Дана стаття є спробою дослідити багатовікову історію архіву і бібліотеки, древнього Свято-Михайлівського Видубицького чоловічого монастиря. Подані короткі переліки книг і справ, які входили до їхнього складу. Певну увагу присвячено дослідженню окремих історичних процесів у житті обителі, які вплинули на формування (а також і розформування) монастирської «скарбниці премудрості»

Ключові слова: Свято-Михайлівський Видубицький монастир, обитель, ігумен, архімандрит, намісник, бібліотека, архів, книги, документи.

Свято-Михайлівський Видубицький монастир попри свою багату внутрішню історію цікавив і до цього часу цікавить дослідників ще одним малодослідженим,  але  не  менш  важливим  явищем –  своєю  бібліотекою  і архівом. Ми знаємо, що на початку XII ст. Видубицька обитель стає центром літописання,  адже в цей  час  центр  давньоруського  літописання  з Печерського  монастиря  перемістився до Видубицького [26, c. 6; 29, с. 366]. Тут творив ігумен Лазар (1088 – 1105 рр.), який написав «Сказання про Бориса і Гліба» з описом чудес за 1071 – 1115 рр. Іншому ігумену обителі – Сильвестру у свою чергу було доручено не тільки редагування державного літопису, який перенесли з Печерського монастиря у Видубицький, але й ведення Переяславського літописця, сліди якого збереглися в Суздальському літописі [28, с. 40]. Також тут творив і славнозвісний видубицький ігумен Андріян (Адріан), автор багатьох літописних статей кінця XII ст., а також ігумен Мойсея – літописець початку XIII ст. [30, с. 186 – 187]. Крім того, на думку деяких дослідників князь Володимир Мономах у своєму вотчинному монастирі зібрав велику на той час бібліотеку, і сам заохочував до складання і ведення літописів, що, звичайно, сприяло книгописанню [28, с. 40; 32, с. 17].

Отже, можемо припустити, що рукописні книги в монастирі були вже від самого його заснування. Разом з цим тут повинні були б бути церковно-богослужбові книги, без яких монастир не міг обійтися.

Звичайно, що до нашого часу ці твори не дійшли в оригіналі. Не можемо ми з абсолютною певністю назвати і ту кількість книг, які зберігались у монастирській бібліотеці. Тільки завдяки поодинокій інформації ми можемо зробити певні уявлення. Крім цього великою «чорною плямою» в історії обителі є і період уніатського господарювання. Так за словами П. Троцького уніати, залишаючи монастир забрали з собою все, що тільки могли. Після них залишились лише десять рукописних богослужбових книг початку XVII ст. [34, с. 619]. Крім того, з архівних джерел ми знаємо, що у 1760 р. у монастирі сталася велика пожежа, яка, мабуть, теж «забрала» певну кількість книг, хоча за свідченням братії вся бібліотека була винесена.

Таким чином до середини XVIII ст. ми не маємо практично ніяких (окрім поодиночних) даних про стан і вміст монастирської бібліотеки. І тільки з 60-х рр. XVIII ст. архівні документи подають нам певну інформацію, яка допомогла нам у вирішенні цього питання. Річ у тому, що у 1765 р. Київська духовна консисторія видала розпорядження про опис кількості російських, латинських і грецьких книг в книжному зібранні кожного монастиря. Таким чином, був зроблений загальний огляд і певна реєстрація видубицької бібліотеки. Отже, згідно з описом, у монастирській «скарбниці мудрості» налічувалось 83 одиниці друкарських кириличних видань. Серед них церковнослужбові книги, Біблії, житія святих, тлумачення Священного Писання (тлумачення четвероєвангелія блаженного Феофілакта Болгарського, бесіди святителя Іоана Золотоустого, слова Іоана Ліствичника), катехізиси, збірки проповідей, твори богословів Київської Академії того часу (Іоанікія Галятовського, Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, Антонія Радивилівського та ін.), а також словники (лексикони). Крім цього було, ще 30 рукописних книг боголужбогово і морально-богословського характеру. На іноземних мовах було 52 книги, серед них латинських 29, польських – 23. Це в основному Біблії, коментарі до Євангелія, гомілії, різні філософські і теологічні трактати, словники, проповіді, житія святих та ін. Загальна кількість видань складала 165 найменувань. Для прикладу у цей час у Михайлівському Золотоверхому монастирі було 200 книг, а в Кирилівському – 62 [4, арк. 6 – 10 зв., 15 – 18, 20 – 21]. Як бачимо видубицьке бібліотечне надбання було досить серйозним для того часу.

