Протягом століть сильний чоловік підкоряв собі слабку жінку і помістив її разом з дитиною на нижній щабель суспільства. З приходом християнства було проголошено рівноправність і рівність обох статей, і Церква – як спільнота святих – на ділі та по суті встала поруч з жінкою, допомагає їй знайти справжній сенс життя та своє покликання.

Говорячи про Церкву, ми, православні, перш за все, маємо на увазі Христа, Який нас об’єднує духовним чином. Церква, згідно чудовому висловом Апостола Павла, є «тіло Христове», Глава якого, спрямовуюча і яка веде його у дію, є сам Христос, у той час як віруючі, священнослужителі та миряни, є клітинами цього тіла.

Мета Церкви – наблизитися до людини у всіх її проявах і направляти її, подібно до Христа, з тим, щоб привести її до спасіння. Ось чому з моменту народження людини та її відродження через Святе Хрещення до останньої миті перебування віруючого у житті «нинішнього віку», після його сходження до Небесного Єрусалиму, Церква як мати постійно надає своїм дітям допомогу, підтримку, розраду, і в життєвих труднощах, та, перш за все, в справі спасіння. Церква пропонує нам спасіння в плутанині суперечливих та часто нелюдських шляхів сучасного світу.

Отже, Церква як «Ісус, що продовжується у віках» і як «співтовариство святих» не може не перебувати поруч з жінкою. І особливо вона знаходиться поруч з нею, бо та на протязі століть і до сих пір належить до тих, кого з особливою любов’ю і турботою кличе до себе Христос, а значить і Його Церква, тобто до страждаючих і пригноблених: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:22).

Цей заклик-обіцянка Христова, а потім і Його Церкви був з самого початку сприйнятий жіночим світом з радістю, бо вона була послідовною і дає плоди. Добре відомо, що абсолютна більшість перших християн були жінками. Це підтверджується і висловлюваннями противника християнства Цельса (II ст.), який принизливо називає християнство «жіночою релігією». Відповідь жінок на цей церковний заклик триває і донині. Доказом цього може служити кількісна перевага воцерковлених жінок перед чоловіками, які активно беруть участь у парафіяльному житті.

Відомо також, що протягом століть для жінки не існувало іншого місця, крім Церкви, де вона могла б не тільки найбільш повно виразити свої найглибші прагнення, але й почерпнути впевненість в собі і натхнення для нерідко настільки несприятливого до неї життя. Там, в храмі, вдивляючись, наприклад, в ікону Ісуса або Воскресіння, можна на власні очі переконатися в тому, що Таїнство Спасіння не призначене тільки для чоловіків, але до нього зараховується весь рід людський, чоловіки і жінки, – на рівних правах. Особливо, образ Богородиці, Її роль у справі спасіння, гімни, що славлять Її, – все це переконувало жінку – і переконує досі – що Церква стверджує та визнає цінність жінки. Образи святих і мучениць жіночої статі, написані на стінах храмів, свята на їх честь, давали і дають жінці впевненість у тому, що існує можливість розвитку її обдарувань, бо є «одна чеснота (святість) для чоловіка і жінці, як і творіння обох рівногідність, а тому і нагорода обом однакова», як проповідує Василь Великий. Цей основний принцип постійно проголошується Церквою, оскільки вчення святих отців та в цілому церковне життя визнають, освячують і відкривають горизонти для повноцінного існування жінок у Христі.

Рівність чоловіка і жінки

Церковне богослов’я проголошує рівність, єдиносутність і рівноправність чоловіка і жінки. У Книзі Буття богонатхненним пророком Мойсеєм проголошується: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут. 1:27). Однакова природа і призначення чоловіка і жінки веде їх до рівноправного шлюбу та союзу: «Тому покине чоловік свого батька та матір свою, і пристане до своєї дружини, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2:24). Остання цитата особливо цікава, оскільки стосується не тільки згоди і взаємності, що виникає між подружжям, але має на увазі і рівноправну участь подружжя у продовженні роду, тобто у народженні дітей. За даними сучасної науки, подружжя дають генетичний матеріал у рівному співвідношенні, виступаючи як «рівноцінні донори», створюючи «єдину плоть» – своє дитя. Отже, перед нами свідчення чудесного дії акту поділу хромосом під час мітозу і мейозу, з метою створення нової людини. Отже, і в процесі дітонародження проявляється взаємна рівність і рівноцінний внесок чоловіки і жінки.

