У сучасному світі доречність встановленого читання послання (До Ефесян 5: 20-5:33) в обряді вінчання ставиться під сумнів. Як воно сприймається сучасними слухачами, і що воно говорить про подружні стосунки?
На звичайному рівні цей встановлений уривок можна зрозуміти у контексті сімейних правил, прийнятих в Греко-Римському світі, в якому ранні християни практикували своє життя у вірі. Цей світ був істотно патріархальним. Домашні правила направляли членів сім’ї, чоловіка та дружину, дітей та батьків, і рабів і господарів в здійсненні їх обов’язків та відповідальності. У самому серці настанови – етичні перспективи, що випливають з нового життя у Христі, придбаного через віру й хрещення. Такі правила були включені і в інші писання Нового Завіту (Кол. 3:1-4: 5; 1 Тим. 2:8-15, 6:1-2; Тита 2:1-10; і 1 Петра 2: 13- 3:7).
Таким чином, встановлені для читання послання визначає спосіб, яким чоловік і дружина повинні відноситься один до одного. Чоловікам кажуть любити їх дружин (25), тоді як дружин наставляють коритися чоловікам (22). У перерахованих настановах немає нічого виняткового. Давня соціальна мораль передбачає як дане підпорядкування дружин своїм чоловікам. Послання до Ефесян, однак, говорить про щось більше. Воно дає нам піднесений погляд на шлюб, представляючи радикально нову концепцію, що включає нечуване раніше повчання: «Чоловіки любіть своїх дружин, як Христос любив Церкву і віддав себе за неї у жертву», – трансформує природний шлюбний зв’язок в священний.
Досить цікаво, що граматичний аналіз тексту вказує на те, що всю перікопу слід розуміти, як пояснення вірша 5:21 «підкоряйтеся один одному у знак вшанування до Христа». Іншими словами, цей вірш посилається на наступне, а не на попереднє – факт знищений загальноприйнятою структурою абзацу, після накладеною на текст. Відповідно, обидві людини призиваються стати не автономними особистостями, а рівними партнерами, що за власним бажанням віддали свої рішення і життя Христу. Придбавши нову ідентичність в їх особистому ставленні невіддільності одного від одного, вони доповнюють один одного через загальну скромність, повагу, кохання та терпимість.
Як необхідні і рівні один одному, подружжя ділить всі ознаки та чесноти їх загальної людської природи, тільки спосіб, яким вони сприймаються – різний. Таким чином, розглядаючи статеві відмінності подружжя, не можна говорити термінами переваги одного і неповноцінності іншого. Навпаки, Писання чітко стверджують, що і чоловік, і жінка створені за подобою Божою. Вони ділять одну й ту ж сутність – так само, як і одне і те ж призначення – придбати подобу Бога. Єдине ἄνθρωπος (людське створення) містить множинність чоловіки і жінки: «І створив Бог людину (ἄνθρωπος) за образом Своїм, за образом Божим створив, чоловіком та жінкою сотворив їх» (Бут. 1:27; див. Бут. 5:1).
Текст чітко дає зрозуміти, що моделлю шлюбного зв’язку повинні бути відносини Христа до його Церкви ( «чоловік – голова дружини, також як Христос – глава Церкви»). Коли дружин просять поважати своїх чоловіків та підкоряться їм «як Господу», то їх закликають відображати любов Церкви до Христа, що є її главою. Коли чоловіків просять «любити своїх дружин як свою власну плоть», їх просять відображати жертовну і безмежну любов Христа до Церкви, яка є його містичним тілом. Таким чином, чоловік та дружина виконують своє певне призначення. Їх стимулюють, кожного у власному особливому способі буття, знайти і придбати для себе чудеса Божественної, безумовної, самовідданої любові через підпорядкування Христу і один одному.
Відповідно, чоловіка закликають любити свою дружину безкорисливо і безумовно, запечатати її образ у своєму серці, радіти в її гідності та дарах, втішати її, бажати її благополуччя, захищати, вшановувати і живити їх зв’язок через незмінну відданість. Розуміючи, що влада – у ім’я любовного служіння, дружину, в свою чергу, закликають поважати верховенство її чоловіка в їх загальному підпорядкуванні Христу. Її покликання – почитати шлюбні відносини з її власною бездоганною любов’ю і вірністю, а також безкорисливою відданістю і мудрою порадою, скромністю і добротою, сміливістю і силою, незмінною вірою та благочестям. Як дружина і мати, вона відображає життя і наповнює його самовідданою любов’ю через її дар «потаємного серця людини» (1 Пет. 3:4).
Однак незважаючи на позитивні значення, яке можна почерпнути з цієї конкретної перікопи, нерозуміння цих значень багатьма, дає нам підстави думати про заміну даного читання іншим. Насправді згідно з традиціями, що збереглися в рукописах, біблійні читання під час Чину Вінчання (До Ефес. 5: 20-33 і Іоан 2: 1-11) з’являються у перший раз тільки в десятому столітті і стандартизуються до п’ятнадцятого століття, особливо в друкованих виданнях . Схоже, що Євангельські настанови, які розповідають про чудеса Господа на весіллі в Кані Галілейському, були обрані з самого початку. Однак з читаннями послань було інакше. Хоча до Ефесян 5:20-33 з’являється в більшості збірок рукописів, інші рукописи та ранні друковані видання включають і інші читання, наприклад, Євр. 12:28-13:8 і Філ. 4:4-7. Деякі містять навіть до Ефесян 5: 20-32, виключаючи вірш 33 ( «нехай боїться дружина чоловіка свого») з знайомої перікопи, використовуваної зараз.
Можливо, через пастирські причини, Церква може дозволити різні варіанти читань для таїнства вінчання, як це зроблено для обрядів поховання. Деякі інші традиційні читання можуть бути затверджені, якщо це не стає випадковою примхою. Можливо, найбільш оптимальним рішенням на сьогоднішній день був би традиційний варіант стандартного тексту до Ефесян без вірша 33, що у більшості випадків неправильне тлумачиться сьогодні. Крім цього, ми повинні бути вірними теологічному вченню про втілення та природі Церкви, як божественно-людському установі. Це означає, що Церква в своє паломництво у Царство Небесне існує в історії. Таким чином, її літургійні вираження повинні зазнавати змін в контексті самосвідомості всього тіла Церкви.
отець Алківіадіс Калівас, доктор богослов’я; отець Філіп Зімаріс, доктор богослов’я
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»