Крім того у 1775 р. був зроблений внутрішній монастирський опис. При описі бібліотеки на цей раз в першу чергу описані ті книги, які знаходилися в церквах, тобто: 12 Євангелій (найстаріше серед них подароване митрополитом Петром Могилою 27 травня 1642 р.) і 37 церковнослужбових книг (в основному книги XVII – XVIII стт.). Також у бібліотеці були і раритетні книги: два екземпляри Острожської Біблії (1581 р.), Бесіди Іоана Золотоустого на Діяння апостолів (1624 р.), Номоканон (1629 р.), книга «Хрест Христа Спасителя» (1632 р.), Учительне Євангеліє (1637 р.). Серед них були і латиномовні: Біблія (1609 р.), Бесіди Єфрема Сірина (1616 р.), та польськомовні: «О наследовании Христу» (1441 р.), та Біблія гданського видання (1632 р.) в двох екземплярах. Всього налічувалося 152 кириличних видання, 29 рукописів, та 42 латиномовних і польськомовних видань [13, арк. 5 – 31 зв.].

Коли ж після смерті ігумена Якова у 1776 р. обитель приймав новий ігумен Мелхіседек Значно-Яворський, то за майновим описом у монастирі налічувалось 201 видання. Виявилось, що в бібліотеці є і надзвичайно цінні книги: рукописне Євангеліє (переписане в 1561 р.), Острожська Біблія (1581 р.), «Казанье Св. Кирилла Иерусалимского» (1596 р.) «Беседы Иоана Златоуста» (1624 р.), «Законоправильник» 1629 р., «Утешительная мольба к Господу» (1634 р.), Євангеліє (1637 р.), Історія Варлаама і Іоасафа Іоана Дамаскіна (1637 р.); і бесіди Макарія Пустельника (1627 р.). Всього налічувалось 151 екземпляр друкованих і рукописних книг. Крім цього було 25 латинських (7 рукописних) і 25 польськомовних видань. [2, арк. 24 – 47].

Дбаючи про інтелектуальний розвиток монахів, 29 березня 1792 р. Священний Синод видав наказ у якому, зокрема, говорилося: «… архиереям и настоятелям монастырей всех[,] ведомства своего способных к таким летописям людей, а особенно из ученых, поощрять, чтобы они не оставляли упражнения и в замечаниях случающихся достопамятности потребных к продолжению истории отечества своего, дабы из сего и в будущее время могли последовать подобные, как от древних летописцов, полза» [5, арк. 2.]. Однак, у Видубицькій обителі цей наказ або проігнорували, або не було відповідних людей. Монастирський літопис почав вестися аж із 1884 р.

Багато несподіванок і для монастиря, і для бібліотеки, зокрема, принесло XIX ст.. У 1808 – 1813 рр. після смерті ієромонаха Патрикія в бібліотеку передана Біблія московського друку (1762 р.), після смерті ієромонаха Саватія – «Исповедание веры» московського друку (1744 р.), а від послушника Якова Чорноморця – Псалтир з тлумаченням печерського друку (1802 р.) [10, арк. 9 – 10.]. Були, звичайно, і негативні моменти. Коли у 1833 р. новий ключар ієромонах Амфілохій приймав ризницю, то виявилось, що пропали деякі ікони, дві плащаниці, підвіски з цінних металів, сім ручних срібних хрестів, елементи з дорогих окладів, а також цінні раритетні книги: Правильник (1754 р.), Повчання архієпископа Платона (1782 р.) і Акафісти (1798 р.). Після цього інциденту був виданий указ, щоб монахи «находящиеся при церкви книги и другие церковные вещи без позволения не брали» [7, арк. 42 – 48.].

