Релігійність українців є однією з найвищих в Європі, тобто три чверті населення України вважають себе віруючими людьми. Про це свідчить і кількість храмів, які діють майже в кожнім населенім пункті нашої держави, а особливо на її заході. У деяких селах є кілька культових споруд і одночасно існують різні конфесії. Нажаль, історично склалось так, що православні українці розділені між Київським та Московським Патріархатами і Автокефальною Церквою. Цей поділ інколи викликає ворожість і конфлікти між людьми. Проте кожна розумна людина знає, що в окремій незалежній державі має бути окрема церква з центром у столиці, а тому з кожним роком збільшується кількість прихильників ідеї створення Єдиної Помісної Православної Церкви, ініціатором якої є Українська Православна Церква Київського Патріархату на чолі з патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. Щоб втілити цю ідею в життя, необхідно у всіх населених пунктах доносити Слово Боже до людей на зрозумілій рідній мові, об’єднавши їх під покровом єдиної православної Церкви в Україні.

У 2000 році в Меджибожі утворилась громада Української Православної Церкви Київського Патріархату, статут якої затверджений головою Хмельницької облдержадміністрації від 22 березня 2000 року № 103/2000-р. На той час в селищі вже діяла православна церква Московського Патріархату, тому храму для нової громади не було. Свої перші Богослужіння довелося проводили в тимчасовому приміщенні колишнього магазину по вул. Жовтневій (навпроти будинку культури). За власні кошти, з допомогою родичів та небайдужих людей зробили косметичний ремонт тимчасового храму та виготовили церковні меблі. Ікони, вишиті рушники, ризи, інвентар пожертвували на храм священики з с. Саранчуки і с. Котів Бережанського району Тернопільської області.

Старостою новоствореної церкви було обрано Ліщенко Василя Степановича, пенсіонера, жителя Меджибожа. Крім того, одразу був створений церковний хор, до складу якого входили:  Немлієнко Ніна Сельвестрівна, художній керівник Ставницького клубу, Тарчевська (Журавська) Ольга Василівна, вчителька-пенсіонер, Паламарчук (Журавська) Катерина Василівна, Мазур Люба Федорівна, вчителька молодших класів, Шлапак (Гурко) Ганна Дмитрівна, вихователька дитсадка, Пономар Олена Леонідівна, пізніше приєдналась Кульчицька Галина Іванівна, вчитель-пенсіонер. Згодом до церковного хору долучилися Леськів Ірина Ярославівна, матушка, Попадюк Тетяна Володимирівна, директор Требуховецької ЗОШ І-ІІІ ст. та Мазур Лілія Іванівна, вчителька музики.

У той же час на території Меджибізької фортеці пустувала культова споруда, приміщення якої використовувалось як склад і було в занедбаному стані. Протягом п’яти років парафіяльному священику довелося оббивати пороги адміністрацій, управління у справах національностей, міграції та релігій та інших установ, щоб добитися передачі храму в користування Української Православної Церкви Київського Патріархату. Перепоною вирішення даного питання був вплив духовенства православної церкви Московського Патріархату, яке намагалось не допустити процвітання нашої громади на малій батьківщині предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира (Сабодана), тому, маючи діючий храм на території селища, вони також почали претендувати на замкову церкву.

На бік громади стала Римо-Католицька Церква, якій у 1992 році була передана в користування дана культова споруда, але громада не проводила жодних ремонтно-реставраційних робіт і не використовувала її за призначенням. З питанням передачі храму єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський УПЦ КП Антоній звернувся з офіційним листом до дієцезіального єпископа Леона Дубравського. У відповідь Католицька Церква не виразила жодного заперечення щодо використання храму нашою громадою. Після цього керуючий Хмельницькою єпархією УПЦ МП архієпископ Антоній дав усну відмову, а управління у справах національностей, міграції та релігій облдержадміністрації погодило передачу приміщення колишньої культової споруди – пам’ятки архітектури ХVІ ст. релігійній громаді УПЦ КП смт. Меджибожа.

