Царюючи в Римі, Максентій-мучитель чинив людям численні кривди, не лише християн гонячи та мучачи, але й своїх поган убиваючи та розгромлюючи маєтки їхні і над доброродними домами насилля чинячи, нечисто й живучи. І був усьому Риму вельми важкий і мерзотний через учительство своє і всескверне життя. Послали-бо римляни таємно до царя Константина, що перебував тоді у Британії із матір’ю своєю Оленою, молячи його, щоб прийшов і збавив їх од того мучителя. Константин же спершу написав до Максентія, по-дружньому дораджуючи йому: хай від такого мучеництва відійде. Він же не тільки не послухав його й не виправився, але ще гірший зробився і на самого Константина повстав, не бажаючи мати його рівним собі царем, а його-бо все римське воїнство на царство вибрало; Максентій же самовільно в Римі на царський престол зійшов хоч народ до нього не доброзволив, тільки деякі бояри зволяли, їм-бо численні дари обіцяв і почесті, а Константин згідно від усіх царем нарікся. Почув тож Константин, що Максентій невиправно пробуває, ще на гірше постає, піднявся й рушив на нього війною. Але бачив нечисленну силу свого воїнства, до того зважав і на лихе чарування Максентієве — почав сумніватися, Знав-бо, що Максентій багато людської крові пролив на творення волхвування, багатьох юнаків та дівчат і вагітних жінок на жертву бісам заколов, милостивими собі творячи марнотних богів своїх, на яких і сподівався. Тож Константин, відаючи, що із Максентієм велика була сила бісівська, почав єдиному молитися Богові, що небом та землею володіє, його ж бо християнський рід пошановує, щоб дарував йому образ перемоги на мучителя. Дбало отож молився, і йому з’явився ополудні образ хреста Господнього, зображений зірками, який сяяв більше сонця і написане на ньому: «Цим перемагай!» Бачачи ж це, і всі вої, серед них був і Артемій-князь (що потім був мучений від Юліяна за Христа) і подивувалися. Багато хто із них боятися почали, бо у поган хресний образ був знаменням нещастя та смерті, бо на хресті розбійників та злодіїв карали смертю, — боялися-бо воїни, що оця війна нещаслива буде, і цар Константин у недомислі був великому. Коли ж спав уночі, йому з’явився сам Христос Господь і знову показав явлення чесного хреста і рече йому: «Зроби подіб’я цього знамення і звели перед полками носити, і не тільки Максентія, але й усіх ворогів своїх переможеш». Встав цар, повідав болярам своїм видіння своє і закликав майстерних золотарів, повелів їм створити чесного хреста за образом з’явленого знамення, із золота, і бісеру, і каміння коштовного; до того ж повелів і всьому воїнству своєму знамення хресне на всій зброї, шоломах та щитах зобразити. Злочестивий же Максентій, довідавшись про Константиновий нахід в Італію на Рим, з великою сміливістю вивів римських воїнів і ополчився супроти великого Константина. Константин же звелів носити чесного хреста перед полками воїнів своїх і коли зійшовся із Максентієм, тоді силою чесного хреста переможений був Максентій, і безліч воїнів його посічено було, сам же Максентій удався до втечі. Гонений був Константином-царем, і біг він мостом через ріку Тивер, що його сам побудував, і розруйнувався міст силою Божою, й потопився окаянний у ріці із воями своїми, як давній Фараон, і наповнилася ріка вершниками, і кіньми, і зброєю. Великий-бо Константин із перемогою пішов до Риму, і зустріли його всі люди чесно з великою радістю. Він же велику подяку послав Богу, що дав йому перемогу на мучителя силою чесного і животворящого хреста. На пам’ять же тієї преславної перемоги поставив хреста посеред міста Риму на високому кам’яному стовпі і написав на ньому: «Цим спасительним знаменням місто це від іга мучительного є звільнене».

Другу битву мав він супроти візантіїв, їхнє мале місто Візантіон колись заснував один грек Візас у часи юдейського царя Манасії на своє ім’я. Від них Константин був двічі переможений і в печалі перебував великій; коли ж настав вечір, очі свої на небо звів і побачив писання, зорями складене, зображало воно таке: «І до мене поклич у день твоєї печалі — я тебе порятую, ти ж прославиш мене!» Перестрашений був, знову очі на небо звів і уздрів хреста, як раніше зорями зображеного на небі, й такий напис навколо нього: «Із цим знаменням переможеш!». І тоді поніс у полки хреста й переміг ворогів своїх і взяв місто їхнє Візантіон.

Третю битву мав на Дунаї-ріці із скитами, знову на небесах спасительна зброя явилася і перемога, бо як і раніше діяв. І відтоді Константан силу на хресті розп’ятого Христа зрозумів, і з цього одного вірив, що істинний був Бог, хрестивсь у нього із достохвальною матір’ю своєю Оленою, яку, як вельми боголюбну, послав із великим коштом до Єрусалиму на розшуки чесного хреста. Вона ж, ішовши до Єрусалима, святі місця бачила і від скверен ідольських їх очистила, і чесні мощі різних святих на світ винесла.