У цей час сталася досить неординарна, як для монастиря, подія. Річ у тому, що у 1840 р. Олександр Анненков вирішив купити у обителі один екземпляр Острожської Біблії (видання 1580 р.). У своєму клопотанні він зазначав: «Любя отечественные древности и историю, имею я собрание древних русских монет, так же в библиотеке моей есть некоторые древние первопечатные русские книги, отцом моим и мною разновременно приобретенные… Осмелюсь прибегнуть к убедительнейшей просьбе: о дозволении предоставить для меня один экземпляр Острожской Библии», обіцяючи при цьому передати в монастир Біблію нового друку і 200 руб., або найняти майстрів, які могли б написати для монастиря ікони. Настоятель архімандрит Димитрій погоджувався з такою пропозицією. Він повідомляв митрополита, що один з екземплярів Острожськой Біблії може бути проданий на користь церкви. Більше того, архімандрит, боячись «продешевити», стверджував, що є інші охочі купити книгу, і пропонував влаштовувати аукціон. Однак, митрополит Філарет (Амфітеатров), дізнавшись про цей випадок, резолюцією від 14 грудня 1840 р. заборонив за будь-які гроші продавати книги, які знаходились у монастирі, а один екземпляр Біблії наказав віддати в Київську Духовну Академію, інший же віддати на збреження настоятелю [11, арк. 1 – 2.].

Наступні описи монастиря 1856 і 1872 рр. дають певні уявлення про те, якою була видубицька бібліотека в другій половині XIX ст. Ось тільки ці два описи зроблені надзвичайно «грамотно». Річ у тому, що в описі 1856 р. всі книги, які були у монастирі були теметично розділені на певні розділи. Так до розділу «богослужбові книги» увійшли: печерські видання Служебника (1620 р., 1639 р., 1653 р.), львівське Євангеліє (1636 р.), служби і житіє Сергія Радонежського (1647 р.). До розділу «творіння Святих Отців» внесли: твори Іоана Золотоустого (найстаріше – 1624 р.), Василія Великого, Єфрема Сірина, авви Дорофея, Макарія Єгипетського, Авраамія Медіоланського, Іоана Ліствичника, Григорія Назіанзена, Димитрія Ростовського, Ніла Сорського, Кормчу книгу і Духовний регламент (1818 р.). Всього 32 найменування. До групи «інші книги духовного змісту» віднесли Катехізиси, Сповідання віри, тлумачення на біблійні тексти і «Скрижаль» Патріарха Никона (1656 р.), а також твори Стефана Яворського, Симеона Полоцького, Лазаря Барановича, Іоанікія Галятовського, Антонія Радивилівського, Інокентія Гізеля, Георгія Кониського, Тихона Воронежського. Всього 57 найменувань. До «історичних і різних» увійшли книги видані переважно у XIX ст. Всього 14 видань. Крім того, в бібліотеці зберігалося 7 планів видубицьких маєтків за 1788 – 1824 рр. Всього 169 найменувань. Хоча, насправді, книг було більше, адже багатотомні, чи в декількох екземплярах книги об’єднанувались в одну позицію.

А опис 1872 р. додав до всієї кількості ще дві книги: Опис знамень від Животворящого Хреста (1864 р.) і Пояснення обрядів і таїнств (1866 р.). Крім цього плани хуторів Круглик і Звіринець 1847 – 1869 рр. [15, арк. 109 – 117 зв.; 16, арк. 146 – 163.; 12, арк. 165 – 180 зв.].

Цікава деталь: в бібліотеці були два видання «Чинопоследования присоединения к Православию», але за розпорядженням Консисторії від 31 липня 1863 р. їх «в числі інших 32 книг» вилучили з видубицької бібліотеки [35, с. 535]. Переважна більшість цих книг були видані в кінці XVIII – до середини XIX ст. Саме ці видання показують, що бібліотека формувалася вже під монастирську братію, яка зобов’язана була читати вказані твори. Втім, це більше відбивало вказівки Священного Синоду, ніж стратегію самого монастиря і його священоначалія відносно закупівлі книг. В порівнянні з попереднім описом одразу ж помітно, що в порівнянні з 1775 р. бібліотека не лише не збільшилася, але навіть зменшилася, хоча за сто років монастирські збори повинні були поповнитися новими виданнями і нові книги реально були в бібліотеці, що ще більше підкреслює втрату старих друкованих книг, що існували в монастирській бібліотеці ще в останній чверті XVIII ст.

Слід сказати, що бібліотека після відновлення Свято-Михайлівської церкви після пожежі 1760 р. зберігалася саме в ній на хорах, а потім власне в Благовіщенському храмі.