Нарешті, 18 липня 2005 року розпорядженням голови Хмельницької облдержадміністрації № 228/2005 р. вищезгадану культову споруду передали релігійній громаді УПЦ КП смт. Меджибіж. Після цього між управління культури, туризму і курортів був укладений охоронний договір, погоджений головою Державної служби охорони культурної спадщини Кучеруком М. М., а також з адміністрацією заповідника Договір про безоплатне користування парафією Святого Миколая Чудотворці смт. Меджибіж Української Православної Церкви Київського Патріархату церкви – пам’ятки культури національного значення (ох. №764/2). Але використовувати храм у богослужбових потребах було неможливо через аварійний стан покрівлі та дахових конструкцій, відсутність тинькування на стінах, замість підлоги в приміщені були викопані рови, двері і вікна теж знаходились у незадовільному стані. Крім того, замкова церква використовувалась як склад непотрібних речей.

У 2006 році була проведена робота з заміни дахових дерев’яних конструкцій. На той час дощата обшивка сигнатурки, котра вінчала церкву, частково зігнила, дерев’яний шпиль на ній значно похилився в північно-східному напрямку. Ґонтове покриття теж зігнило, а в деяких місцях частково було відсутнє. Через діри, котрі утворилися внаслідок сповзання ґонти пристінні дахові конструкції втратили несучу здатність. Через несправний дах замокли цегляні склепіння церкви, особливо пазухи склепінь, які постійно знаходилися у вологому стані. У відповідних місцях інтер’єру храму утворилися нарости зеленого моху, що загрожували раптовим обвалом склепінь.

Проектною документацією була передбачена повна заміна конструкцій даху за зразком існуючих та влаштування окремих метало-дерев’яних конструкцій під проектовану сигнатурку церкви. Покриття храму з ґонти було замінене на мідні листи. Впродовж жовтня-грудня 2006 року за державні кошти проводилися ремонтно-реставраційні роботи з відтворення дахових конструкцій церкви [1, арк.5-9]. Купол на храмі влаштували лише навесні 2007 року, а позолочені хрести встановлені були влітку того ж року.

У 2006-2007 роках за свій кошт громада зробила електрифікацію, реставрувала двері, тинькувала внутрішні стіни, залила бетоном підлогу. Вікна довелося реставрувати самому священику. Разом з тестем вони почистили металеві рами, покрили чорною фарбою, засклили і наклеїли кольорову вітражну плівку. Щоб пришвидшити перехід в храм та зекономити кошти (зібрані незначні пожертвування), на допомогу майстрам неодноразово приходили небайдужі прихожани, в основному пенсіонери, які прибирали від сміття приміщення, доносили будівельні матеріали.

В результаті, консерваційні внутрішні роботи по прилаштуванню культової споруди до діючого храму завершили в травні 2007 року. Основним невирішеним питанням, без якого неможливо проводити богослужінь, було відсутність іконостасу. Допомогти громаді погодилась парафія Святого Миколая Чудотворця УПЦ КП с. Щедрова Летичівського району. Вони передали в тимчасове безоплатне користування громаді нашої церкви іконостас та вісім великих ікон. Між парафіями був укладений договір строком до 2009 року.

22 травня 2007 р. у день храмового празника – Перенесення мощів Святителя Миколая архієпископа Мирлікійського, відбувся перший вхід та освячення замкової церкви. На святкову літургію на запрошення настоятеля приїхали священики з Хмельницької, Тернопільської та Вінницької єпархії. З благословення єпископа (тепер митрополита) Антонія для освячення храму прибув митрофорний протоієрей В’ячеслав Добжанський, духівник єпархії, протоієрей Володимир Марущак, канцлер єпархії, а також їм співслужили десять священиків.  На Літургії були присутні представники обласної, районної та місцевої влади, а також велика кількість прихожан з Меджибожа, Требухівець, Ставниці та інших навколишніх сіл. На Літургії священикам співслужив професійний церковний хор з м. Бережани Тернопільської області. Після Богослужінь відбулася святкова трапеза в приміщені Каретного корпусу. Стіл був накритий на 200 людей, на жаль, не всі змогли взяти в ній участь.

