Періодично в церковній публіцистиці виникає тема виборності церковної влади на різних рівнях – від парафіяльного духовенства до предстоятеля. При цьому, практично всі публіцисти обмежуються зауваженнями загального характеру, в залежності від їх особистого ставлення до цього принципу. Самі можливі механізми здійснення виборності ніяк не розкриваються і не описуються. Більш того, всі міркування зазвичай обриваються на питанні «хто буде вибирати?», Під яким мається на увазі, що громадське життя на парафіях ще не настільки розвинене, щоб покладати на людей пряму відповідальність. Зрідка можна почути і критичні зауваження на адресу принципу виборності духовенства, що викликані якраз спробою теоретично сконструювати механізми його здійснення.

Однак, не варто забувати, що в ряді Помісних Церков принцип виборності духовенства закріплений в статуті та успішно реалізується. У даній статті, після короткої історичної довідки і зауважень загального характеру, буде описано, як це відбувається у Кіпрській Православній Церкві.

Коротка історична довідка

Принцип виборності спочатку був притаманний Церкві. У першому розділі книги Діянь читаємо, як сталося обрання апостола Матвія: «У тi дні Петро, ставши посеред учеників сказав (зібралося ж близько ста двадцяти чоловік): Мужi-браття! <…> треба, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував i ходив із нами Господь Ісус <…>, був разом з нами свідком воскресіння Його. I поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея і помолилися <…> і кинули про них жереб, i впав жереб на Матфея, i зарахували його до одинадцятьох апостолів» (Дії. 1:15-16, 21-24, 26). Тут важливо відзначити, що весь собор 120 учнів поставляє (тобто обирає зі свого середовища) двох, про яких і кидали жереб. Свт. Іоан Златоуст звертає на це увагу особливо: «Не сам Петро поставив їх, але – все» [1]. У Деян. 6 описується обрання дияконів. Як воно відбувається? «Тодi дванадцять апостолiв, скликавши багато учнiв, сказали: <…> Отже, браття, оберіть з-поміж себе сім мужів <…>, їх поставимо на цю службу <…>. І угодна була ця пропозиція всьому зібранню <…>, їх поставили перед апостолів, і, помолившись, поклали на них руки »(Дії. 6:2-3, 5-6).

Протягом історії Церкви поставлення кандидата на місце митрополита або єпископа спочатку мало на увазі участь або як мінімум схвалення народу Божого і кліру. Потім поступово участь народу сходить нанівець і заміщується участю імператора, за яким залишається останнє слово у справі призначення єпископів і який, будучи мирянином, сприймається як представник народу [2].

Аналогічні процеси відбувалися і в Київській Русі. «Посади парафіяльних священнослужителів займалися за результатами виборів, що проводилися прихожанами. Архієрею парафіяни представляли спеціальний документ про підсумки виборів, в якому вказувалося ім’я кандидата і давалася характеристика його морального стану. Після цього архієрей проводив коротке випробування кандидата, висвячував його у священний сан і призначав на посаду у відповідному приході. Право прихожан проводити такі вибори неодноразово підтверджувалося навіть у  XVIII ст. Воно обмежувалося тим, що парафіяни зобов’язані були обирати не одного, а трьох кандидатів, остаточний вибір між якими відбувався єпархіальним архієреєм» [3]. Але з XIX століття церковні посади перестали бути виборними, парафіяльне духовенство стало призначатися єпископом, а єпископи – Синодом [4]. Виправити ситуацію, що склалася поставив собі за мету Помісний собор 1917-1918 років, але всі благі починання по залученню мирян в церковне управління і по введенню виборності духовенства на всіх рівнях були практично повністю анульовано за радянських часів [5].

Загальні зауваження

Розмірковуючи на тему виборності духовенства, в першу чергу є важливим виділити у питанні обрання церковної влади чотири напрямки:

а) обрання предстоятеля,

б) обрання локальної церковної влади (глав митрополій, вікарних єпископів і благочинних),

в) обрання ігуменів монастирів

г) обрання парафіяльного духовенства,

д) обрання парафіяльної ради.

Це допоможе говорити не про абстрактну «виборність духовенства», а конкретно про обрання церковної влади на різних рівнях.

Практика Кіпрської Православної Церкви

Норма обрання священоначалія прямо пропонується чинною редакцією статуту Кіпрської Православної Церкви [6]. Опишемо, як вибори проходять на різних рівнях.

а) Обрання предстоятеля [7]. Після кончини архієпископа найстаріший за хіротонією митрополит призначається місцеблюстителем. Його обов’язком є організація виборчого процесу. На предстоятельство можуть претендувати всі архієреї Кіпрської Православної Церкви (їх всього 17), а також ті безшлюбні клірики віком старше 35 років, які мають богословську освіту і прослужили в сані мінімум 10 років.

