Перлиною стародавнього Меджибожа є могутній замок, побудований на мисі між двома річками – Південний Буг та Бужок.
Перші літописні свідчення про існування дерев’яної фортеці, розташованої на цьому місці, датуються ХІІІ ст. – період діяльності князя Данила Галицького та його боротьби з монгола-татарами.
У 1362 році, коли Поділлям заволоділо Велике Князівство Литовське, фортецю було відбудовано і розширено. У той час перед західною стіною на пагорбі була збудована церква, а біля неї розташований цвинтар, про що свідчать археологічні розкопки. Храмова споруда виконувала тоді функцію цвинтарної каплиці.
З 1540 року Меджибізькою волостю заволоділи польські магнати Сенявські, які розбудували та реконструювали замок.
В кінці XVI ст. Рафаїл Сенявський, кам’янецький каштелян, побудував у центрі замку, на місці давньої церкви, готичний костел. Тому офіційною датою побудови храму вважають 1586 рік.
У роки турецького панування (1678-1699) християнська святиня була перетворена на мечеть. У той же час на даху храму було добудовано сигнатурку, що нагадує завершення мінарету.
У добу володіння замком Чарторийськими (1730-1831) костел було реконструйовано у стилі бароко, зокрема, з’явився фронтон головного фасаду.
У 1831 році, після поразки антиросійського визвольного повстання білоруського, польського і українського народів, відбулася конфіскація владою Російської імперії Меджибізького замку у родини Чарторийських, а храм було перетворено на православну церкву. З 1896 року на території фортеці розміщувався елітний в Російської імперії 12-й Охтирський гусарський полк, яким опікувалася княжна Ольга Олександрівна Романова. У той час храм стає полковою церквою св. Миколая.
Після жовтневого більшовицького перевороту храм закрили, а в його примищеннях розмістили цех маслозаводу (з 1929 р.), пізніше – склад яйцебази.
У 1941 році, після визволення Поділля від радянської окупації, храм був повернутий вірним та знаходився в користуванні Української Автокефальної Православної Церкви. З 1941 і по 1944 рік, церква св. Миколая робиться оплотом українства. Після повернення окупаційної радянської влади, у 1945 р. храм, попри прохання вірних, зачиняють.
У 1959 році місцева влада прийняла рішення розібрати церкву, а матеріал використати на будівництво ферми. Однак розібрали тільки покриття давнього храму і частково стіни.
У 1968 – 1969 роках інститутом «Укрпроектрестврація» (м. Київ) були проведені дослідницькі роботи у пам’ятці і розроблений проект її реставрації.
До 1972 року храм був перекритий гонтою, на даху відновлено сигнатурку. Але після цього протягом багатьох років церква не реставрувалася і не використовувалась за призначенням.
У 2000 році, після утворення громади Української Православної Церкви Київського Патріархату, молитися рідною мовою, як сказано в Біблії, виявило бажання багато жителів Меджибожа. Богослужіння почали проводити у пристосованому приміщенні. В той же час, на території Меджибізького замку пустувала церква – пам’ятка архітектури XVI століття. Приміщення церкви використовувалося як склад списаних музейних експонатів і було в занедбаному стані.
Розпорядженням голови Хмельницької облдержадміністрації від 18 липня 2005 року №228/2005-р, храм був переданий громаді Української Православної Церкви Київського Патріархату .
22 травня 2007 року, в день храмового свята, відбувся перший вхід та освячення хрмму. З того часу тут регулярно проводяться богослужіння. Не тільки місцеві мешканці, аде багато інших православних вірних виявили бажання повінчатися та охрестити дітей саме в цьому храмі. Тому радіємо з того, що дана споруда знову зробилася місцем молитви.
прот. Петро Леськів