З того часу щонеділі та в свята у замковій церкві проводяться Богослужіння. Сюди приходять не тільки місцеві жителі, але багато людей з навколишніх сіл і приїжджають вірні з Хмельницького. Але доводиться докладати багато зусиль, щоб залучити до храму людей. Настоятель храму разом з матушкою Іриною постійно працюють над просвіщенням та наверненням люду до рідної православної віри, залучає громаду брати участь в різних громадських і релігійних акціях, тісно співпрацює з дирекцією Державного історико-культурного заповідника «Межибіж», бере участь в спільних заходах.

Храм на території фортеці є козацькою полковою церквою Хмельницької області. Неодноразово в ньому здійснювалися обряди приймання в козаки представників обласної і районної влади, а також всіх бажаючих з різних куточків Хмельниччини, що пройшли випробувальний термін [2].

Щороку на свято Воскресіння Господнього (Пасха) Богослужіння в храмі починаються опівночі і тривають цілу ніч. На світанку, близько 5 години, відбувається освячення пасок. Велика кількість віруючих приходить в цю ніч до храму. Просторе замкове подвір’я освітлюється ліхтарями. Люди розставляють кошики навколо храму у вигляді півкола. Освячення пасок відбувається у супроводі передзвону, що додає святковості і величності цьому обряду.

У 2014 році настоятель храму з дружиною облаштували «Великоднє дерево», прикрашене дерев’яними писанками та синіми і жовтими стрічками. В цій акції взяли участь школярі художніх гуртків Требуховецької ЗОШ І-ІІІ ст. та Меджибізької музичної школи.

Щороку в День пам’яті жертв голодоморів відправляється панахида в експозиційному залі «Музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. на Хмельниччині». За спокій душ всіх невинно померлих під час голодів, репресій і Голодомору моляться парафіяльний священик, прихожани і колектив заповідника. У 2013 році після панахиди проводилась акція «Засвіти свічку пам’яті», під час якої перед храмом запалювались лампадки у вигляді хреста, а всі бажаючі долучалися, засвічуючи свої свічки.

У 2008 році, з нагоди святкування 1020-річчя Хрещення Руси-України, настоятель храму започаткував загальні хрещення. З того часу дорослі або діти старшого віку, які не охрещені, мають змогу безкоштовно прийняти це Таїнство. Цього ж року прихожанам, які живуть разом не вінчані, було запропоновано безкоштовно здійснити над ними Таїнство Вінчання. 13 липня 2008 року у храмі повінчались 6 подружніх пар. З того часу кожного року проводяться безкоштовні вінчання сімейних пар, які не мали змоги або з інших причин не зробили цього раніше. Крім того, на протязі року Таїнства Хрещення і Вінчання постійно здійснюються для всіх бажаючих [2]. З часу відкриття в храмі похрестились 137 дитини та повінчались 120 пар молодят.

З 2009 року на свято Богоявленння (19 січня) священик з прихожанами після літургії йдуть хресним ходом до річки Південний Буг. Тут відбувається освячення води і купання всіх бажаючих у цілющій крижаній воді.

У 2011 році настоятель храму з дружиною започаткували інформаційну листівку «Меджибіж Православний», яка друкувалась на форматі А4 з обох сторін. В ній містились проповіді, статті для просвіщення і відновлення духовності парафії, привітання, розклад Богослужінь та інша інформація.

Навесні 2011 року, до відзначення 425-річчя з часу будівництва храму на території фортеці, був випущений буклет «Святиня Меджибізького замку». В ньому описана історія та використання культової споруди на протязі чотирьох століть.

5 квітня 2012 року в храмі святителя Миколая Чудотворця вперше відбулося Таїнство Єлеопомазання, яке прийняли близько 30 людей. З того часу Маслособорування проводиться щороку у Великий піст.

25 червня 2012 року митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній передав у замкову церкву частинку мощів святого великомученика і цілителя Пантелеймона. Сьогодні вона тимчасово зберігається в мощевику, вкладеному у невелику іконку і виноситься до вірних після Богослужінь.

Починаючи з 2012 року, настоятель храму з дружиною ведуть літопис замкової церкви, в якому описані важливі події, що відбуваються на парафії.