Процедура обрання проходить в два етапи. На першому етапі обираються три кандидата на місце архієпископа. Відбувається це у такий спосіб. На кожній парафії є затверджений Священним Синодом парафіяльний список [8] (в нього може бути включений будь-який православний християн старше 18 років, який прожив на Кіпрі більше 1 року і належить до конкретного приходу за територіальною ознакою). У призначений день виборів кожен виборець подає до парафіяльної виборчої комісії (її функції виконують парафіяльні ради) бюлетень з одним ім’ям того священнослужителя, якого він вважає гідним кандидатом на архієпископа. Важливо відзначити, що на виборах не передбачено єдиного списку кандидатів, як це відбувається на виборах світської влади. Передбачається, що кожен прихожанин знайомий з церковним життям і церковними реаліями як своєї єпархії, так і всієї Помісної Церкви. Отже, кожен має можливість самостійно визначити того кандидата, якого він бачить гідним предстоятелем. Голосування є таємним. В кінці дня підраховується кількість голосів і визначаються три священнослужителі, що набрали більшу кількість (трійка кандидатів позначається терміном «тріпросопон»). Вони переходять на другий етап.

У призначений день усі члени Священного Синоду здійснюють божественну літургію, а потім йдуть у синодальну палату для таємного голосування. Вибирати вони можуть тільки з трьох кандидатів, що визначилися в першому турі. Переможцем вважається той, хто набрав абсолютну більшість голосів. Якщо цього не відбулося, проходить другий тур, в який виходять два кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів. У разі, коли за обох знову подано рівну кількість, переможець визначається жеребкуванням.

б) Обрання голів митрополій [9] відбувається аналогічним чином, з тією лише різницею, що кандидатами на посаду митрополита є вікарні єпископи і безшлюбні клірики віком старше 35 років, які мають богословську освіту і прослужили в сані мінімум 10 років (не обов’язково знаходяться у клірі вільної митрополії). Обрання також проходить у три етапи: на першому етапі загальним таємним голосуванням на парафіях визначаються три кандидата, з яких члени Синоду обирають главу митрополії.

Обрання вікарних архієреїв [10] відбувається членами Синоду. Глава митрополії має право подати кількох кандидатів на посаду свого вікарного єпископа (всі вони не можуть мати єпископського сану, в іншому вимоги до кандидатів ідентичні вищеописаним), з яких члени Синоду обирають того, хто стане вікарієм.

в) Обрання ігумена монастиря. Кожен монастир має свій власний статут, який регламентує його внутрішнє життя [11]. Але незважаючи на це існує єдине загальне правило, згідно з яким ігумен обирається з числа братії монастиря таємним голосуванням всіх членів чернечого братства (ченців і послушників). У виняткових випадках за згодою 75% братії ігуменом може бути обраний чернець з іншого монастиря. Якщо брати утримується від обрання собі ігумена, то він призначається указом правлячого архієрея [12].

г) Обрання парафіяльного духовенства статутом не передбачено. Згідно зі статтею 47.6 (а) парафіяльній клір призначається указом правлячого архієрея без участі громади. Статут наказує парафіяльним зборам обирати тільки парафіяльну раду. Вибори членів парафіяльної ради також проходять таємно, обирати можуть тільки з членів приходу.

На підставі вищеописаного можна виділити кілька основних принципів реалізації виборності в Кіпрській Православній Церкві:

1) процедура обрання досить проста у своєму застосуванні,

2) основою практично для всіх виборів є сформований і затверджений Синодом парафіяльний список, при цьому парафіяльні списки формуються строго за територіальним принципом,

3) процедура обрання архієпископа і митрополитів є двоступеневою, з обов’язковою участю всього церковного народу на першому етапі,

4) всі голосування проходять таємно,

5) на першому етапі немає чітко окресленого кола можливих кандидатів,

6) не існує процесу зворотних призначень (перевід митрополита на місце вікарного єпископа),

7) ігумен обирається ченцями і затверджується на посаді правлячим архієреєм,

8 ) принцип виборності духовенства не реалізується на парафіях.

Можливість реалізації виборного принципу інших Православних Церквах

Принцип виборності, на прикладі Російської Православної Церкви, присутній на рівні обрання предстоятеля та на рівні парафіяльних рад, але відсутній на рівні локальної церковної влади, парафіяльного духовенства і монастирів.

Відзначимо, що у першу чергу, що своєю успішною реалізацією на Кіпрі принцип виборності зобов’язаний не в малому ступені тому, що нагальне питання «церковного електорату» вирішується досить просто. Однак не секрет, що принцип організації парафії як територіальної одиниці у країнах колишнього СРСР був повністю зруйнований ще при радянській владі, і у сучасних умовах він не має шансів відродитися (принаймні у великих містах з великою кількістю храмів, коли людина може сам вибрати, в який храм йому піти). Питання членства на парафії у нас має вирішуватися інакше.

