Антифон походить від грецького слова αντιφωνος, що означає — перемінний спів, це вибрані із псалмів стихи, які співаюсься почергово двома хорами, або як нам відомо, у двонадесяті свята, третій святковий антифон виконується солістом і хором на кліросах, у сучасному богослужінні.

У старозавітному храмі співали левіти, які були поділені на два хори. Колись співали цілі псалми, а тепер лиш вибрані стихи. Принцип співу антифонів здавна застосовували у практиці Східних Церков. Ввів їх до християнського богослужіння, на лутургії, перший Антіохійський єпископом святий Ігнатій Богоносець (+ 107). За древніми переказами, цей святий був серед дітей, яких Ісус благословляв: «Пустіть дітей, нехай ідуть до Мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Лк. 18,16). Зазвичай у антифонному співі чергувалося звучання чоловічого та дитячого хорів. Тобто вони виконуються хором у формі діалогу. Антифони, як стверджував Ігнатій Антиохійський, відтворюють спів янголів на славу Божу. Тому і Він увів цей вид співу у богослужіння. Святий Ігнатій ввів ці антифонні співи у християнство під дією Божого обявлення, в якому йому зявились ангели, які співали поперемінно, прославляючи і звеличуючи Бога. За добрим прикладом святого Ігнатія пішов і святий Василій Великий, що впровадив такий спів у Кесарії Кападокійській, як і святий Іван Золотоустий поспішив це зробити в Царгороді. Святий Амвросій Медіоланський, подивившись на своїх братів на Сході, впровадив антифонний спів у Західній Церкві. З того часу почали використовуватись в літургії.

Насправді, антифони — це поєднання двох Завітів. Вірші із Старого перемежовуються з віршами з Нового Заповіту. А все задля того, щоб поєднати через віки приготування приходу Божого Сина, що гуртує усіх в одну Христову Церкву. Спочатку співається рядок із Старого Завіту, а тоді — з Нового, немов вказуючи, що те, що пророки голосили в Старому Завіті, вже звершилося в Новому. Вони складені так, що новозавітні рядки закінчуються послідовно піснями «Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас», «Молитвами святих Твоїх…», «Спаси нас, Сину Божий…», в яких призиваємо Божу Матір, щоб була нашою заступницею, просимо також заступництва святих перед Христом Богом, і про милосердя самого Спасителя Господа Бога нашого.

Антифонів в літургії є три, в честь Пресвятої Тройці, як цього навчає Симеон Солунський: «хор співаючи антифони, являє собою лик пророків, тому і розділяють їх на три частини, в честь Пресвятої Тройці. Перший антифон — прослава Бога, заклик, щоб усі народи славили Його. Другий антифон — віддати Богові належні честь і поклін.  Третій антифон — поклоніння Богові. Бо після цього антифону є вхід з Євангелієм, яке є символом Христа як Бога. Загальний мотив антифонів — прослава Бога і віддання Йому належної честі. Символізуючи приготування Ісуса Христа до жертви за гріхи народу.

Антифони є різні, і поділяються на три види: повсякденні, святкові і недільні. Антифони, які ми співаємо сьогодні, ввійшли у вжиток щойно в X ст. Співали їх по дорозі до храму, а літургія починалася теперішнім Малим Входом. Антифони зображальні — із псалмів 102, 145 і Блаженних. Антифони повсякденні — складаються із псалмів 9, 92 і 94 та співаються замість Блаженних і зображальних псалмів у певні дні, які подані типиконом. Святкові антифони — співаються в двунадесяті свята. Святкові антифони літургії складені з віршів різних псалмів, відповідно до змісту свята. Ці вірші псалмів чергуються або з особливими приспівами, «Молитвами Богородиці» і «Спаси нас, Сину Божий», або з тропарем самого свята.

Але, крім звичайної традиції, є й грецька традиція співу антифонів, зокрема Святої Гори Афон. На цій горі найбільш шанованим святим складені святкові антифони подібно двунадесятим святам. У цієї традиції третій антифон є святковим, що складається теж із віршів вибраних псалмів, та тропаря певному святому з тропарем, а два перших – повсякденні.

Хоча, як я вже відзначив вище, сьогодні подібна традиція не є властивою для православного богослужіння, але на мій погляд, не з’явилася на пустим місці.

Так, вже відомо, що, крім загально відомих особливостей святкової літургії (прокимен, тропар, кондак і т.д.), у древності існували і особливі заамвонні молитви на певні свята та дні богослужбового року. Ці молитви були описані російськими та закордонними науковцями ще в кінці ХІХ ст., а сьогодні вже входять у богослужіння шерегу Православних Церков. Все це дає нам підставу думати, що, в певний період розвитку літургії свтт. Василя Великого та Іоана Золотоустого, в корпусі варіантів існували і окремі святкові антифони. Загалом, таку гіпотезу (про можливість існування святкових антифонів на широке коло свят літургійного року) не відмовляють і відомі православні дослідники. Так, архімандрит Кипріан (Керн) у своєї відомої книзі «Литургика. Гимнография и эортология» пише: «Святкові антифони на літургії складені з віршів різних псалмів, відповідно до змісту свята. Ці вірші псалмів чергуються або з особливими приспівами, «Молитвами Богородиці» і «Спаси нас, Сину Божий», або з тропарем самого свята». Тобто, потенційна дослідник не обмежує коло святкових антифонів тільки двунадесятими святами, а подає гіпотезу про можливість існування й інших святкових антифонів.

Таким чином, повертаючись до афонської практики співу святкових антифонів, можемо привести приклад не тільки окремих антифонів Святителю Миколаю Чудотворцю, а і мусимо відзначити наявність антифонів святам і святим, апостолам, святителям, преподобним. Звичайно, коли клірос співає таки святкові антифони, то суттєво відрізняється приспів до цих антифонів відповідно до лику та імені святого або свята.

Разом з тим, навіть у контексті дослідування афонської традиції, сьогодні окремим питанням може бути існування різних віршів 1 та 2 антифонів, про які поки немає певних відомостей. Окремі відомості, стосовно повної групи святкових антифонів, грецьких та сербських афонських монастирів носять характер локальної літургійної практики, що повстала не раніше кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

З огляду на все вищевикладене, на мій погляд надійшов час наукового дослідження традиції святкових антифонів через вивчення древніх грецьких літургійних рукописів. Це не тільки дасть нам змогу суттєво збагатити нашу літургійну традицію, а і буде стимулом для новітньої літургійної творчості.

п. Андрій Стрельчук

 Матеріал афонських антифонів поданий із одного з монастирів ієромонахом Клеопою (Петрітіс)