Ігнорування, приниження, і поневолення жінок чоловіками, незважаючи на те, що обидві статі були створені рівними і рівноправними, пов’язані, відповідно до старозавітним вченням, з проникненням гріха у життя людини. Іншими словами, після первородного гріха, корінь якого криється в егоїзмі, люди, перебуваючи в ілюзії своєї мудрості та всемогутності, замкнули й продовжують замикати себе у своє хворобливе самолюбство, чим перетворили райське суспільство, засноване на любові, у стадо тварин, де найсильніший підпорядковує слабшого своєї егоїстичної і переважаючої волі. Таким чином, володіючи більшою фізичною силою чоловік підпорядкував собі більш слабку жінку, створивши підвалини і закони для своєї чоловічої вигоди. Святий Григорій Богослов недарма щиро і правдиво скаже: «Чоловіки були законодавцями, тому і законодавство проти жінок». Нерівність, несправедливість та експлуатація досягли – і продовжують залишатися на цьому рівні – настільки, що «життя стало нестерпним».

Пришестя Бога на землю мало на меті відродження справжності людських відносин, й відновлення гідності «людини: як юдея, так і грека; як раба, так і вільного; як чоловічої статі, так і жіночої» (Гал. 3:28). Тому й Христос затаврував і відкинув перекручене уявлення про жінку, що сформувалося протягом століть. Він з любов’ю став поряд з нею, оцінив та показав всім її гідності, захистив її від свавілля чоловіків, як це сталося з блудницею, проголошуючи одночасно, що справжнє життя надає однакові вимоги як до жінки, так і до чоловіка. Крім того, він відкрив жінкам богословські таїнства і, винагороджуючи їх вірність та жертовну любов, після Свого Святого Воскресіння з’явився перед ними першими. Отже, Христос Своїм вченням і Своїм прикладом дав жінці можливість знову знайти свою «давню і первозданну красу».

Природно, що й Церква продовжує наслідувати приклад Того, Хто особливо шанував жінку. Настільки Він її шанував та настільки підніс, що зробив її Своєю Матір’ю, та, у якості первозданного і найважливішого засобу приходу до людини, обрав головне жіноче призначення – материнство.

Як приклад приведу кілька положень і практик нашої Церкви, в яких проявляється захист і підтримка жінок проти чоловічого свавілля, а також проголошення нею рівності обох статей, яка не призводить, проте, до знеособленого зрівнювання, що руйнує красу жіночої статі.

Так, скасування священної проституції Церквою і, перш за все, піднесення інституту шлюбу зі звичайного соціального і біологічного встановлення до «великого таїнства» та «таїнства любові», підсилює положення жінки. Істинний шлюб розкриває, що різниця чоловіка і жінки не веде до її підлеглого і нижчого стану, але до справжньої любові, яка, згідно з Апостолу язичників Павлу, «не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою» (1 Кор. 13:5-6). Справжня любов «усе зносить … і ніколи не перестає».

Саме така любов і повинна існувати між усіма людьми, але особливо між подружжям. В апостольському читанні, яке оголошується при звершенні Таїнства шлюбу, є і такі слова: «Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, себе самого любить. Бо ніхто ніколи не мав ненависті до своєї плоті, а годує та гріє її» (Еф. 5: 28-29). І завершуючи свої настанови подружжю, Апостол Павло закликає їх відмовитися від поведінки, що розділяє, і досягти висот справжнього шлюбу, тобто жертовної любові: «Так кожен з вас зокрема любить свою дружину, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка »(Еф. 5:33).

Навіть читаючи в Святих Книгах про найближчі подружні стосунки, кожна жінка переконується в тому, що Церква стоїть на сторожі взаємоповаги, взаєморозуміння і рівності між подружжям, відкидаючи погляд чоловіка на жінку як на «знаряддя дітородіння» і «сосуду насолоди». Вона також зазначає, що в церковних книгах жінка проголошується справжнім охоронцем та спільником, коли церква наставляє нас в тому, що «щоб уникнути розпусти, нехай кожен чоловік має дружину, і кожна жінка хай має свого чоловіка. Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так само й чоловікові дружина. Дружина не володіє над своїм тілом, але чоловік; само й чоловік не має влади над своїм тілом, але дружина. Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, на час, для вправи у пості та молитві» (1 Кор. 7:2-5).