Був-бо тоді в Єрусалимі патріарх Макарій, що зустрів царицю із належною честю. Блаженна ж цариця Олена, бажаючи розшукати схованого в Юдеї животворящого хреста Господнього, закликала всіх юдеїв і запитала їх: хай покажуть їй місце, де сховано чесного хреста Господнього. Заперечували вони, що не знають, цариця ж Олена муками і смертю пригрозила. Вони ж бо показали їй одного старого мужа, на ймення Юда, кажучи, що цей може показати тобі те, що шукаєш, оскільки є син чесного пророка. І хоч багато мучили його, Юда відмовився повідати. Звеліла його цариця вкинути у глибокого рова. Там побувши певний час, обіцяв сісазати. Вивели його, прийшли на місце, де була гора велика, посипана землею та камінням; на ній-бо Адріян-цар римський уже збудував храма богині Венері, і в ньому поставив кумира. І там Юда той показав, що тут має бути схований хрест Господній. Цариця ж Олена повеліла храм ідольський розорити, землю ж і каміння розкидати й копати. Макарію ж патріарху, що помолився на місці цім, почувся запах доброприємний, і тоді гріб і місце розп’яття з’явилося від сходу, й поблизу них знайшли поховані три хрести, а потім знайшли чесні цвяхи. Не могли однак доміркуватися, котрий хрест був Христовий. Трапилося тоді в той час, що винесли одного мерця на поховання. Тоді патріарх Макарій повелів носіям стати і покладено було хрести на мертвого по одному. Коли ж покладено було хреста Христового, то мертвець воскрес і став живий силою божественного хреста Господнього. Цариця ж, із радістю прийнявши чесного хреста, поклонилася йому, поцілувала його, так само і весь синкліт царський, що був із нею. Інші не могли бачити і цілувати святого хреста через тісняву і просили хоч би здалеку побачити його. Тоді Макарій, патріарх єрусалимський, став на найвищому місці і вчинив воздвиження, показуючи чесного хреста народові. Вони ж гукнули: «Господи помилуй!» — і відтоді й почалося свято Воздвиження чесного хреста Господнього.

Цариця ж Олена частину цього чесного дерева у себе зберегла, також і святі цвяхи, а інше вклала в срібний ковчег і дала Макарію-патріарху на збереження родам, що будуть по тому. Тоді Юда із безліччю жидів увірував, і хрестився, й названий був у святому хрещенні Киріяком, що потім патріархом Єрусалиму став і при Юліяні-відступнику мучений був за Христа й помер. Свята ж цариця Олена повеліла по святих місцях у Єрусалимі церкви будувати, спершу повеліла звести церкву Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа там, де гріб Христовий і де чесного хреста було знайдено, і знову-таки повеліла збудувати в Гетсиманії, де гріб Пресвятої Богородиці, чесного її успення. Також і інших вісімнадцять церков збудувала і всілякими оздобами прикрасивши та всім потрібним обдарувавши, прибула до Візантії, несучи із собою частину дерева животворящого хреста і святі цвяхи, якими було прицвяховано Тіло Христове. Блаженний же цар Константан животворяще дерево поклав у золотому ковчезі, від святих цвяхів один в Адріятичне море був укинений святою Оленою, коли з Єрусалима в Царград поверталася, щоб утишити його, оскільки піднялася буря велика і хвилювання в морі, а другого цвяха цар укував у свого шолома, ще одного прикував до бразд у вузді коневі своєму, щоб збулося сказане Захарією-пророком: «Буде того дня навіть на вуздечці коня царевого, святе Господа Вседержителя». Четвертого-бо цвяха цариця Олена дала тревірам на збереження.

Коли повернулася до Візантії із Єрусалима свята Олена, христолюбивий цар Константин зробив три великі хрести, за числом явлених йому у війнах: першого в Римі, коли Максентія потопив, другого у Візантії, коли Візантію взяв, третього, ісоли на Дунаї-ріці скитів переміг — за образом тих трьох діянь влаштував чесних три хрести із коштовних речей і написав на них золоти ми письменами такі слова: «ІС ХС НІКА», тобто переможець, являючи всім ревність благочестя свого і показуючи, що силою хрестною ворогів переміг: поставив одного хреста до сходу високо на торжищі, другого стовпа поставив на верхівці червоного стовпа римського на братолюбному місці, третього виніс на мармуровім місці вельми красному, де продавали хліб, — на тому місці численні сили і знамення були від хреста святого, Свідчиться і те від багатьох, що ангел Господній сходив із небес у великій світлості вночі на те місце і, кадячи, обходив святого хреста, співаючи пісню трисвяту солодким голосом, і знову на небо зійшов. Так було тричі за літо: місяця цього на Воздвиження чесного хреста, і знову місяця травня в 7-й день на Явлення хреста Господнього в небі, і у святий великий піст чотиридесятний, у неділю хрестопоклонну. І численні благоговійні люди, котрі чесно і свято живуть, це ангелове сходження бачили і спів його чули, і іншим про те оповідали.

