Одразу скажу, мене можна легко звинуватити у “позьорстві” чи ще чомусь такому, я сам прискіпливий до мотивацій, у т.ч. до своїх. Але я просто хочу поділитися малесеньким досвідом. Він не вартий і волосини від того, що мають отці, які днюють і ночують на Майдані чи стояли в нейтральній зоні пару днів тому. Зате він мій.

У мене тут самозародився новий термін «молитовна прогулянка»… Впродовж крайньої з них, з Псалтирем на Майдан (вона тривала близько години всього, але…) багато чого пережив. Послухав у наметі у Греко-католиків Апостола й Євангелію, потім читав взяті на себе в рамках молитовної варти 1 та 17 кафізмі. Ноги самі несли шукати місце, де читати. 1-шу прочитав просто в районі стели, потім пішов в бік Грушевського, в пошуках місця для читання 17-ї… Поминальної, хто в курсі.

Коли зупинився біля острівця з квітів та свічок, з портретом Сергія Нігояна, зрозумів, чому ноги несли саме сюди. Далі складно словами… Ще ніколи так слова того псалма не вкарбовувалися мені в душу. Може, колись на Майдан і на Європейську ходитимуть не пиво пити, а на Прощу? Якщо я помиляюся, хай Господь мені простить і вас, браття прошу простити, у тому числі за те, що пишу тут всякі пафосні тексти, особливо, якщо вони здаються вам недоречними. Але там – місце подвигу і місце сили. Упокой, Господи, душі спочилих рабів твоїх, безвинно убієнних. Подай, Господи, всім живим розуму і сили жити в мирі.

о. диякон Роман Коляда