Як Вам було повідомлено, лише кілька днів тому, тобто 23 січня 2024 року, Ієрархія Еладської Церкви, яка є Вищим органом нашої Церкви, зібралася для вивчення питання, яке повстало у наші дні, тобто встановлення «політичного шлюбу» гомосексуалістів з усіма, що випливають із цього, наслідками сімейного права.
Єпископат уважно обговорив це питання, відповідальне і тверезо, ще раз довів свою єдність, а потім одноголосно вирішив необхідні питання, про які було оголошено.
Одне з рішень, яке він ухвалив, — поінформувати свою повноту, яка хоче почути його рішення та позицію. У цьому контексті Ієрархія звертається до всіх вас, щоб сформулювати правду про це серйозне питання.
1. Справа Церкви протягом віків двояка, тобто богословська, через сповідання своєї віри, відкритої Христом і прожитої її Святими, і пастирська, через пастирство людей спрямовуючи їх до життя у Христі.
Цю її працю, діяння можна побачити у Святому Письмі та в постановах Вселенських та Помісних Соборів, які встановили межі православної віри та священні канони, що визначають межі, в яких мають знаходитись всі її члени – Духовенство, Ченці та Миряни
Таким чином, Церква здійснює пастирське служіння, тобто лікує душевні хвороби людей, щоб християни жили в спілкуванні з Христом і своїми братами, щоб позбавлятися самолюбства і розвивали боголюбство і людинолюбство, тобто щоб вони перетворили б корисливу, себелюбну любов, на любов безкорисливу.
2. Бог любить усіх людей, справедливих і неправедних, благих і поганих, святих і грішників, так само робить і Церква. Адже Церква є духовною Лікарнею, яка зцілює людей, не виключаючи нікого, як показує притча про доброго Самарянина, яку розповів Христос (Лк. 10:30-37).
Лікарні та лікарі роблять те саме щодо тілесних захворювань. Коли лікарі оперують людей, ніхто не може стверджувати, що вони не мають любові.
Однак люди по-різному відповідають на цю любов Церкви до них: хто цього хоче, хто ні. Сонце посилає свої промені всьому творінню, але одні освітлюються, інші горять, і це залежить від природи тих, хто отримує сонячні промені.
Таким чином, Церква любить усіх своїх хрещених дітей і всіх людей, які є творіннями Божими, молодих і старих, самотніх і одружених, духовенство, ченців і мирян, вчених та невчених, начальників і начальницьких, гетеросексуалів та гомосексуалістів, і виявляє своє людинолюбство повною мірою, звичайно, при тому, що вони самі цього хочуть і дійсно живуть у Церкві.
3. Богослов’я Церкви про шлюб випливає зі Святого Письма, вчення Отців Церкви та чинопослідування Таїнства Шлюбу.
У книзі Буття написано: «І створив Бог людину, за образом Своїм, за образом Божим створив його; чоловіка і жінку створив їх. І благословив їх, сказавши: «Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над кожною твариною, що повзає по землі» (Бут. 1:28).
Це означає, що «двоїстість двох природ та їх взаємодоповнюваність не є соціальним винаходом, а передбачені Богом»; «святість союзу чоловіка та жінки співвідноситься з ставленням між Христом та Церквою»; «Християнський шлюб — це не простий договір співжиття, а священне Таїнство, через яке чоловік і жінка отримують Благодать Божу для подальшого обожнення»; «батько і мати є складовими елементами дитячого та дорослого життя».
Результатами Шлюбу в Христі є створення доброго подружжя і сім’ї, народження дітей, як плоду любові двох членів подружжя, чоловіка і жінки, і зв’язок їх із церковним життям. Відсутність дітей без відповідальності подружжя не руйнує подружжя у Христі.
Християнська традиційна сім’я складається з батька, матері та дітей, і в цій сім’ї діти ростуть, пізнаючи материнство та батьківство, які будуть важливими елементами у їх подальшому розвитку.
З іншого боку, як видно з «Євхологіона» Церкви, існує явний зв’язок між Таїнствами Хрещення, Миропомазання, Шлюбу, Сповіді та Святого Причастя Тіла та Крові Христових. Будь-який розрив зв’язку створює церковні проблеми.
Тому ми хрестимося і повмазуємося, щоб причащатися до Тіла і Крові Христових. Вінчання відбувається для того, щоб подружжя і сім’я могли брати участь у Таїнстві Євхаристії і причащатися Тіла та Кров Христових. Будь-який розрив цього зв’язку цих Таїнств є секуляризацією.
Церква ґрунтується на цьому переданні, даному Богом Святим, і не може приймати жодної іншої форми Шлюбу, а тим більше так званого «гомосексуального шлюбу».
4. У наділеній повноваженнями державі держава зі своїми організованими органами має право розробляти законопроекти та приймати закони, щоб у суспільстві панували єдність, мир та любов.
