Який зв’язок між Україною і повстанням Маккавеїв задля визволення Ізраїлю? Яким чином наші два народи можуть подвоїти силу одне одного, об’єднавшись супроти брехливої імперії, яка прагне завоювати світ і налаштовує народ на народ?
Маккавеї стали прикладом для різних визвольних рухів. Багатоманітний світ ділиться не за мовами й кольором шкіри народів, а за тим, хто з людей хоче і не хоче свободи. Другі, як показує історія, вирізняються цікавістю до ідолів. Якщо це представники підневільного народу, то їх легко купити обіцянками слави, багатства і «долучення до загальнолюдських цінностей». Загальнолюдські — це, звісно ж, цінності завойовників. Спокушені переходять на мову «вищої нації» і стають «агентами впливу» всередині свого етносу.
Пануючий режим визнає приручених осіб лідерами підневільного народу, його провідними митцями, вченими і мислителями. «Провідники» не переймаються, що насправді є декоративними. І в унісон з окупантами таврують учасників визвольних повстань як «бандитів». Можливо, такими «бандитами» виглядали повстанці Варшавського гетто в очах командувача єврейської поліції цього гетто Юзефа Шерінського. Повсталі у квітні 1943 року найперше застрелили саме його.
Українці не знали і не розуміли євреїв. Вони цінували Старий Заповіт і брали за приклад повстання Маккавеїв, але у своєму сьогоденні не відчували духу свободи в нащадках народу Виходу. Це, врешті, перетворило повстання гайдамаків, що мало стати тріумфом волі, на трагедію. Знищуючи в сліпій помсті і поневолювачів, і підневільних, повстанці самі стали жертвами. Частину гайдамаків знищили на теренах Польщі, решту — в Російській імперії. Карали їх і запорожці, прагнучи виказати лояльність до цариці Катерини ІІ. На довгі роки чин спротиву українців набув образу «кривавої бійні». Утім, як писав Тарас Шевченко, «за святую правду–волю розбойник не стане»…
Солідарність скріплює борців за свободу різних народів у «нове людство». Відчуття солідарності дає розуміння, що «окремо взятий народ» не може визволитися. Бо способи поневолення є подібними на різних кінцях планети, і ними інтуїтивно володіють усі, хто хоче панувати.
Російська “православна церква” стала вшановувати під іменем Маккавеїв зовсім не героїчних повстанців. Вона переінакшила їх історію і відзначає мученицьку смерть вигаданих Соломонії і сімох її синів. Очевидно, для впокорення народів імперській церкві страждальці були потрібнішими, ніж повстанці.
Якими ж були оті повстанці Маккавеї? Проти чого і за що повстали?
«Кожен, хто ревний до закону і стоїть в Заповіті, хай іде за мною!» — закликав священик. Він і п’ятеро його синів першими кинули все майно і пішли в гори. Царські війська переважали їх чисельністю. Євреї не мали багато зброї й ненавчені були воювати. Утім добре знали місцевість і вважали, що «краще померти у битві, ніж бачити страждання народу» (нагадує слова повстанської пісні: «Краще раз злітати соколом в Карпати, ніж весь вік стогнати в ярмі»).
По смерті Матіт’ягу повстання очолив його син Єгуда. За його прізвиськом — Маккабі — стали зватися повстанці. Він навчав вояків: «Не від кількості війська буває перемога у війні, але з неба приходить сила. Вони йдуть на нас у численності пихи й нечестя, щоб винищити нас і дружин наших, і дітей наших, щоб пограбувати нас. А ми боремося за душі наші і за закони наші. Господь сам повергне ворогів перед лицем нашим, ви ж не страшіться їх». Славетною стала битва під Еммаусом, де три тисячі повстанців перемогли п’ятитисячне професійне військо греків. Маккавеї таки здобули незалежність Ізраїлю і відновили Храм…
Ярослава Музиченко