Всіх апостолів, котрих вибрав і покликав Господь, було покладено Ним в основу Церкви. Всі вони були чудові в своїх благовісницьких працях, але кожен з них прекрасний по своєму, оскільки має свої особливі здібності та обдарування. Натхненні одним і тим же Духом, всі апостоли звіщають, одне ж слово Боже, всі вони осінені однією і тією ж істиною, котру Сину Божому потрібно було відкрити їм, а через них – всьому світові. Але кожен з них пройшов цю істину по своєму. Тому в одного із апостолів отримувала перевагу одна сторона християнської істини, а в іншого друга

Звертаючись сьогодні до прославленого улюбленого учня Христового святого Іоана Богослова, ми знаходимо в його першому соборному посланні дві основи релігійно-морального життя за Христом. Ці основи – це віра в Христа і наша взаємна любов.

Віра в Сина Божого прийшовшого в плоті, переконлива як сповідь, непереможна як перемога котра перемогла світ, повинна одухотворювати, за Іоаном Богословом, всякого сина світла та істини. Вона приводить його до спілкування з Христом, показуючи йому істину тільки в Ньому одному, об’єднує з Ним і дає повну радість. Цією живою вірою встановлюється безпосереднє духовне і тайне спілкування між віруючим і Сином Божим, котрий прийшов у плоті.

Спокутуюча жертва Спасителя вважається апостолом Іоанном найвищим вираженням любові: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас» (1Ін.3.16). Звідси ясний і правильний вихід про необхідність взаємної любові. Любов Божа, піднесена задля нас на хрест, віддана на розп’яття, є найвища грань діючої любові, її межа. Людині до неї не піднятися своїми звичайними зусиллями. Їй залишається лише в міру своїх сил шлях наслідування. Чим? Своєю взаємною любов’ю до свого ближнього.

«Улюблені, будемо любити одні одних» (1Ін.4.7). Цей заповіт святий Апостол повторює дуже часто і так переконливо, що поняття любові в нашій свідомості з’єднується з іменем святого Іоана Богослова апостола і благовісника любові. У взаємній любові віруючих він бачить причину і джерело їх братського по духові Христовому об’єднання і морального вдосконалення кожного зокрема. З любові, за вченням апостола, випливають і утворюються всі інші високі властивості моральної природи людини, а саме прямування до істини і світла, виконання заповідей, усвідомлення гріховності, необхідність очищення, добре ставлення до інших, допомога їм, милосердя до них, молитва за них.

Дійсно, любов, як початок творчого і досконалого, є початком єдиного не замінимого. Любов, є закінченням і найвищим поняттям того, що Бог звершує в історії людства і в нашій особистій. Вона з’явилася в будові життя першоствореної людини. Ця любов багатьма голосами говорили про себе вибраному народу. Вогняними буквами горіла вона на скрижалях Закону, легким подихом вітерця торкалися замученої душі праведника, то ревними то скорботними голосами пророків кликали вони людей повернутися на шлях спасіння. І все ближче і ближче схиляється вона до землі у великій скорботі і жалю поки не прийшла на світ в подобі Сина Божого, в Котрого для ворогів були тільки молитви, а для тих, хто шукав Його смерті – тільки одні благословення. Він був принижений, зганьблений, зневажений і на кінець прибитий до хреста і в цьому надлишку зневаги він відкрив світові невідому велич любові – переможниці. Те чого не могли зробити сила, страх і жорстокість зробив хрест. З цього часу совість людини почала прокидатися, серця зм’якли, заснувалась Церква Божа на землі, котра своїм девізом має віру, надію, любов і не перестає проповідувати звістку про спасіння про всіх куточках землі, чекаючи дня, коли на вселенній буде одне стадо і один Пастир. Так Божа любов зробила спокуту і спасіння людини, вона ж об’єднує всіх віруючих в Царстві Христовім.

Любов’ю звершується і наше виховання – це створення з нас не тільки дітей Церкви, членів суспільства, але й спадкоємців Царства Христового. Під керівництвом люблячого материнського серця ми сприйняли перші враження Божого світу, турботливою опікою батьків в нас засіяні перші зерна моральності, під невидимою для нас дією любові приходить наше виховання, направляючи до досконалості по заповідях Христових.

В день пам’яті святого апостола та євангеліста Іоана Богослова, апостола любові і споглядача майбутньої долі світу, будемо милостиво просити його, щоби окриляв нас дух Христової любові, щоб вона ніколи не міліла.

Нехай звершується під покровом і дією цією любові і наше виховання в дусі віри і любові Христової. Виховані любов’ю і нею будемо дозрівати, від сили любові будемо мужніми проповідниками любові Христової і Бог світу і любові буде завжди з нами.

прот. Іван Голуб. Викладач ЛПБА (ПЦУ)