У 1867 р. архімандрит Веніамін із особистої бібліотеки передав Видубицькому монастирю 51 рідкісне видання, серед томів одна книга псковської друкарні 1779 р. – «Краткое руководство по Ветхому и Новому Заветам» і 7 атласів з картами і планами Російської імперії і інших країн [3, арк. 20 – 25, 27 – 34].

Хоча навий архімандрит Іринарх при описі майна виявив, що за час управління монастирем Веніаміном пропали 27 церковнослужбових і 20 рідкісних книг з бібліотеки, крім цього багато планів і креслень на земельні володіння. [3, арк. 12 –14 зв.]

А з приходом на початку 1880-х рр. нового намісника архімандрита Євлогія, монастирське життя перейшло на нову фазу життя. Сфера його діяльності торкалася всіх, навіть найменших деталей обителі. Не залишався він байдужим і до «скарбниці мудрості». Вступивши на посаду намісника, архімандрит зробив перепис монастирського майна і відмітив немалу втрату книг XVII, XVIII і XIX стт. [18, арк. 1 – 9.]. У цей час київський колекціонер Павло Степанович Соломко прислав в обитель свою книжкову колекцію: 132 книги (деякі в кількох томах), 33 рукописи, 61 іноземну книгу, а також велику кількість гравюр. Всього понад 700 найменувань [19, арк. 20 – 21 зв.; 20, арк. 4 зв.]. Архімандрит Євлогій особисто переглянув рукописні зібання і особливо відмітив: «Сказание о Куликовской битве1380 г.»., «Сказание о нашествии на Москву тушинського вора1608 г.»., розрядні списки за 1480 – 1603 і за 1589 – 1610 рр., літописні замітки часів Смути кінця 16 – поч. 17 ст. і царювання Олексія Михайловича (1667 – 1668, 1673 – 1674), оповідь про Степана Разіна, сувій про ліфляндський похід 1567 р., царські укази 1627, 1649 – 1650, 1657, 1673 рр., статійний список посольства в Китай 1693 р., опис подорожі Петра I за кардон в 1697 – 1698 рр., матеріали з історії католицтва в Україні, численні документи XVIII ст. і матеріали про війну 1812 р. і повстання декабристів 1825 р. [35, с. 539].

Для того, щоб розмістити подаровану колекцію 1890 р. Євлогій замовив нові засклені шафи для бібліотеки, архіву. Дбаючи про монастирське майно, архімандрит в доповідній записці Святійшому Синоду від 29 травня 1895 р. вказував, що на випадок війни, слід вивести в першу чергу разом з ковчегом з мощами, євангелія в дорогоцінних окладах і бібліотеку, бо, за його словами «вообще вся библиотека Выдубицкого монастыря достойна охраны … есть в библиотеке и книги научно и исторически редкие, иностранные на языках французском, немецком, английском, латинском и разные фолианты, также достойные охраны», крім того численні плани монастиря, церков, будинків, і земельних володінь [17, арк. 3 – 5 зв.].

Архімандриту Євлогію належить ще одна не менш важлива справа – побудова нового приміщення для архіву і бібліотеки. 22 травня 1902 р. у своєму проханні, намісник вказував, що існуюче книгосховище мале і тісне, а тому багато книг «розтикано» по різних приміщеннях (у ризниці, в церквах, у дзвіниці), а бібліотека «как по древности так и по количеству и качеству книг» досить пристойна. Тому Євлогій просив у Консисторії дозволу на будівництво, а для економії коштів пропонував приміщення прибудувати до дзвіниці із західного боку. Будівництвом повинен був керувати єпархіальний архітектор Є. Ф. Єрмаков. 26 червня 1902 р. і Консисторія, і митрополит дозволили будівництво. Планувалося, що бібліотека і ризниця розмістяться на другому поверсі, а торговельна крамниця і центр пневматичного опалювання – на першому [21, арк. 87 – 99 зв., 104 – 106; 31, с. 40]. Однак, з незрозумілих причин будівництво розпочали аж навесні 1903 р. і закінчили зі всіма роботами (в тому числі і внутрішніми) у 1904 р. Монастирським столяром послушником Григорієм Кішевим були зроблені нові шафи для книг і документів [20, арк. 8 зв.].