Згадати належить і те, що чесне та животворяще дерево хреста Господнього в один час персами було захоплено і знову в Єрусалим повернено на радість вірних. У царство-бо Фоки, царя грецького, Хоздрой, цар перський, перемігши Єгипет, і Африку, і Палестину, взяв Єрусалим і численних християн убив, захопивши церковні скарби й начиння, поміж іншого взяв і той багатоцінний скарб — дерево животворящого хреста Господнього, — і в Перейду відніс. По тому помер Фока-цар, і настав на його місце Іраклій, який хоч і намагався Хоздроя перемогти, одначе сам од нього багато разів був переможений і просив миру, але не дістав од гордого ворога. Тоді в печалі великій будучи, помочі від Бога шукати почав; і повелів усім вірним молитви творити, неспання й пости, щоб збавив їх Господь од того, котрий хвалиться у гордості своїй знищити всіх християн і гудить ім’я Ісуса Христа; хай не кажуть вороги: «рука наша висока і боги сильні, а хай пізнають погани, що один є Бог істинний, його-бо міцності та силі хто на спротив постати може? Молився і сам цар зі сльозами й постом великим. Тоді, зібравши всіх воїнів своїх, в надію помочі Божої озброївшись хрестною силою, пішов на персів і в певному місці, зійшовшись із Хоздроєм, переміг його і прогнав. Воював же землю Персидську сім років, беручи міста й полонячи села і численні полки Хоздроєві перемагаючи. Нарешті Хоздрой, не мігши спротивитись грецькій силі, побіг із землі своєї і, перевізшись через ріку Тигр, молодшого сина свого Медарса учасником свого царства учинив, на що, обурюючись, старший син його Сироєс намислив укупі і батька й брата убити, що і вчинив невдовзі. Після забиття отих був спадкоємцем царства Персидського Сироєс і послав із молінням та численними дарами до Іраклія, царя грецького, змирюючись йому і просячи, щоб перестав полонити його землю. Тоді Іраклій уклав із царем персидським мир, узяв із землі його хреста Господнього животворяще дерево, Хоздроєм від Єрусалиму полонене, що чотирнадцять років у персів було. І повернувся цар грецький із великими користями додому, радіючи і славлячи Бога за поміч його велику. Коли ж дійшов до Єрусалима, узяв цар чесне дерево на рамена свої, щоб понести на попереднє його місце (був-бо одягнений у порфиру царську, золотом і камінням коштовним оздоблену, маючи на голові вінця царського), тоді сталося чудо жасне: раптово-бо став у воротях тих, якими на лобне місце ходили, і не міг нітрохи із чесним хрестним деревом поступити, силою Божою утриманий, усім напрочуд у такій речі. Захарія ж, патріарх єрусалимський, що з усім народом єрусалимським вийшов назустріч царю із віттям та фініками аж до гори Єлионської, ішов із царем укупі і, поглянувши очима, побачив ангела Божого, як блискавку, що у воротях стояв, вхід перепиняючи і кажучи: «Не таким чином Творець наш те дерево сюди ніс, яким ви несете його». Те патріарх бачачи й чуючи, жахнувся і, звернувшись до царя, рече: «Глянь, царю, що неможливо тобі, одягнутому в багаті ризи, царськими прикрашені оздобами, понести дерево це святе, що його поніс Христос, який став убогим заради нашого спасіння. Коли ж бо хочеш понести хреста, йому, наслідуй, злидарству його. Тоді цар зняв із себе багряницю та вінця й одягся у просте та погане одіяння й поніс чесне дерево святого хреста без будь-якої перепони, йдучи ногами босими, і вніс у церкву на місце, з якого взято було Хоздроєм, перським царем, там знову благочестивий цар Іраклій хрестне дерево поставив. І була велика радість та веселощі вірним через повернення хреста Господнього й торжествували (як колись ізраїльтяни на повернення ковчега Заповіту від филистимів), хвалячи розп’ятого на хресті Христа, Царя слави, і поклоняючись підніжжю його святого хреста. Йому ж і від нас хай буде честь, слава і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.

Про чудо, що ним був пізнаний істинний хрест Христовий багато не погоджуються. Дехто каже, що дівиця мертва несена була на поховання і силою хресною воскрешена. Інші кажуть, що то була вдовиця мертва, а від животворящого дерева ожила, ще інші повідають, що вдовиця якась, лежала хвора в домі, і була при смерті, до неї ото патріарх із царицею прийшов і хрести приніс, поклав на хвору і коли покладено було хреста Господнього, тоді встала здорова. Інші кажуть, що мертвого чоловіка несли до гробу і воскрес доторком до хреста Господнього. Никифор же Калліст, прозваний Ксантопул, у книзі 3-ій, у главі 29-ій, каже, що обидва чуда тоді хрестом Господнім створилися: і вдовиця, що в домі хвора лежала і вмирала, від воріт смертних до життя та здоров’я повернена, і мерця, що до гробу несли, було воскрешено.

Переклад за виданням: Святитель Дмитрій (Туптало) [Ростовський]. Книга житій святих.. на три місяці первых, еже ест: септемврій, октобрій, новембрій. Вид. 2-е, Київ, друкарня лаври, 1711. Пер, з ц.-сл. В. Шевчук