Пам’ять 19 вересня / 2 жовтня

Благовірний князь Ігор Ольгович, у хрещенні Георгій, у чернецтві Гавриїл, здійснював свій християнський та чернечий подвиг у ХІІ столітті.

Середина XII століття була для Київської Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання двох князівських угруповань: Ольговичів і Мстиславичів. Святий Ігор волею Божою вступив у боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадкоємний гріх князівських усобиць.

У 1138 році великим князем Київським став старший брат Ігоря Всеволод Ольгович (прадід святого Михайла Чернігівського). Хоча його князювання тривало всього кілька років і було наповнено безперервними війнами, князь вважав Київ своїм спадкоємним князівством і вирішив передати його у спадок своєму братові Ігорю. Він посилався при цьому на приклад Володимира Мономаха і говорив, як би навмисно підбиваючи Мономашичів: «Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав – брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог візьме, то я після себе даю Київ братові моєму Ігорю». Але Бог гордим противиться, коли 1 серпня 1146 помер князь Всеволод, його гордовиті слова стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря і всіх Ольговичів. «Не хочемо бути в спадщині», – вирішило київське віче. Злість і гординя князя викликали відповідну злість і гординю киян: святий Ігор, проти волі залучений у самий центр подій, став невинною жертвою наростаючої ненависті.

Хоча, після смерті Київського князя Всеволода, кияни цілували хрест Ігореві як новому князеві, а Ігор цілував хрест Києву – справедливо правити народом і захищати його, київські бояри. переступивши хресне цілування, відразу ж призвали Мстиславичів з військом. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича. Ще раз порушивши хресне цілування, київські війська в розпал бою перейшли на бік Ізяслава. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли в Київ і посадили в поруб. Це було 13 серпня, всі його князювання тривало два тижні.

В порубі (це був холодний дерев’яний зруб, без вікон і дверей; щоб звільнити з нього людину, треба було «вирубати» його звідти) багатостраждальний князь важко занедужав і був близький до смерті. У цих умовах супротивники князя дозволили «вирубати» його з ув’язнення й постригти в схиму в Київському Феодоровському монастирі. Божою допомогою князь одужав і, залишившись ченцем монастиря, проводив час у сльозах і молитві. Але рік потому, в 1147 р., київське віче, бажаючи помститися роду Ольговичів, ухвалило розправитися із князем-ченцем. Митрополит і духовенство, правлячи у Києві князь Ізяслав Мстиславич і особливо його брат князь Володимир намагалися напоумити і запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, урятувати святого мученика.

Бунтівники ввірвалися в храм під час літургії, схопили  ченця, св. Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері й потягли його на розправу. Жорстокість юрби була настільки велика, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю і нарузі. Коли ввечері того ж дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла, «Бог явив над ним знамення велике, запалилися свічки всі над ним в церкві тій». На інший ранок святий мученик був похований в монастирі св. Симона, на окраїні Києва.

У 1150 р. князь Чернігівський Святослав Ольгович переніс мощі свого брата в Чернігів і поклав у соборі святого Спаса. Чудотворна ікона Божої Матері, перед якою молився мученик перед кончиною, стала називатися Ігоревською, святкування їй 5/18 червня.

 Тропар благовірного великого князя Ігоря Чернігівського, глас 4

Просвітився ти Божественним хрещенням, / Духа Святого світлом освітлюваний, / Євангеліє Христове в серце твоє прийняв святе / справою слово Сина Божого виконуючи, благовірний князь Ігор, / моли Всеблагого Спасителя нашого дарувати нам мир, і милість, / і спасіння душам нашим, усім, хто шанує чесну пам’ять твою.

 Кондак благовірного великого князя Ігоря Чернігівського, глас 6

Княжу діадему обагрив ти кров’ю твоєю, / богомудрий мученик Ігор, / за скіпетр хрест в руку прийняв, з’явився ти переможцем / і в жертву непорочну Владиці приніс ти себе. / Бо як агнець добрій від рабів смерть прийняв ти, / і нині радіючи, стоячи перед Святою Трійцею, / молися, щоб спаслися душі наші.