У 1909 р. монастирську бібліотеку оглядав голова імпереторської Археографічної комісії, член Державної Ради граф С. Д. Шереметьєв. Вражений побаченим, він писав архімандриту Євлогію: «Истинно порадовался я, увидав Древлехранилище и архив Выдубицкого монастиря! О, если бы этому подражали и другие» [19, арк. 10].

Авторитет видубицької бібліотеки розходилився і з’явилася безліч бажаючих вивчати ці раритети. Правда, як відмічав архімандрит Євлогій, на початку XX ст. через такий надмірний інтерес різних людей було втрачено (просто розкрадено!) багато раритетних рукописів і книг.

Дослідник історії монастиря В. І. Ульяновський у своїй монографії наводить інформацію про те, що у 1915 р. видубицьку бібліотеку оглядали і описували учасники наукового семінару академіка В. М. Перетца. На той час в бібліотеці знаходилося 25 рукописів ХVI – ХVIII стт., одна Острожськая Біблія (XVI ст.), 36 книг XVII ст., 105 книг XVIII ст. і 11 недатованих (приблизно XVIII ст.) книг. Серед стародруків виділялися Служебник (1619), Учительное Евангелие Патриарха Каллиста (1637), Благовестник (1649) та ін. Майже всі рукописи, описані в 1915 р., зараз знаходяться в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського Національної Академії наук України (Ф. 1. – Спр. 5541 – 5569) [35, с. 535].

Великої шкоди приміщенню бібліотеки (тай, напевно, і самій бібліотеці) завдав вибух на Звіринецьких порохових складах 6 червня 1918 р. Вибуховою хвилею були вибиті сім подвійних вікон, пошкоджені кам’яні склепіння, дах і опалубка [22, арк. 3 зв.; 23, арк. 2; 24, арк. 2]. Після цього випадку, бібліотека проіснувала ще кілька років.

Що ж стосується монастирського архіву, то слід сказати, що він почав формуватися завдяки дарчим грамотам і універсалам на земельну власність. Перші такі документи відомі вже на початку XVI ст., однак вони були втрачені (за свідченням П. Троцького весь архів вивезли уніати, коли покидали монастир [34, с. 619]) і монастирському керівництву після уніатського періоду прийшлось відновлювати все, замавляючи копії в різних установах.

Однак, всі ці документи актуальними ставали тільки у судових процесах на право власності і зберігались в келіях ігуменів, скарбників, намісників і т. п., тобто осіб, які в конкретний час займалися доказом прав обителі на володіння. І тільки ігумен Яків Воронковський почав формувати архів як систему документів і оприділив їх місцезнаходження в окремому приміщенні монастирської канцелярії. Будучи секретарем митрополичої кафедри, він мав добрі навики систематизації документів і їх спеціального збереження. Виявивши під час упорядкування відсутність деяких документів на право власності, ігумен Яків звертався до архівів центральних судових установ і Київського магістрату, де замовляв копії потрібних документів. За свідченням дослідника В. І.  Ульяновського тільки за 1769 р. ієродиякон Феодосій і послушник Михаїл Подольський скопіювали понад 150 документів  (починаючи  з  XVI ст.) [35, с. 536]. В  архіві  Київського магістрату,  ігуменом  Яковом  були  найдені  копії  монастирських документів,  починаючи  з  1541 р.  [6, арк. 16 – 80 зв.].

До нашого часу в архіві Інституту Рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського збереглася систематизована збірка документів за 1507 – 1767 рр. на Звіринець, Либідське переправу, село Видубичі, корчму, шинок на Либеді, Лісники, Осокорки, Багринів. До речі, тут були приведені і витяги з «Повісті минулих літ» відносно ктиторства князя Всеволода і про події 1096 – 1097 рр., пов’язаних з Либідською переправою [9, арк. 1 – 67 зв.]. Крім цього ігуменом Яковом був зроблений алфавітний каталог географічних назв монастирських володінь з прикріпленими копіями документів до кожного (віднайшов навіть грамоту Київського митрополита Йосифа Солтана від 25 грудня 1509 р.), а також сформував збірку всіх судових процесів з Лаврою. Особливістю цієї збірки було те, що у двох колонках він порівняв Лаврські докази і, ті, які наводив Видубицький монастир на основі існуючих документів [8, арк. 99 – 100, 153 – 153 зв.]. За життя Якова всі документи знаходилися головним чином в його келії (про що свідчить опис речей після його смерті).