Рівне ставлення до чоловіка і жінки проявляється і в сприйнятті труднощів спільного життя і причин розлучень: «Одруженим заповідаю не я, а Господь: Жінка нехай не розлучається з чоловіком, … і не відпускати чоловікові дружини своєї». І далі Апостол Павло пише: «Якщо якийсь брат має дружину невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її; і дружина, яка має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його … Чому ти знаєш, дружино, чи не спасеш чоловіка? Або ти, чоловіче, знаєш, чи не спасеш дружини?» (1 Кор. 7:10-16). Ці слова – не думки сучасного філософа або суспільствознавця, але настанови нашого християнського духовного отця, Апостола Павла, написані майже дві тисячі років тому.

Жінка в богослужінні

Ці встановлення, покликані вирвати жінку з підпорядкування чоловікові, підкріплюються розрадою і підтримкою, які даються жінці в особливих службах, створених Церквою спеціально для неї.

Перш за все, давайте розглянемо, як Церква, розкривши свої обійми, бере під свій захист жінку відразу ж після пологів. Священик поспішає до ліжка породіллі і, закликаючи Христа – «лікаря душ і тілес», молиться про тілесне і духовне здоров’я матері та новонародженого немовляти. Потім, після сорока днів, він приймає її в Святому Храмі і молиться триєдиного Бога про неї і про дитинку: «Тобі молимося, і Тобі просимо: Твоєю волею спас рабу Твою, очисти від усякої гріха, і від усякої скверни ту, що приходить до святої Твоєї Церкви, .. так неосудно сподобитися причаститися Святих Твоїх Таїн … ». Так, Церква-матір благословляє мати і дитя після родових мук, освячуючи і приймаючи пологи, народження «нового творіння Божого».

Отже, всі обряди, традиції і заборони, такі як, наприклад, погляд на жінку як на нечисту у період її біологічного циклу або після пологів, не слід розглядати як приниження та дискримінацію по відношенню до жінки а, навпаки, як захисні заходи по відношенню до неї. І це легко побачити, уважно прочитавши Святе Письмо і підійшовши з позиції Святого Духа до православного богослов’я.

Загальновідомо, що православне богослов’я не сприймає поділ на «чистого» і «нечистого». Однак насправді тілесна нечистота, особливо у тому вигляді, в якому вона існувала в минулі часи, може свідчити і про духовну нечистоту. Коли в молитвах жінка називається «нечистою», це не відноситься до факту пологів, які є благодаттю Божою і містять у собі виконання Божої заповіді ( «Плодіться і розмножуйтеся» (Бут. 1:28)) та освячення матері, яка «спасеться через дітонародження» (1 Тим. 2:15). Це, скоріше, має на увазі вроджену схильність і прагнення людини до гріха, яка супроводжує людину і в її подружніх стосунках. Ще пророк і цар Давид, усвідомлюючи цю гріховну схильність, навіть у виконанні благодаті дітонародження, проголосив: «Бо, в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя» (Пс. 50:7). Ці слова Давидові мають на увазі молитви, які називають нечистою «матір і всіх, торкаються до неї», тому й триває молитва наступними словами: «ми у гріху були зачаті і все у нечистоті перед Тобою». Саме таке тлумачення пропонують і Отці і вчителі Церкви, наприклад, Федір Кирський, який пише: «Тому не шлюб звинувачує Пророк, як припускали деякі, і беззаконням називає не шлюбне спілкування, але вроджену схильність до зла», що оскверняє будь-який людський вчинок.

Затримаємося ще трохи на цій темі («нечистоти»), яка отримала останнім часом настільки сильне освітлення в негативному ключі. Ми вважаємо, що причини чисто медичного характеру змусили Церква-матір триматися єврейських установлений про «нечистоту», з тим щоб «одягнути» божественними заповідями лікарську етику і захистити жінку у ці «важкі дні». Медициною доведено, що повинно пройти шість тижнів (тобто приблизно сорок днів) після пологів для тілесного відновлення породіллі, і у цей період жінці необхідний відпочинок, турбота, догляд для того, щоб відновитися тілесно і душевно. Увага і чуйність потрібні жінці й у короткий період її біологічного циклу.

Крім цього, Церква як спільнота святих вітає спільне використання матеріальних і духовних благ і, проповідуючи безкорисливу любов, з розумінням ставиться до проблеми бездітності подружніх пар. Вона надає можливість духовного материнства і батьківства (батьківство за допомогою Хрещення або усиновлення), одночасно проголошуючи, що «не одне народження робить батьком, а й хороша освіта, і не носіння в утробі робить матір’ю, але добре виховання» (Святий Іоан Златоуст). Духовне материнство і батьківство святий Іоан Златоуст вважає вищим у порівнянні з народженням дітей, бо якщо друге – це справа природи, перше – продукт розуму і волі. І якраз тут доречно згадати наступний коментар журналіста з приводу захоплення штучним заплідненням: «Замість сирого і замороженого насіння егоїзму, чи не краще усиновити сироту? Це менше грошей, але вимагає більше любові».