В 2013-2014 роках, у зв’язку з революційними та військовими подіями в Україні, в храмі постійно проводяться молебні за мир і спокій в державі, за здоров’я українських солдатів, а також відправляються панахиди за упокій померлих воїнів. Настоятель храму став ініціатором збору коштів для потреб української армії.

Поряд із просвітницькою діяльністю постійно проводиться робота з відновлення будівлі храму. Але відсутність проектно-кошторисної документації для впорядкування інтер’єру замкової церкви Святителя Миколая Чудотворця унеможливлює виконання ремонтно-реставрційних робіт. Надіятись на державні кошти, за які можна було замовити хоча б документацію, є марною справою. На протязі вже п’яти років настоятель храму звертається з офіційними листами до голів адміністрації, начальників відділу культури, депутатів з проханням посприяти виділенню коштів для виготовлення проектно-кошторисної документації, але все без результату. Парафія не отримала жодних пожертв від депутатів і можновладців, які зазвичай обіцяють перед виборами, а потім, отримавши посаду, забувають про обіцянки. Тому доводиться збирати незначні пожертвування прихожан, багато допомагають туристи, іноді долучаються благодійники і меценати. З цією метою в замковій церкві діє акція «Моя цеглинка на відновлення храму Свт. Миколая Архієпископа Мирлікійського на території Меджибізької фортеці». «Цеглинки» видрукувані у різних номіналах, починаючи від 50 і до 1000 гривень. Всі бажаючі мають можливість долучитися до збору коштів, придбавши на пам’ять «цеглинку». На сьогодні в акції взяли участь вже 130 людей.

За зібрані кошти громада своїми силами покрила внутрішні стіни храму вапняковим розчином, надавши їм однотонності, а цементну підлогу закрили килимовими доріжками.

Після завершення строку дії договору з парафією Святого Миколая Чудотворця с. Щедрова, виникла потреба у виготовлені іконостасу. Враховуючи відсутність проекту, був встановлений тимчасовий одноярусний іконостас, виготовлений з вологостійких, лакованих плит. Чотири ікони намісного ряду створені Андрієм Штогрином, старшим викладачем кафедри мистецьких дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка.

У 2010-2011рр. за пожертвувані кошти були закуплені дерев’яні церковні меблі: престіл, тетрапод, жертовник, аналої, а також інвентар: Євангеліє, євхаристійний набір, підсвічники, семисвічник, хрести, дарохранительниця. Місцевий художник Микола Петрович Навроцький намалював Плащаницю на полотні і Голгофу. Крім того, багато пожертвували в храм батьки та родичі о. Петра і матушки Ірини, які проживають в Тернопільській області, а саме: хоругви, вертеп, ікони – Хресна дорога, дерев’яний трон, вишиті рушники і покривала та інше.

Отже, святе місце, після майже століття занепаду, знову є місцем молитви. Це стало можливим не випадково, бо на все воля Божа. Сьогодні стародавній храм є своєрідним оберегом для Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» і селища. Тут перебуває позитивна аура, яку відчувають багато відвідувачів. Замкова церква постійно відкрита для туристів, тому кожний бажаючий, незважаючи на віросповідання, має можливість зайти сюди та помолитись. Такої позиції дотримується настоятель храму: не робить різниці між людьми, не розпалює ворожість, а навпаки, йде на зустріч кожному, хто хоче пізнати і бути з Богом. Єдине, на що звернені сьогодні молитви в храмі – відновлення святині, об’єднання православ’я в Україні з центром у Києві, мир та процвітання нашої хоч і багатостраждальної, але боголюбивої держави.

прот. Петро Леськів, п. Ірина Леськів

 

Джерела та література:

1. Пам’ятка архітектури та містобудування Церква ХVІ-ХІХ ст. (традиційне датування 1586 р.) замку смт. Меджибіж Летичівського району Хмельницької області (охоронний № 764/2) Церква Науково-реставраційний звіт за 2006 р. – Том VІ. – книга 1. – вип.1. – Львів, 2006. – 9 арк.

2. Сайт Храму Святителя Миколая Чудотворця. // – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до інформ.: http://hram.km.ua/.