Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…
(Іоана 15:13)
Сьогодні на вулиці древнього Києва знову, як у часі татаро-монгольської навали, прийшла нагла смерть… і дзвонять дзвони золотоверхих храмів Київського Православ’я!
Смерть … Яке страшне слово! Ми це завжди розуміємо розумом, але коли становимось з нею обличчям до обличчя, починаємо розуміти і серцем. Смерть-це щось неприродне, що страшить наше єство, з чим не може погодитися наш розум. Навіть Христос оплакував смерть свого друга Лазаря.
Але надходить така хвилина, коли людина переступає через природний страх смерті і це буває тільки в той момент коли вона обороняє Правду Христову. Бо сам Христос на хресті смертю перемагає смерть. «Дерзайте, Я переміг світ»,- каже Він Своїм учням і апостолам. І тільки завдяки Йому християни єдині у світі вірять в життя і в її вічне торжество. Саме така віра надихає християн встати проти зла слуг «князя світу цього» навіть під загрозою власної смерті.
Саме так встав проти зла наш брат Михайла Жизневський. Бо коли іде чорна хмара зла, коли вона спробує полонити людей, забрати їх свободу, мову і землю, тоді кожний мусить зробити свій вибір: Ти з Христом і Його вічною Правдою або ти віддаєш себе в вічне рабство сатани… Цей вибір часом страшні та болючі, від потреби такого вибору тремтить тіло та душа, котяться з очей криваві сльозі… Михайло цей вибір зробив… і хоча його життя було коротке, але він встиг придбати саме необхідне для ЛЮДИНИ – розуміння Правди Христової.
«Любите один одного так, як Я полюбив вас», – каже Христос. І ось ту велику любов усім своїм молодим серцем зрозумів Михайло… Саме любов до всіх нас привела його на Майдан, саме любов примусила перемінить спокійне життя дома на боротьбу за Правду. Тому сьогодні він, вже в Царстві Божому, як дороговказна зірка показує нам правдивий шлях.
Перед Богом, перед усіма своїми друзями, перед боголюбовим українським та білоруським народами, що сьогодні оплакують тебе, ти своїм коротким життям і славною смертю непереможно свідчиш про свою любов Бога і людей, а це означає, що Господь милосердний і люблячий люблячих Його прийняв тебе, як мученика, у вічне життя, простив тобі гріхи вільні і невільні і упокоїв душу твою з праведниками.
Він віддав своє молоде життя за всіх нас, за життя в Христі всіх людей України і Білорусі. Тому, молячись за упокій новопреставленого слугу Божого Михайла, ми, звертаючись до нього, говоримо: «Блаженний ти, брате наш, бо душу поклав за друзів своїх…». Ми молимося і віримо, що обрав тебе Господь, і вже дав тобі побачити світло Божества, упокоїв тебе з праведними в Своїх небесних оселях, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але є життя нескінченна. Вічна пам’ять твоя, наш білоруський брат Михайла! Амінь.
прот. Сергій Горбик