Наступник Якова ігумен Мелхиседек Значко-Яворський, погодившись з думкою Духовного собору від 21 вересня 1780 р., «все дела до архива относящиеся», доручив вести і зберігати ієродияконові Ісихію, забравши їх з келій скарбника Нектарія [14, арк. 3].

На жаль, в результаті секуляризаційної реформи 1786 р. акти на земельні володіння обитель вимушена була передати в Київську казенну палату. Пізніше від монастиря вимагали копії документів, різні установи. Нарешті, в 1875 р. спеціальна Комісія КДА обстежувала всі старовинні київські монастирі з метою виявлення цінних історичних документів і їх передачі в академічні збори. У Видубичах працював приват-доцент С. Т. Голубєв, який відмітив багатство монастирського архіву з документами з початку XVI ст., стародруки в бібліотеці і рукописи. Вчений констатував: «Богатство монастырского архива, который по древности и численности сохранившихся в нем документов далеко превосходит все, вместе взятые архивы остальных киевских монастырей. Довольно большая комната в одном из монастырских корпусов буквально загромождена кипами бумажных связок». С. Т. Голубєв відмічав, що впорядкування архіву почате за часів архімандрита Арсенія Радкевича – документи розібрані і розкладені в теки в хронологічному порядку [27, с. 529 – 531.].

На початку 1920-х рр. архів і бібліотека монастиря припинили своє існування. Як ми вже вказували, частина рукописних документів нині зберігається в Інституті рукописів НБУВ НАН України. Це головним чином рукописні книги (Ф. 1. – Спр. 5541 – 5569) та частина архівних документів монастиря (Ф. 1 – Спр. 6405 – 6771, 27700 – 27867, а також Ф. 160 – колекція КДА).

Основна ж частина видубицкого архіву на даний час знаходиться в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (Ф. 130). До речі, з усіх київських монастирів архів Видубицької обителі зберігся найкраще і найповніше (майже весь архів монастиря у 1993 р. працівниками архіву був перенесений на фотоплівку).

Таким чином, багатовікова історія і монастирського архіву і бібліотеки закінчилась не найкращим способом (по крайній мірі для обителі). Всі книжкові збори розформували і розіслали у різні радянські бібліотеки, документи ж з архіву «органи влади» частково знищили. Однак для дослідників надзвичайно важливим є той факт, що багатий монастирський архів, хоч і не повністю, та все ж зберігся, і кожен, хто матиме потребу, чи бажання зможе, завдяки йому дослідити, чи хоча б познайомитись із живою історією тисячолітньої Видубицької обителі.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. К. : Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1416 с.

Фонд 127

Опис 169

1. Центральний державний історичний архів України (далі ЦДІАУ). – Ф. 127. – Оп. 169. – Спр. 20. Дело о умершем Киево-Выдубицкого монастыря игумена Якова и об определение в той игуменскую должность катедрального наместника Мелхиседека.1774 г.

Опис 752.

1. Спр. 179. Обь увольнении Архимандрита Киево-Выдубицкого второклассного монастыря Вениамина оть управления тѣм монастыремь и определении на его место настоятеля Медведовскаго монастыря Архимандрита Іринарха.1867 г.

Опис 1024

1. Спр. 1549. Рапорты монастырей о получении указа консистории о предоставлении сведений о книгах, имещихся в монастырских библиотеках. 1765 г.
2. Спр. 3227. Указ Консистории о выявлении и пощрении монахов, занимающихся состаслением летописей. 1792 г.

Фонд 130

Опис 1

1. Спр. 206. О розыске крепостных документов на монастырские владения в селах Рожны, Свиноеды, м. Летки и др. в Киевском магистрате, Киевской полковой канцелярии, Киевском городском суде и в Остерском, Гоголевском и Бобровицком правлении. 1768г.
2. Спр. 840. Описи монастырского имущества: церковного, жилых и хозяйственных помещений и др. 1788 – 1833 гг.
3. Спр. 906. Реестр документов монастыря на его владения. XVIII в.
4. Спр. 907. Описание Киево-Выдубицкого монастыря и его имений с указанием документов на право владения ими. XVIII в.
5. Спр. 947. Реестры серебряных вещей, принадлежащих монастырю. 1812 г.
6. Спр. 988. О покупке Анненковым помещиком, хранящейся в монастыре Острожской библии. 1840 г.
7. Спр. 1082. Опись церквей монастыря, составленная по указу Синода / Ч. 1/. 1872 г.

