Вода Вифезди мала цілющу силу, тому що Ангел Господній раз на рік сходив туди і порушував воду. Перший, хто занурився в цю воду, зцілявся від будь-якої хвороби. Близько купелі і знаходився розслаблений, тобто паралізований. Уже тридцять вісім років він був нерухомий з причини своєї хвороби і не міг першим увійти у воду, щоб зцілитися. Завжди хтось випереджав його, але розслаблений сподівався, що сила Божа допоможе йому, що Господь його не залишить.
І ось цей нещасний лежав біля купелі і повз нього проходив Господь Ісус Христос і, бачачи лежачого, запитав: «Чи хочеш зцілитися від своєї хвороби?». Страждалець відповів: «Так, Господи, але чоловіка не маю, щоб після збурення води допоміг би зануритися мені в купіль» (Ін.5,7). У цих словах немає скарг, нарікань, докорів і досади, відповідь його містить лише терпіння і смиренність. За довгі роки його страждань ніхто не виявив до нього милосердя. Спаситель, оцінивши міру терпіння його, у величі Своєї всемогутності зцілив його одним висловом: «Встань, візьми ложе твоє і ходи».
Негайно по всемогутньому Слову Господа розслаблений відчув себе здоровим, взяв свою постіль і пішов. Лікар душ Христос, зустрівши цю людину в Церкві, каже йому: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не трапилось чого гіршого» (Ін.5,14). З цих слів випливає, що причиною хвороби і розслаблення його був гріх.
У цьому розслабленому, дорогі у Христі, ми можемо побачити себе. Давайте подумаємо у чому полягає наша розслабленість. Адже більшість з нас постійно рухається: ми ходимо, щось робимо, чимось займаємося наше тіло нам підкоряється, але ми розслаблені душею, тому що гріх – це параліч душі. Хвора гріхом душа нерухома, вона не може рухатися до Бога, до Його спасенної благодаті. Хвора душа не бачить свого гріха, і тому не може піти шляхом зцілення. І Господь у Своїм милосерді дає нам це духовне зцілення. Вифезда поруч – це Храм Божий, де є жива вода молитви, Слово Боже, можливість покаяння. Розслаблений говорив, що не має людини, котра допомогла б йому. Так і ми не маємо людини, тобто, в справі свого зцілення не повинні сподіватися на людські сили. Ні лікарі, ні наші ближні, ні самі собі ми не можемо допомогти очиститися від гріха. Тільки Господь через милосердя своє очищає нашу душу від скверни і дарує нам повне зцілення.
Тому, стараймося пізнавати свою гріховність, і не тільки пізнавати, а старатися відкидати будь які гріховні вчинки при цьому надіючись на людинолюбство Боже, на допомогу Його, і Господь по милості Своїй вимиє наші душі в рятівних водах свого милосердя і дарує нам вічне блаженство у Царстві небесному де немає вже ніякої недуги, а щасливе і вічне життя.
свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП.