1. Економічна криза, яку переживає сьогодні увесь світ, але особливо у нас, на півдні Європи, викликала депресію у мільйонів людей, а часом і відчай. Сьогодні все частіше люди усвідомлюють, що економічна криза – це лише один із проявів кризи суспільства в цілому, кризи цінностей. Криза суспільства, в свою чергу, є наслідком поширення в епоху добробуту теоретичних концепцій людини і природи, повністю протилежних християнським. Після того, як зі свідомості людини і суспільства була відкинута віра в Бога, в Бога істини, справедливості і любові, сучасна людина прийшла до висновку, що оскільки Бога немає, тому все дозволено.
Повага до людської особистості змінилося засиллям безособових соціальних інститутів та зв’язків. Ідея свободи людини відступила на другий план, а на її місце вийшла абсолютна свобода ринку. І ось від суспільства вільних особистостей ми прийшли до стану, коли цілі народи перетворилися в рабів безособових фінансових груп, безіменних грошових торговців, по суті, керуючих економікою цілих народів, презирливо іменованих ними «ринками». Гроші для них абстрагувалися від свого товарного носія, придбали власну «ринкову ціну», самі перетворилися у товар. У заплутаних лабіринтах глобалізації були створені нові структури фінансової системи «віртуальної економіки», яка не контролюється жодним державним чи іншим політичним інститутом.
Навпаки, рішення цих невідомих сил, що діють під покровом анонімності, здатні підірвати існуючу нині систему держав і народів, засудити мільйони людей до безробіття, а все суспільство до злиднів. Отже, вся світова економіка переживає зараз глибоку структурну кризу фінансової системи, що є незаперечним доказом кризи цінностей у суспільстві.
Показником рівня, якого досягла соціальна нерівність в світовому масштабі, є той факт, що 20% населення планети, які живуть у багатих країнах, споживають 80% всіх видобутих природних багатств. Одночасно з цим економічне свавілля, корупція, несправедливість і бездушність, що процвітають при будь якій панівній економічній моделі – хоч капіталістичній, хоч соціалістичній – привели мільйони людей до соціальної маргіналізації, а багатьох і до повної убогості.
2. Церква не має права залишатися стороннім спостерігачем цих тривожних економічних процесів. У цій ситуації вона зобов’язана рішуче сказати своє вагоме слово з трьох основних питань.
а) Безжальній критиці необхідно піддати членів самої Церкви за поведінку, яка не відповідає євангельським принципам, за малу або велику участь в несправедливості та корупції. Крім цього, з ініціативи парафій, різних церковних громад і організацій повинна бути розвинена активна діяльність з надання негайної допомоги найбільш незахищеним членам нашого суспільства. Слава Богу, в цій області в Церкві вже є серйозні зрушення на краще.
б) Безстрашний критиці повинна бути піддана матеріалістична ідеологія та вся ідеологічна система, що породила соціальну несправедливість у цілому та економічну кризу зокрема. Необхідно зробити спробу вплинути на політичних лідерів, закликати видатних вчених й економістів знайти вихід з положення, що створилося на основі поваги до людини, до національного самовизначення народів, а також солідарності з ними в їх боротьбі. Загальноприйняті погляди на людину та творіння піддалися останнім часом істотного впливу споживчих ідей. Церква покликана захищати гідність людської особистості як образу особистісного Бога, а також священний характер творіння як створення рук Божих. Світогляд, згідно з яким людина є господар всього творіння і, отже, має право використовувати його, як вона забажає, завдаючи тим самим шкоду навколишньому його природі, не просто помилково, але і є, з православної точки зору, гріхом. Згідно з християнським віровченням, людина є органічною частиною творіння і зобов’язана використовувати його з повагою.
