Питання перекладів творів Святих Отців Церкви на теренах Київської православної митрополії є надзвичайно важливим та цікавим, бо саме через подібні зразки старовинної писемності можна дослідувати формування релігійної термінології білоруської та української мов, а також певний напрямок богословської думки наших предків. Нажаль, хоча існує досить багато описань рукописів та стародруків Київського Православ’я ХІ – XVII ст.ст., саме історична бібліографія по окремим Святим Отцям відсутня. У цій короткій статті ми попробуємо викласти коротку бібліографічну історію видань творів святителя Іоана Золотоустого, що побачили світ у ХІ – XVII ст.ст.

Період ХІ – XVII ст.ст. вибраний нами тому, що він характеризується самостійним розвитком Київської митрополії, коли всі основні центри писемності, а пізніше і друкарні, знаходилися на території етнічної Білорусії та України (Київська Русь, Велике Князівство Литовське, Річ Посполита), та не зазнавали утиску та впливу Московської держави.

Також мусимо відзначити, що за браком інформаційної бази, ми розглянули тільки невелику кількість рукописної спадщині Київської митрополії. На наш погляд, основна проблема полягає в важкості визначення дійсного місця створення того або іншого рукопису, бо кількісна база таких рукописів, головним чином у збірках музеїв та архівів Російської Федерації та Польщі, досить велика та дає можливість спільних проектів істориків та філологів.

Говорячи про друковані видання кінця XVI – початку XVII ст.ст., ми опускаємо повне описання цих видань через його наявність у багатьох бібліографічних і історичних працях кінця ХІХ – ХХ ст.ст., фіксуючи тільки основні моменті.

При всім багатстві корпусу перекладів святоотцівської спадщини в Київській Православній традиції, творчість святителя Іоана Золотоустого займає особливе місце. Адже кількість перекладів та видань його творів є чи не найбільша.

Так, вже в перших пам’ятниках релігійної літератури Київської Русі ХІ ст. ми зустрічаємо витримки творів святителя Іоана Золотоустого:

У «Ізборнику Святослава» 1073 p. зміщений уривок з «поучення» Іоана Золотоустого «О злих женах». При цьому, вважаючи на явний український ізвод церковнослов’янської мови збірника, можна вважати, що це був власне переклад з оригіналу, а не копіювання рукописів болгарського або сербського походження [1, ст. 131-139. ].

До часу писемності Київської Русі, по нашому міркуванню, переклад збірки 12 слів святителя Іоана Золотоустого, що зміщені в Супральському рукопису XI століття. Також, з найдавніших перекладів власне Київської православної традиції, сімнадцять слів свт. Іоана Золотоустого ми знаходимо в Четеї-Мінеї XII століття (за травень місяць) і сім слів у збірці Троїцько-Сергієвої Лаври XII століття.

Загалом, коли ґрунтуватися на праці російського академіка Є. Голубинського, можемо казати про 203 слова святителя Іоана Золотоустого, що існували в писемної традиції Київської Русі ХІ – ХІІІ в перекладі з грецької на древній київський ізвод церковнослов’янської мови. Це число можна б дещо збільшити, додавши ті слова Златоуста, що знаходяться в більш-менш пізніх збірках Київського Православ’я, які мовними особливостями вказують на стародавність перекладу [2, ст. 898-899].

Від другій половини XIІІ століття центр православної писемності Київської митрополії пересовується на білоруські землі. Буйні скрипторії діяли в Новоградку та Вільнюсі, а також у інших монастирях. Хоча рукописів XIІІ – XV століть заховалося небагато, але, досліджуючи рукописну спадщину XVІ – XVІІ ст.ст., у багатьох випадках науковці вважають її протографом більш древні рукописи [3, ст. 69-70]. При цьому, як відзначають дослідники, творіння святителя Іоана Золотоустого стоять на першому місті серед перекладів Святих Отців (коли враховувати окремі слова та повчання в збірниках) [3, ст. 81].

У період до кінця XVІ – початку XVІІ століть, одним з найбільш популярних збірників творів святителя Іоана Золотоустого був «Златоструй». Це некалендарний читальний збірник постійного змісту, що містить слова і повчання, які переважно надписані ім’ям святителя Іоана Златоуста. При цьому власне перу Святителя належить тільки частина текстів, а частина, переважно південнослов’янського походження, йому тільки приписується. На сьогодні відомо біля 40 рукописей, що були створені до XVІІ ст.

Хоча протографом усіх відомих рукописів «Златоструя» називають болгарський «збірник царя Симиона», на наших землях він неодноразово перепрацьовувався переписувачами. Редакція південнослов’янських списків, по нашому міркуванню, головним чином стосувалася мови текстів, яка наближувалася до білоруського та українського ізводів церковнослов’янської мови.

Загалом, розглядаючи корпус рукописів, що зміщували творі святителя Іоана Золотоустого та розповсюджувалися на білоруських та українських землях з другій половини ХІІІ і до останньої чверті XVІ століть, можна вилучити три групи:

1. Копії рукописів ХІ – першої половини ХІІІ століть. До цієї групи, по нашому міркуванню, можна долучити і ті рукописи, які зазнали певних змін, але протографом яких були саме древні рукописи скрипторіїв Київської митрополії.

2. Корпус рукописів південнослов’янського (найперше – болгарського) походження.

3. Власні нові переклади деяких творів Святителя, що робилися в релігійних центрах Київської митрополії. Стосовно цієї групи, по нашому міркуванню, ще доведеться проводити окрему розвідку, бо цей пласт текстів досить мало вивчені саме білоруськими та українськими науковцями. Хоча, коли ми звернемося до каталожного описання російських дослідників другої полови ХІХ – початку ХХ століть, то в деяких побачимо визначення мови рукопису як «західноруська» (білоруська) або «південноруська» (українська).

На сьогодні найбільш відомі переклади творів святителя Іоана Золотоустого, виконані при магнатських дворах князя Андрія Курбського в Миляновичах і князя К. Острозького в Острозі.

Так, князь Андрій Курбський особисто переклав з латинської мови ряд творів святителя Іоана Золотоустого, які до цього не були відомі в слов’янському перекладі, або переклад яких був, на погляд князя, незадовільний. У остаточним вигляді праця князя Андрія Курбського отримала назву «Нові Маргарит», що включала 67 творів святителя Іоана Золотоустого, забезпечених повним переліком [4, ст. 151-152]. І хоча цей збірник, по міркуванню шерега дослідників, не отримав широкого розповсюдження, але використовувався для редакції та поповнення інших видань, зокрема Острозького й, можливо, Віленського [5, ст. 121-124].

Цікавим є і збірник XV ст. з бібліотеки Почаївської лаври, що носить назву «Крига буття, небес і землі, виклад у святих отця нашого Іоана Золотоустого, архієпископа Константинопольського…». Цей збірник перекладів, складені невідомим автором на підставі бесід святителя Іоана Золотоустого на книгу Буття. Рукопис написаний українським ізводом церковнослов’янської мови та складається з 257 листів [16, ст. 2].

Поява нових рукописних збірників, що зміщували твори святителя Іона Золотоустого, відбувалося практично до кінця XVІІІ ст. Не дивлячись на виникнення друкованих видань, подібні збірники створювалися для власних потреб деяких монастирів Київської православної митрополії, а також на замовлення приватних осіб [3, ст. 84].

Першою друкованою книжкою на території Київської православної митрополії, у якій був зміщений один із творів святителя Іоана Золотоустого, був «Збірник повчань», що побачив світ у Вільні [6]. У ньому було поміщено «Слово про терпіння та благо хвалінні» [6, ст. 49 нн а. – 63 нн. б]. Як вважають деякі дослідники, протографом зміщеного тексту був переклад, що вийшов з «гуртка Андрія Курбського або Костянтина Острозького» [7, №16]

У 1596 році, коштом князя Острозького, виходить збірка слів святителя Іоана Золотоустого «Маргарит» [8] . Для цього видання, як і для попереднього, в числі інших було використано тексти, перекладені та відредаговані гуртком князя Андрія Курбського [9, ст. 29-30].

Там же, у Острозі, у 1607 році, видається збірник «Лікарство на оспалий умисл чоловічий», у яким зміщені дві праці святителя Іоана Золотоустого: «Слово о покаяніі к Феодору Мніху» та «Слово єже всує мятется всяк человек живий».

Наступні кілька книг з працями святителя Іоана Золотоустого побачила світ у друкарні Львівського православного братства, це:

1. «Іоанн Златоуст. О воспитанії чад», Львів, 1609. [12, ст. 568]

2. «О священстві св. Іоана Золотоустого», 1614 р., — це, фактично, збірка різних текстів під назвою «О священстві св. Іоана Золотоустого». По міркуванню більшості дослідників, назва продиктована тим, що з загального змісту видання (60+448 ст.), праці святителя займають найбільший об’єм: шість слів Іоанна Златоуста (1—210 ст.); його ж еклоги «о приличных священству» (211—404 ст.) [11, ст. 69-70].

Що стосується авторства «львівського» перекладу творів святителя, то тут історики та мовознавці не прийшли до одностайної думки. Частина вважає головним автором перекладу відомого освітянина, філософа та перекладача Кипріяна (Острозького), а інші – Дем’яна Наливайка, що вважається автором передмови і перекладачем текстів збірника «Лікарство на оспалий умисл чоловічий». Обидва варіанта ґрунтуються на гіпотезі, що вже готові рукописи потрапили до друкарні Львівського братства з архіву єпископа Гедеона Балабана.

Разом з тим, на нашу думку, цілком можливо і авторства Івана Борецького, якій від 1604 року був ректором братської школи та викладав у їй грецьку мову.

Ініціативу Львівського православного братства по виданню творів святителя Іоана Золотоустого підтримало Віленське православне братство. Тут архімандрит Леонтій (Карпович) переклав та підготував до друку працю святителя «На Отче наш виклад», що була надрукована в 1620 р. Особливістю цього видання є передмова перекладача, архімандрита Леонтія, яка написана старобілоруською мовою. Також і текст святителя Іоана Золотоустого створені на межі білоруського ізводу церковнослов’янської мови та тогочасної старобілоруської [7, №90].