Опис 2

1. Спр. 552. Опись имущества монастыря. Не ранее 1775 г.
2. Спр. 598. Решение монастырского правления за 1780 – 1781 гг.
3. Спр. 830. Опись монастырских церквей за 1856 г.
4. Спр. 869. Главная инвентарная опись церквей Выдубицкого монастыря. 1872 г.
5. Спр. 912. Секретная переписка с Киевской духовной консисторией об эвакуации ценного имуществамонастыря в случае обьявления войны. 1896 г.
6. Спр. 928. Описи книг монастырской библиотеки. Не ранее 1900 г.
7. Спр. 963. Переписка с Киевским митрополитом Флавианом, Киевской духовной консисторией, председателями «Общества любителей древней русской писменности» графом Шереметьевым С. И учитилем Орловской мужской гимназии Эверлингом о выдаче Шереметьеву и Эверлингу рукописей из монастырского архива, 1908 – 1909 гг.

Опис 3

1. Спр. 21. Летопись монастыря 1883 – 1908 гг.
2. Спр. 27. Дело о ремонте церквей монастыря. 1891 – 1901гг.
3. Спр.56. Летопись монастыря. 1914 – 1918 гг.
4. Спр. 86. Перечень повреждений и причененных монастырским зданиям отступающими из г. Киева польскими войсками. 1920 г.

Фонд 725

Опис 1

1. Спр. 83. Докладная записка о повреджениях памятников старины от взрыва пороховых складов 5 июня 1918 г. на Зверинце. 21 июня 1918 г.
2. Босакевич М. Історія Видубицького монастиря. Домонгольський період. Суспільно-політичне життя Видубицького монастиря // «Чаша». – К.: Видубицький монастир, 2004. – № 21. – С. 9 – 11.
3. Видубицький монастир / [авт. тексту Мариля Босакевич]. – К.: вид-во. VIT-A-POL., 2001. – 47 с.
4. Голубев С. Т. Рупописи Киево-Выдубицкого монастыря // Киевские епархильные ведомости.– К., 1875. – № 16.Часть неофициальная. С. 529 – 531.
5. Димиртій (Рудюк), митр. Видубицький Михайлівський монастир (домонгольський період) // «Видубицький Михайлівський монастир – погляд крізь віки». Збірник матеріалів наукової конференції присвяченої 940-літтю Свято-Михайлівського Видубицького монастиря. – К., – 2010. – С. 28 – 46.
6. Дідора В., протодияк. Видубицький чуда архістратига Михаїла монастир у початковий період свого існування // Труди Київської Духовної Академії. – К., 2011. – № 8. – С. 351 – 371.
7. Дідора В., протодияк. Ігумени Видубицького чуда архістратига Михаїла монастиря в домонгольський період // «Православ’я в Україні» – Збірник Всеукраїнської наукової конференції. – К.: Київська православна богословська академія., 2011. – С. 180 – 190.
8. Дідора В., протодияк. Дзвіниця Свято-Михайлівського Видубицького монастиря – вінець архітектурного ансамблю // Труди Київської Духовної Академії. – К., 2012. – № 10. – С. 344 – 350.
9. Кілессо Т. С. Видубицький монастир. – К., 1999. – 126 с.
10. Севастіан (Возняк), архім. Фундація й становлення Видубицького чоловічого монастиря // «Чаша». – К.: Видубицький монастир, 2004. №21. С. 9 – 13.
11. Троцкий П. Киево-Выдубицкий Михайловский монастырь // Киевские епархиальные ведомости. – К., 1870. – № 21. – Отд.2.
12. Ульяновський В. Выдубицкий чуда архангела Михаила монастирь. История в лицах, памятниках архитектуры и церковного исскуства. К.: Изд. Дом «МУЗЕЙ ШЕРЕМЕТЬЕВЫХ»., 2009. – 623 с.

 

протодиякон Василій Дідора,

кандидат богословських наук

 

Богословський вісник . – Чернівці, 2013. – №8. – С.181-194