в) Помісні Церкви повинні проявляти велику солідарність, спільно впливаючи на суспільство, в якому вони живуть. Наприклад, закликаючи народи Північної Європи до розуміння і підтримки народів Південної та Східної Європи, які переживають випробування, і, навпаки, стримуючи почуття гіркоти й обурення економічно слабших народів Півдня, що спрямовані проти деяких європейських економічних гігантів. Природно, що таких прикладів може бути наведено безліч через глибокий контраст, що існує на планеті між економічно сильними і слабкими державами. Церква в багатих країнах не має права зберігати мовчання і дозволяти панувати хору образ на адресу тих народів, які переживають тяжкі випробування і вже тим більше не має права приєднуватися до такого хору.
3. Давайте, однак, повернемося в рідні пенати – в наше суспільство. Нашим першим обов’язком тут є сувора самокритика. На жаль, зміст цього важливого слова був останнім часом перекручений. Однак, не знімаючи відповідальності з політичних та економічних лідерів, ми всі повинні усвідомити помилки, зроблені нами як громадянами. Звичайно, не відповідає дійсності те, що всі люди у рівній мірі відповідальні за ситуацію в країні. Багато простих людей є жертвами, що не одержали ніякої вигоди від добробуту, створеного за рахунок взятих в борг грошей. Але подивившись проникливим і неупередженим поглядом, більшість з нас змушені будуть визнати свої особисті помилки та промахи. Визнати, що були випадки, коли ми не надали протидії очевидному сваволю і волаючому беззаконню.
Лише повторюючи фразу «криза цінностей», ми ризикуємо загрузнути у невизначеності. Церква знову і знову покликана вказувати на значення саме цих актуальних у всьому світі, вічних цінностей: на справедливість, в очевидному євангельському сенсі: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви з ними» (Мт. 7:12). А крім того, на істину, почуття міри, примирення, любов у всіх її видах і проявах.
4. Втім, однією самокритики мало. Роль Церкви не може бути зведена до звинувачень, які таврують всіх порушників без винятку. Слово Церкви має, перш за все, невпинно закликати до покаяння. Для багатьох в наш час слово «покаяння» звучить старомодно, надто «релігійно». Однак, воно продовжує бути актуальним і революційним з тих самих часів, коли його поставив в центр Свого Євангельського вчення Господь наш Ісус Христос, закликавши: «Покайтеся» (Мк. 1:15), тобто: змініть спосіб мислення, поведінки, своє сприйняття життя . Лише змінивши і розум, і серце, ми зможемо покласти край тенденціям і пристрастям, що гублять наше суспільство. Економічна і моральна криза, що вирує серед більшості народів у більшості країн, породжена очевидними причинами, що мають назву і конкретні форми. Обмежуся тим, що назву три коріння корупції – матері економічної кризи.
a) Користолюбство. Воно, за словами апостола Павла, є «ідолослужінням» (Кол. 3: 5), відмовою від шанування істинного Бога. Користолюбцю не важливо, наскільки законні використовувані ним методи. Його жадібність приймає все нові і нові неконтрольовані форми. Недарма «апостол народи» емоційна застерігає: «А хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що людей в безодню і погибель Бо корінь усього лихого то грошолюбство» (1 Тим. 6: 9). Вірус сріблолюбства в сучасну епоху мутує і поширюється у всіх шарах суспільства. Так зване суспільство споживачів переросло в споживчу істерію. Ідеалом і метою життя сучасної людини будь-якого суспільного класу стало бездумне накопичення матеріальних благ, часто надлишкових, при повному нехтуванні до навколишнього світу. Цю жадібність, що стала причиною і сучасної екологічної кризи, затаврував вже 16 століть тому великий богослов, батько і вчитель єдиної і нероздільної Церкви святий Григорій Ніський, підкреслюючи: «Вживай, але не зловживай. Дозволь собі насолоджуватися, але в міру. Не приноси загибель всім тваринам, які живуть на землі і в морі» (Бесіда про благодійність, 383 м після Р.Х.).