Церква дає турботу, розраду і полегшення своїм дітям і тоді, коли, особливо в циклі богослужіння, торкається  теми смерті, яка вражає, перш за все, жіночу душу. Згідно з ученням Церкви, на земній батьківщині ми все «мандрівники», а «вічні мешканці», а справжня наша батьківщина – це не нинішня, а майбутня. Таким чином, людина не занурена у минущості та тлінність нинішнього світу, а спрямована до сприйняття життя, при якому вона оцінює речі й явища через призму вічності. Значить, вона не замикає себе в тимчасовому та не абсолютизує нинішнє. Тому труднощі та трагічні події життя, навіть сама біологічна смерть, втрачають свій жах і сприймаються з мужністю і спокоєм, який дається лише тому, хто сподівається, вірить та чекає воскресіння і життя вічного. Тому воістину православна жінка в подібному сприйнятті смерті та життя черпає сили, і, навіть проводжаючи в останній земний шлях свою єдину дитину, знаходить в собі сили попрощатися з нею зі словами: «До доброї зустрічі, моя дитино!»

Крім того, жінка-християнка, як і будь-який віруючий, готується, перш за все у процесі богослужіння, до християнського сприйняття своєї власної біологічної смерті, коли, наприклад, з особливим трепетом молиться: «Християнської кончини життя нашого, безболісній, бездоганній, мирній, … і доброго відповіді … ». Часто беручи участь в «трапези життя» вона отримує й «ліки безсмертя», тобто Тіло і Кров Христові, як «протиотруту, щоб не померти», іншими словами, щоб не зазнати жаху духовної смерті. Молячись Триєдиному Богу, Церковні збори в якості останньої втіхи віруючому приносять йому свою молитву про розрішення передсмертній агонії. Так відбувається воістину добра смерть, справжня «легка смерть». Нарешті, Церква-матір ховає «бездиханне тіло» і «відправляє душу» в останні шлях, просячи у Бога пробачити їй її гріхи і заспокоїти її «зі Святими».

Жінка в церковній роботі

Жінка-християнка, знаючи богослов’я Святої Церкви та беручи участь в її богослужінні, перебуває у дуже глибокім переконанні, що вона є «соратником» Божим. Зі свого особистого досвіду вона переконується у тому, що це оновлення не відкладається до її майбутнього життя, але починається вже «тут і зараз». Її входження в Царство Боже, у Церкву, не є очікуванням майбутнього, але приведенням у дію вже зараз, а прагнення до спасіння не означає байдужість до проблем і потреб повсякденного життя. Тому вона і відгукується з готовністю на заклик Церкви принести їй в дар свої переваги з тим, щоб стати її «помічником у всіх благих справах».

Відомо, що парафія та її авторитет не вичерпується зборами віруючих на богослужінні, але є і вогнищем духовного життя, притулком одиноких, стражденних і знедолених. У цих зборах Церква заохочує жінку проявити свої здібності і таланти в найширшому спектрі послухів у богослужбової, пастирської, катехізаторській, місіонерській та громадській діяльності. У сучасну епоху, коли наукова та, перш за все, богословська діяльність перестали бути монополією чоловіків, Церква закликає жінку брати участь і в тих видах діяльності, де розвивається богословсько-церковна думка, присвячена вирішенню духовних і етичних проблем, що виникають в суспільстві. Крім цього, освіту і християнське виховання на всіх своїх етапах, як в державних, так і в церковних установах, здійснюється, головним чином, жінками. Приготування до шлюбу, духовне опікування сімей, прилучення до віри повнолітніх і неповнолітніх на парафії – все це плід невпинних праць жінок. В останні роки жінкам також доручається представляти Церкву і говорити від її імені на внутрішньоправославних, міжконфесійних та міжрелігійних диспутах і конференціях. Все більш у світ виходять підписані жіночою рукою роботи, присвячені християнській вірі та богословській проблематиці.

