Пам’ять 11/24 серпня
Преподобний Федір, князь Острозький, здобував славу влаштуванням храмів і захистом Православ’я в Великому Князівстві Литовським, старобілоруської держави, від насильств папізму. Він походив від роду святого рівноапостольного князя Володимира (пам’ять 15 липня) через його правнука Святополка-Михайла, князя Туровського (1080-1093), великого князя Київського († 1113). Перший раз ім’я преподобного князя Федора згадується під 1386 роком, коли польський король Ягайло й Великий князь Вітовт затвердили за ним спадкове володіння – Острозький округ і збільшили Заславським і Корецьким округами.
У 1410 році преподобний князь Федір брав участь у розгромі лицарів католицького ордена під Грюнвальдом. В 1422 році святий князь через співчуття православним у Чехії підтримав гуситів у боротьбі з німецьким імператором Сигізмундом. (У білоруське й українське військове мистецтво уведений був святим князем особливий прийом – гуситський стрій, так звані табори, засвоєний українським козацтвом.) В 1432 році, одержавши ряд перемог над польськими військами, святий Федір змусив князя Ягайло оборонити законом волю Православ’я на Волині. Князь Свидригайло, побоюватись посилення свого союзника, в 1435 році кинув преподобного Федора в темницю, але народ, що любив святого, підняв заколот, і він був звільнений. Преподобний Федір примирився із кривдником і з’явився йому на допомогу в боротьбі з польською партією.
Преподобний князь і надалі залишався оборонцем Великого Князівства Литовського – Білоруських та Українських земель – 1438 році святий князь брав участь у битві з татарами;
За великі військові заслуги, у 1440 році, після вступі на польський престол Казимира, молодшого сина князя Ягайло, святий Федір одержав на правах намісництва міста Володимир, Дубно, Острог і став власником великої кількості маєтків у кращих областях Подолії й Волині. Все це разом із князівською силою й славою преподобний Федір залишив, пішовши після 1441 року в Києво-Печерську обитель, де, прийнявши чернецтво з ім’ям Феодосій, подвизався в спасінні своєї душі до самої смерті до Бога. Рік смерті преподобного Федора невідомий, але не підлягає сумніву, що він помер у другій половині ХV століття в глибокій старості приблизно в 1483 році. Похований преподобний у Далеких печерах преподобного Феодосія. Прославляння, почалося наприкінці ХVI століття, бо в 1638 році ієромонах Панас Кальнофійський свідчив, що «преподобний Федір відкрито почиває в печері преподобного Феодосія в цілому тілі».
Тропар преподобного Федора, князя Острозького, Києво-Печерського, у Далеких печерах, голос 7
Перетворив ти земну князівську славу / у смиренний образ чернецтва, / і замість ворогів видимих / на невидимих повстав, / і, в обох битва славним переможцем зробився, / одним із чудотворців Києво-Печерських виявився. / Тому й нам ревнощі у вірі в Бога вимоли, / любов’ю до братів серця наші освіти / і до вічного спасіння дороги наші, Федір блаженний, скеруй .
Інший тропар преподобного Федора, князя Острозького, Києво-Печерського, у Далеких печерах, голос 4
Князівські багатства й всю суєту світську рішуче відкинув, / а Божеські даруванні, премудрий Федір, щиро придбати бажаючи, / прийняв ти образ чернечий / і в ньому смиренною слухняністю й безмовним життям Царю Небесному добре догоджаючи, / одержав від Нього безсмертні дарунки, / молися тепер, щоб і нам / шануючим святу пам’ять твою, / одержати дарунки ці.
Інший тропар преподобного Федора, князя Острозького, Києво-Печерського, у Далеких печерах, голос 4
Благочестивого кореня гідним паростком був ти, / блаженний Федір, / бо показав тебе Христос, / як правдивий скарб, Богом дарований, землі Волинської, / нового захисника Православної віри, / і народу українського славу й молитовника. / Тому тепер, маючи добрі плоди праць твоїх / у вільному краї нашим під покровом Святої Церкви Київської Православної живучи в радості, / хвалимо Добродії, / подарувавшого тобі силу й мужність на боротьбу святу, / Його моли врятувати батьківщину нашу – Україну святу, / і в державі родичів твоїх набожний і щасливої бути, / і дітям її спасіння одержати від Христа Бога.
Кондак преподобного Федора, князя Острозький, Печерського, голос 4
Красу одягів світу цього / і багатство тлінне із вдячністю відкинувши, / у ризи ченця облачився / і багатому в щедрості Христу успадковував, / прийдіть, вірні, вихвалимо Федора придатний і славно, / бо моліться неспинна / за душі наших.
Молитва преподобному Федору, князеві Острозькому
Боротьбу земну на духовне змагання помінявши й про людей своїх добре піклування показавши, преподобний Федір. До тебе в серцях наших сьогодні прибігаємо й твоєї допомоги країні нашій і душам нашим смиренно просити відвагу маємо, почуй нас, догідник Божий, тому що малодушність і лінь наша духовна від твоєї праведності відриває й усякої кари гідними нас робить, але милосердя твоє до ворогів і образників твоїм пам’ятаючи, яким і захисникам був ти, рівного милосердя й твого й до нас, невартих, просимо.
Бо ти, догідник Христовий, від агарян розорену землю нашу й іновірцями поневолену, звільнив, жалістю й любов’ю обійняв, знову до доброго й праведного життя вірних призвав, як військовими перемогами, так і молитвою й прикладом життя своєї, блищачи немов свічник золотий. Ти, мирського життя суєту залишив, тому що сам турботу про душ своєї маючи, у печерну самоту вийшов. Землю ж нашу й Святу віру Православному славному роду твоєму заповів охороняти й цим ще на двісті років після смерті твоєї від мереж рабства і єретиків відгородив нас. Ти також далеко живуче від нас, але єдинокровне нам плем’я чеське до Православної віри наблизити бажав і від латинської навали обороняв їх.
Ти й тепер, душею на небесах з Ангелами оселившись, нетлінним тілом з нами почиваєш, не відкинь наші голоси скорботні, але молитовний плач грішних дітей землі нашої почуй. Бо згрішили й від завітів Божих відступив, у розбещені звичаї лукавого впали, і єдине, для порятунку душ наших необхідне, у недбалості залишили. І тому тобі, отче преподобний, у Богові правда й слава, а нам – сором і осуд.
Грішність свою бачачи, жалю твого вимагаємо й у покаянні кличемо тебе так: Любові твоєї невичерпної промінь нам пішли, гнів Божий, правдиво на нас спрямований, молитвою твоєї відведи від нас, рятівну благодать Його до нас, невартим, молитвою твоєю скеруй і від безодні гріховної до висоти покаяння нас підійми. Щоб і ми, життя своє виправляючи, могутність землі нашої відроджувати почали, ворогів же віри Христового й злих спокусників відважно перемагали. І Спасителя нашого з усіма святими з вдячністю оспівувати будемо, славлячи Його з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амін.