б) Наступним коренем корупції є брехня. Брехня ознаменувала гріхопадіння роду людського, як виразно випливає з першого розділу Святого Письма (Бут. 3:1). В останній же його частині підкреслюється, що поза Царства Божого залишиться «кожен, хто любить та чинить неправду» (Одкр. 22:15). Брехня, в кінцевому рахунку, підриває щось важливіше, а саме здатність любити. Це може здатися дещо дивним. Однак саме ця властивість брехні проникливо роз’яснив Ф.М. Достоєвський, який вклав в уста старця Зосими таку пораду: «А головне, найголовніше – не брешіть … Головне, самому собі не брешіть. Той, хто бреше самому собі і власну брехню свою слухає до того доходить, що вже ніякої правди ні в собі, ні кругом не розрізняє, а отже входить в неповагу і до себе і до інших. Чи не поважаючи ж нікого, перестає любити, а щоб, не маючи любові, зайняти себе та розважити, віддається пристрастям і грубим солодощам … брешуть собі самому ще до всіх і образитися може. Адже образитися іноді дуже приємно, чи не так?» («Брати Карамазови ». Том 1).
в) Особливу небезпеку, проте, представляють себелюбство, егоцентризм, зосередження у своєму «я», поклоніння вигоді – особистій, сімейній, місцевій, національній. Ліками проти цієї недуги була і залишається справедливість у поєднанні з допомогою ближнім та самопожертвою. Бо знайти себе можна лише віддаючи себе іншим. Проголошення цієї істини і словом, і ділом, є першочергове завдання Церкви, що виливається в допомогу бідним, навіть якщо їх тяжке становище походить від їх же власних помилок і вад (див. Мт. 25:35-40). Жоден інший суспільний інститут не здатний показати настільки яскравий приклад любові і самопожертви і настільки натхненно закликати до цього ідеалу інших. До відомого афоризму «cogito ergo sum» ( «я мислю, отже, я існую») Церква, черпаючи натхнення з найяскравіших сторінок своєї історії, додає: «я люблю, отже, я існую» по прообразу Божественної любові і взаємного єднання, існуючого між іпостасями Святої Трійці.
5. Після критичних слів і вказівки на особисту відповідальність кожного, Церква повинна сказати суспільству слова надії і оптимізму. Криза може стати початком духовного оновлення. Лихоманка як економічній, так і екологічній кризи – це лише симптом більш глибокого захворювання, що загрожує виживанню людства.
Сучасна економічна криза, незважаючи на страждання і розгубленість, яку вона породила у мільйонах людей як держав, що находяться на стадії розвитку, так і багатих держав, надає нам унікальну можливість провести докорінні зміни в провідних галузях всесвітнього, національного та нашого особистого життя. Ми, християни, покликані перебувати у перших рядах цієї боротьби, як ми зробили це (під керівництвом Всесвітньої ради церков) у боротьбі з расизмом і насильством. Звичайно, ні расизм, ні насильство не зникли після нашої критики та наших дій. Однак ми домоглися того, що суспільство ясніше усвідомило необхідність боротьби з ними.
Вже не в перший раз Церква бореться з кризою. Трагічний досвід збройного протистояння під час світових воєн XX століття пробудив совість людей, створивши передумови для краху колоніалізму, фашистських режимів, расистських ідеологій і, в кінцевому рахунку, привів до падіння комуністичного режиму у більшості країн. У періоди важких випробувань, коли суспільство перебуває на межі своїх життєвих сил, з глибин людських сердець виникають такі рідкісні чесноти, як любов до істини, хоробрість, терпимість, здатність прощати, самозречення, справедливість, альтруїзм. Вони і сьогодні є дієвим антитілами до непритомних тенденцій нашого суспільства. Саме їх наполегливо і завзято повинна культивувати сьогодні Церква.
Наш безпосередній обов’язок – підтримання надії і стійкості наших народів на основі щирої поваги до кожної людської особистості і кожної нації, а також боротьба за справедливе подолання економічної кризи, за справжню солідарність як всередині нашого суспільства, так і між усіма народами планети.
Архієпископ Тірани і всієї Албанії Анастасій
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»