Безсумнівно, справою, в якій кожна жінка може знайти необмежені можливості для своєї діяльності, є благодійність, здійснювана церковними та громадськими організаціями. Природа жінки нерозривно пов’язана, перш за все, з «голосом серця», який веде до жертовної любові, й сьогодні, наслідуючи приклад великих жіночих святих нашої історії, жінка-християнка горить у вогні любові. І дійсно, робота приходу з благодійності знаходиться, перш за все, у жіночих руках.

Звичайно, нам належить ще довгий шлях, щоб досягти дня, коли будуть створені умови для того, щоб розвиток всіх дарунків, як чоловіків, так і жінок, принесло добрі плоди для всієї Церкви. Пастирі не повинні особливо засуджувати здоровий фемінізм, бо тоді вони відкидають і саму жінку і її божественне походження, навпаки, вони повинні оновлювати його, очищати і просвіщати.

Стало реальністю те, що в нашій постійно мінливій дійсності змінюються й відомі стереотипи встановлень та відносин. Так, наприклад, для жінки материнство вже більше не є її єдиним призначенням. Робота стала для неї джерелом засобів існування, засобом забезпечення матеріальної незалежності, але одночасно і можливістю розвитку особистості.

Суровій поділ ролей між батьком і матір’ю у чому стирається, і кожен з них бере на себе обов’язки та роботи, які традиційно виконувалися іншим. Отже, материнство має тенденцію перетворитися в «батьківство».

Новий життєвий досвід та велику свободу жінок Церква повинна звернути на благо з тим, щоб на ділі виявитися знову поруч з жінками, а також для того, щоб не виникла анархія і зіткнення егоїстичних інтересів, перш за все, між чоловіком і жінкою. Навпаки, послідовний і безперервний досвід взаємодоповнюваності обох статей, що виявляється в стосунках на роботі та в сім’ї, повинен стати головною турботою церкви у сфері дияконії жіночого світу.

Сьогодні щира проповідь Церкви знайде більший відгук, ніж кілька років тому. Жінка, розчарувавшись в інших сферах, де їй багато обіцяли, але під кінець залишили її підвішеною у повітрі, з полегшенням прийме добрі пропозиції, що йдуть від Церкви, та її щирий заклик до справжньої діяльності. Особливо, проблеми, що стосуються відносин між статями, бо контрацепція, аборти, розлучення – не повинні вирішуватися виключно чоловіками. Саме тут думка жінки повинно мати найбільшу вагу, бо її, головним чином, стосуються і наслідки цих дій. Тому вона повинна бути правильно поінформована, щоб її погляди та думки відповідали істині.

Необхідно також торкнутися питання горезвісної «сексуальної свободи». Наявність відповідальної і об’єктивної інформації призведе жінку до зрілості її вибору, щоб вона змогла уникнути перетворення в тілесну та душевну «руїну». Перш за все, знання того, що зародок, що росте в її утробі, – це перша і найдинамічніша фаза людського життя, врятує її від хворобливого досвіду і наслідків аборту.

І тут Церква, як це виходить з її традицій (прикладом тут може бути свята Филофея), покликана духовно і матеріально підтримувати жінку у труднощах, особливо жінку незаміжню, надавши їй можливість зберегти дитину, незважаючи на фарисейську позицію суспільства, яка нерідко протистоїть їй.

На мою думку, не підлягає сумніву, що Церква знаходиться завжди поруч з жінкою та допомагає їй знайти справжній сенс життя і своє покликання. Це прагнення церкви, звичайно, повинно бути ще більш посилено надалі. Все сказане стосується, і суспільства, і науки. Нам всім необхідно пам’ятати, що жінки не тільки складають половину населення Землі, але і носять в собі нове життя і присвячені у таємниці його майбутнього. Духовно сформуванні жінки забезпечують щасливе сьогодення і розвивається майбутнього. У Божественній економії, як проповідує апостол Павло «ні чоловік (не мислиться) без жінки, ані жінка без чоловіка» (1 Кор. 11:11). Потреба нашого часу у тому, щоб чоловіки та жінки жили б, взаємно доповнюючи один одного, і за допомогою, насамперед Церкви, будували б справжній «сьогоднішній день», який готується для їхніх дітей, для будучих поколінь, іншими словами, будували б справжнє і повне життя.

Чоловіки і жінки, принісши в жертву свій егоїзм на вівтар Любові, та йдуть вперед, прагнучі до ідеалу справжнього людського життя для прийдешніх поколінь, у втілення якого безсумнівно принесуть свій вагомий внесок й праця жінок.

Варвара Калогеропулу-Металліну

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»