Так, у Статуті РПЦ кажуть, що «парафіянами є особи православного віросповідання, які зберігають живий зв’язок зі своєю парафією» (гл. 17. ст. 31). Візьмемо це твердження за основу і постараємося визначити основні критерії «живого зв’язку». У нас вийде, що парафіянами того чи іншого храму є ті, хто співвідносить себе з конкретною парафією через регулярні відвідування богослужінь протягом якогось часу і причастя у цій парафії. На підставі цих двох факторів (регулярне відвідування і причастя) і можуть бути сформовані парафіяльні списки. Звичайно, кількість парафіян у них не буде величезним, напевно це буде невеликий відсоток від звичайної кількості тих, хто молиться на недільній службі.

На якому рівні можна було б ввести вибори? На наш погляд, це доречно було б зробити на рівні локальної церковної влади (благочинних, ігуменів, вікарних єпископів і глав митрополій). Виборність парафіяльного духовенства, як вірно відзначають багато публіцисти, пов’язана у першу чергу зі станом громадського життя на парафіях, без розвитку і зміцнення якого неможливо ставити питання про усвідомлене обрання парафіяльного кліру. Як могли б ці вибори проходити? Тут важливо спертися на ту традицію, яка вже існує у більшості Православних Церков у справі обрання Предстоятеля. Нагадаю, Архієрейський Собор визначає трьох кандидатів, за одного з яких потім голосують члени Помісного Собору.

Аналогічним способом можна було б проводити вибори локальної церковної влади. Синод міг би визначати трьох кандидатів на заміщення вільної кафедри, з яких єпархіальне духовенство і представники парафій обирали б главу своєї митрополії. Обрання вікарного архієрея могло б проводитися Синодом на підставі кандидатур, запропонованих правлячим архієреєм.

Нарешті, обрання благочинних, яке повинно залишатися внутрішньою справою єпархії, могло б проходити на єпархіальних зборах. Або за аналогією з вищеописаним – з трьох кандидатів, запропонованих архієреєм. Або за іншою схемою (наближеною до тієї практики, яку ми бачили в Кіпрській Церкві) – через та

ємне голосування всіх кліриків єпархії визначалися б три кандидати на посаду благочинного, з яких один обирався б єпархіальним радою або правлячим архієреєм.

Висновки

Запровадження принципу виборності церковної влади дуже багатьом здається утопічним, а часом і шкідливим. Однак, як ми бачили, принцип виборності з успіхом реалізується в Кіпрській Православній Церкві. Отже, він не несе в собі нічого руйнівного, але скоріше навпаки – сприймається як від початку властивий Православній Церкві.

Це допомагає усвідомити, що обрання священоначалія не є чимось нездійсненним або утопічним. Для більш повного знайомства з усіма плюсами і мінусами принципу виборності можна було б, як практичного експерименту, ввести цей принцип на території однієї з численних єпархій, щоб перейти від міркувань до дій і у реальності оцінити ефективність цієї системи.

Посилання

1. Иоанн Златоуст, свт. Беседы на Деяния Апостольские, 3

2. Цыпин В., прот. Духовенство // Православная энциклопедия. URL: http://www.pravenc.ru/text/180638.html

3. Бондач А.Г. Должности церковные // Православная энциклопедия. URL: http://www.pravenc.ru/text/178774.html

4. Там само.

5. «Кардинальні перетворення системи церковних посад у Російській Церкві були проведені Помісним Собором Російської Православної Церкви 1917-1918 рр. Вищим органом церковної влади став Помісний Собор (його членами могли бути як архієреї, так і клірики і миряни). <…> Поряд з Синодом передбачалося створення Вищої Церковної Ради. Членами Синоду могли бути тільки архієреї, тоді як у ВЦР входили єпископи, клірики та миряни. На єпархіальному рівні консисторії замінені єпархіальними радами та єпархіальними судами, які у свою чергу були постійно діючими виборними органами єпархіального зібрання. Займати посади членів цих єпархіальних органів могли і клірики і миряни. Посада благочинного стала виборною, і при ній з’явилися благочинні збори і благочинна ради. Аналогічні зміни відбулися і на рівні приходу, де передбачалося скликання парафіяльних зборів і обрання ними парафіяльної ради і старости; парафіяни могли також представляти архієрею свого кандидата на посаду парафіяльного священика» Там само

[6] Καταστατικός χάρτης της Αγιωτάτης Εκκλησίας της Κύπρου. Λευκωσία, 2010. Текст доступен по ссылке churchofcyprus.org.cy/katastatikos_xartis_tis_ekklisias.

[7] Άρθρα 19-24.

[8] Цім терміном ми передаємо грецький вислів «εκλογικός κατάλογος» (дослівно – «виборчий список»).

[9] Άρθρα 25-28.

[10] Άρθρον 30.

 [13] Άρθρον 65.3, 7.

[14] Άρθρον 67.1-3.

Георгій Видякин, священик

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»