БЛАГОВІЩЕННЯ ЯК ПРОВІСНИК ХРЕСТА

Спочатку згадаємо деякі історичні факти.

Хрестопоклонна неділя була затверджена святими отцями в середині Великого посту, щоб Хрест Христовий був поставлений в центрі храму як прапор. Щоб, якщо ми вибилися з сил, втомилися і ослабли, ми змогли побачити Хрест Христовий, на якому Він був розп’ятий за нас, і надихнутися, згадати, з якої причини ми встали на шлях чесноти, продовжити пост і всю нашу духовну боротьбу. Хрест також є символом благословення і джерелом зцілення в тому випадку, якщо ми втомилися, відчули нездужання і слабкість під час посту. Хрест Христовий знаходиться тут, щоб зцілити нас, зміцнити нашу душу і тіло.

Отже, Хрестопоклонна неділя є свого роду нагадуванням і зміцненням в духовній боротьбі. Адже християнин не мислиться без духовної боротьби.

Історичний шлях: Благовіщення – Різдво – Розп’яття – Воскресіння – Вознесіння .

Благовіщення – це, з одного боку, таїнство (ми поговоримо про це нижче), а з іншого – подія, що відбулася. Чому воно носить таку назву? Тому що стало благою звісткою, радісним повідомленням. Це перша звістка про те, що гряде Месія, що Бог поруч і не забув нас. Він гряде, щоб врятувати нас. І як Він врятує нас? За допомогою Хреста.

Благовіщення як таїнство.

Благовіщення Пресвятої Богородиці є історичним початком шляху до Розп’яття. Адже Бог прийшов, щоб бути розіп’ятим.

Благовіщення – це наша особиста згода: «Я раба Господня, нехай буде мені по слову Твоєму», початок прийняття запрошення і заклик Христа підняти Хрест: «якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною; Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її» (Лк.9: 23-24). Таким чином, ми повинні дати добровільну згоду, тобто по вільній волі сказати «так», провідне людини від невір’я до віри, від бездіяльності до дії, від вигнання перших людей до брами Царства Небесного, від смерті до життя, якою є Сам Христос.

Господь наш Ісус Христос, щоб стати людиною і врятувати світ, повинен був прийняти людську природу через людину. Він не був перетворений: Богородиця стала Тієї, Хто наділив Його природою людини. І Він прийняв її не насильно, але вільно. Ця згода нашої Матері, і саме тому ми радо вітаємо Її: адже Її згода – це згода всього людського роду, «так» кожного з нас. Таким чином, Христос сутнісна і іпостасна поєднав Божественну природу з людської і за допомогою Хреста прийшов до Воскресіння. А значить, Христос – це досконалий Бог і досконала людина: дві природи в одній іпостасях.

Спаситель світу прийшов, щоб бути розіп’ятим. Ми сказали про це і будемо повторювати. Він – мета Благовіщення. Він став людиною не для того, щоб жити простим життям: женитися, створити сім’ю, стати щасливим за людськими мірками і померти в глибокій старості. Він прийшов з небесною місією: розп’ястися, щоб воскреснути і повернути весь людський рід до його первісного призначення – обожнення. Іншими словами, завдяки Христу люди можуть уподібнитися Богу, стати Богами по благодаті, свого роду, маленькими богами. Говорячи простою мовою, Розп’яття і Воскресіння – це якийсь новий «формат», що створює нові можливості для людської природи. Про те, що Господь прийшов на землю не для того, щоб жити, як проста людина, свідчать Розп’яття, Воскресіння, а також той факт, що Христос не досяг успіху як людина. Він не одружився, не створив сім’ю і в свої тридцять років залишив сімейну справу тесляра, щоб проповідувати свою місію – Євангеліє.

Отже, ми не можемо відокремити один від одного дві події: Благовіщеня і Розп’яття, оскільки Господь прийшов на землю, щоб бути розіп’ятим. І ще тому, що життя християнина – це безперервне «так», розпинати пристрасті і намагатися бути подібним Христу, щоб його духовні критерії завжди були ясні і він щодня повторював: «Я раба Господня, нехай буде мені по слову Твоєму».

Отже, нам необхідно розп’ястися – це стадія нашого духовного дозрівання. Як часто ми не тільки говоримо, а й робимо щось для Христа і ближнього? Адже хресний шлях – це шлях дорослішання, на якому слова стають справами. Ти набираєшся досвіду, удосконалюєшся. Все, що ти говориш, духовно дозріваючи, говори з вірою без жодного тиску з боку. І тоді будеш боротися з усіх своїх сил. Розпинаються не з жалюгідним виглядом, але відважно, з бажанням побороти свої пристрасті. А зброя твоя – піст і молитва. Отже, встань на боротьбу з пристрастями. Лише тоді серце твоє зігріється, лише тоді ти отримаєш перемогу над лінощами і жорстокосердістю, лише тоді серце твоє прийме благодать Божу, яка несе Божественне блаженство.

Ми, християни, добровільно піддаємо себе випробуванням немічністю. Це не злидні і не скорбота. Це від лукавого. Але ми добровільно встаємо на шлях духовної боротьби, щоб удосконалюватися духовно і зуміти стати причасниками вічного Воскресіння Христового і завжди перебувати в Його обіймах далеко від усякої скорботи і темряви.

«Господь пасе мене, і нічого мені не бракуватиме. На місці плодючім, там Він оселив мене; біля води спокійної виховав мене. Душу мою навернув; навів мене на стежки правди задля імені Свого. Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною; жезл Твій і палиця Твоя – вони потішили мене. Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща. І милість Твоя буде йти слідом за мною по всі дні життя мого, й оселюся в домі Господнім на довгі дні» (Пс. 22)

Григорій Тзівелекіс, богослов.

Переклад українською – “Київське Православ’я”