Та сама праця святителя Іоана Золотоустого, імовірно в тому же перекладі, була перевидана 26 вересня 1636 р. у Кутейні. Особливістю цього видання є те, що до паці святителя додано ще кілька текстів інших авторів: цитата з слова св. Георгія Богослова «Не хоче тя сама слушност мети…», «Наука Василя, цісаря грецького до сина його Льва про віру…», тлумачення та виклад Никейського і Константинопольського символу віри [7, № 123].

Останніми двома виданнями творів святителя Іоана Золотоустого в XVІІ ст. є Київські видання 1623 та 1624 років. Ці видання займають особливе місце, як по якості перекладів, так і об’єму.

Так, книга «Іоан Золотоуст. Бесіди на 14 посланій апостола Павла. Київ, 1623» [13], вражає своїм об’ємом (1642 ст.), якістю перекладу та друку. Видання має кілька передмов: Києво-Печерського архімандрита Єлисея Плетенецького та його наступника – Захарії Копистенського. Цікавим є і те, що при підготовці видання використовувався переклад того ж черниця Кипріана з Острозького гуртка, який був виправлений та відредагований оо. Єлисеєм Плетенецьким й Захарієм Копистенським, а також Памво Бериндою [14 ст. 113-114].

Практично аналогічно по якості перекладу, передмовам та друку є і книга «Іоана Золотоустого. Бесіди на діяння святих апостолів. Київ, 1624» (534 ст.). Вона також зміщує передмови Києво-Печерських архімандритів Єлисея Плетенецького й Захарії Копистенського. З передмови бачимо, що переклад Гавриїла Дорофейовича виправлено Йосифом Святогорцем і Памво Бериндою [15].

Як ми вже відзначали вище, з’явлення друкарень не спинило створення рукописної книги. Так, у кінці XVІІ ст., ченцями Почаївської лаври було здійснено кілька перекладів творів святителя Іоана Золотоустого на український ізвод церковнослов’янської мови.

Ієромонах Самуїл у 1694 році здійснив переклад бесід святителя Іоана Золотоустого на Євангелія від Матфея. Цей рукопис складається з двох списків. У першому зміщено «першу полову бесід з 1 по 45». Дякуючи підпису, ми можемо визначить і точну дату скінчення роботи перекладача – 23 вересня.

Друга полова рукопису того ж автора, фактично збірник перекладів різних Отців Церкви, втримує «другу полову бесід (святителя Іоана Золотоустого) з 36 по 90» [16, ст. 1].

Також насельник Почаївської лаври, ієромонах Флавіан Касиянович, переклав труд «Бесіди Іоана Золотоустого на Євангелія від Іоана Богослова». Рукопис датується XVІІ ст. і складається з 449 листів та написана українським ізводом церковнослов’янської мови [16, ст. 2].

Таким чином, можемо зробити наступний висновок: З часу Хрещення Русі-України і до полонення Київської православної митрополії Московським патріархатом у кінці XVІІ ст., наші попередники приділяли велику увагу творам святителя Іоана Золотоустого. Було здійснено багато власних перекладів його творів, що широко розповсюджувалися в рукописному та, пізніше, друкованому варіанті. Ця перекладна спадщина дуже цікава та ще чекає свого дослідника.

Посилання:

1. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995.

2. Голубинский Е. История Русской Церкви. Т. 1, Период первый. М., 1901.

3. Рукописное наследие Древней Руси. М., 1992.

4 Сергеев А. Г. О вновь найденном Волынском списке «Нового Маргарита» А.М. Курбского. / Материалы и сообщения по фондам Отдела Рукописей библиотеки РАН. СПб, 2005.

5. Беляева Н. П. Материалы к указателю переводных трудов А. М. Курбского // Древнерусская литература: Источниковедение. Л., 1984.

6. Сборник поучений. Вильно, тип. Мамоничив, 1585.

7. Кніга Беларусі. Зводны каталог. Мн., 1986.

8. Маргарит. Острог, 1595.

9. Быков Н.П. Князья Острожские и Волынь, СПб., 1915.

10. Лікарство на оспалий умисл чоловічий. Острог, 1607.

11. Родосский Алексей. Описание старопечатных и церковно-славянских книг, хранящихся в библиотеке С.-Петербургской духовной академии. Випуск 1. СПб, 1891.

12. Свенцицкий И. С. Каталог книг церковнославянской печати. Жовква, 1908.

13. Іоан Златоуст. Бесіди на 14 посланій апостола Павла. Київ, 1623

14. Описание старопечатных и церковно-славянских книг, хранящихся в библиотеке С-Петербургской духовной академии. Выпуск первый 1491-1700. СПб, 1891

15. Іоан Златоуст. Бесіди на діяння святих апостолів. Київ, 1624.

16. Описание Рукописей Почаевской лаври, хранящихся в библиотеке музея при Киевской духовной академии. К., 1881.

прот. Сергій Горбик