Однак Церква — інститут стародавній, вона має багатовікові традиції, вона час від часу бере участь у всіх випробуваннях народу, вона відіграла вирішальну роль у його свободі, як видно з історії, найдавнішої і в останні часи, і всі повагою повинні виявляти повагу до того, до чого у ній проголошується.
Адже всі начальники, архонти за небагатьма винятками, є її гідними і владними членами. Церква не з-державна і не протидержавна, але стверджує по-Божому і пасе всіх. Ось чому вона має особливу причину, щоб її поважали.
За темою так званого «політичного шлюбу гомосексуалістів» Священний Синод не тільки не може мовчати, а й має говорити з любові та милосердя до всіх.
Саме тому Ієрархія Еладської Церкви у своєму нещодавньому рішенні одноголосно і об’єднавче, з цілком обґрунтованих причин, заявила, що «її позиція діаметрально протилежна запропонованому законопроекту».
І це цілком ясне рішення ґрунтується на тому, що «ініціатори законопроекту і ті, хто з ним згоден, виступають за відміну батьківства і материнства та перетворення їх на нейтральне батьківство, зникнення ролей обох статей усередині сім’ї та постачають над ними інтересами майбутніх дітей, сексуальний вибір гомосексуальних дорослих».
Більш того, встановлення «усиновлення дітей» «прирікає майбутніх дітей рости без батька чи матері в обстановці змішування батьківських ролей», залишаючи відкритим вікно для так званої «сурогатної вагітності», яка забезпечить стимули «за експлуатацію вразливих жінок» та зміну священного інституту сім’ї.
Церква, яка має виражати волю Божу і православне керувати своїми членами, не може прийняти всього цього, бо інакше вона зрадить свою місію. І робить це не тільки з любові до своїх членів, але й з любові до самої держави та її інститутів, щоб вони вносили внесок у суспільство та сприяли його єдності.
Ми, звичайно, приймаємо права людей, які рухаються в допустимих межах, у поєднанні з їхніми обов’язками, але легалізацію абсолютного «права», тобто обожнювання прав викликає саме суспільство.
5. Церква зацікавлена у сім’ї, яка є осередком Церкви, суспільства та Нації.
Держава також має це підтримувати, оскільки в чинній Конституції розуміється, що «родина як основа збереження та розвитку Нації, а також шлюб, материнство та дитинство перебувають під захистом держави» (п. 21).
Відповідно до Статутної Хартії Еладської Церкви (Καταστατικό Χάρτη τῆς Ἐκκλησίας τῆς Ἑλλάδος), яка є законом держави (590/1977), «Грецька Церква співпрацює з державою в питаннях, що становлять спільний інтерес, таких як… піднесення інституту шлюб та сім’я» (№ 2).
Таким чином, ми закликаємо державу зайнятися демографічною проблемою, «яка перетворюється на бомбу, яка готова вибухнути» і є найважливішою національною проблемою нашого часу, вирішення якої підривається законопроектом, який має бути прийнятий, і ми закликаємо підтримати багатодітні сім’ї, які багато приносять суспільству та нації. .
Ієрархія Еладської Церкви оголошує все вищевикладене всім своїм членам «з почуттям пастирської відповідальності та любові», оскільки не тільки так званий «гомосексуальний шлюб» є підривом Християнського Шлюбу та інституту традиційного шлюбу Грецької сім’ї, яка змінює стандарти, а й тому, що гомосексуалізм засуджується всією церковною. традицією, починаючи з апостола Павла (Рим. 1:24 – 32), і бореться з ним покаянням, яке є зміною способу життя.
Зрозуміло, звичайно, що існує основний принцип: хоча Церква і засуджує всякий гріх, як той, хто віддаляє людину від Світла і Божої любові, в той же час вона любить кожного грішника, тому що і він має «образ Божий», він може досягти «богоподібності» , якщо сприяє Божественній благодаті.
Священний Синод звертається з цим відповідальним словом до вас, благословенних християн, його членів і до всіх, хто чекає на його слова, тому що Церква «говорить істину в любові» (Еф. 4:15) і «любить в істині». (2 Ін 1:1).
+ Голова, Афінський ІЄРОНІМ
+ Каристійський та Скірський Серафим
+ Монемвасійський та Спарти Євстафій
+ Нікейський Алексіос
+ Нікопольський та Превезький Хризостомос
+Ієриський, святої Гори Афон та Адрамерійський Феоклітос
+ Маронійський та Комотинський Пантелеїмон
+ Кітрський та Катеринський Георгіос
+ Янінський Максим
+ Еласонський Харитон
+ Фіри, Аморги та Ніський Амфілохій
+ Гортинський та Мегалополіський Нікіфорос
+ Етолійський та Акарнанійський Дамаскін
Головний секретар
Архімандрит Іоанніс Карамузіс
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»
Джерело: ΑΚΤΙΝΕΣ