У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні, у першу неділю після П’ятидесятниці, Свята Церква закликає нас здійснити прославляння всіх святих, що Богові догодили. Тиждень тому ми святкували народження Церкви. У день П’ятидесятниці Святий Дух у вигляді вогненних язиків зійшов на апостолів, і зодягнувшись Силою Вищою, вони пішли проповідувати всім народам. І ось, після цього великого свята, Церква вшановує плоди подвигу апостольського – мучеників, апостолів, пророків, святителів, преподобних і всіх виявлених і не явлених ще нам святих.
Ось бачимо своїми духовними очами, як вони стоять перед Агнцем в білому одязі і з пальмовими гілками, з ознаками вічної перемоги в руках своїх. Всі вони прийшли від великого горя, всі вони випрали одяг свій Кров’ю Агнця – бо в Царство Святого Бога, в вічний спокій, «де немає ні хвороби, ні печаль, ні зітхання» входять тільки шляхом великої скорботи, духовної болі сердечної, Гетсиманської печалі і незліченних зітхань покаяння. А одяг своєї плоті і ризу душі можна омити тільки потом, сльозами непомірними і кров’ю серця, пораненого небесною любов’ю і болем покаяння. Святі перемогли світ і себе перемогли силою хресною жертовної любові Христової, вони полюбили Христа і брата навіть до ненависті до себе, вони зубожіли, зате багаті вони нині дарунками Духа Святого, вони плакали за себе і за весь світ і нині втішаються невимовним розрадою Утішителя Небесного. Вони упокорювали себе і принижували перед всяким творінням, тому великі вони у Бога, вони страждали і вмирали, щоб жили інші, бо в них жив і живе тільки Христос, і Дух Христовий надихав їх безповоротним бажанням йти за Агнцем Божим, куди б Він не пішов , а найперше за все в Гетсиманію, де вони тужили і сумували з Христом, і на Голгофу, де вони долучалися до Страстей Христових, плакати та голосити, з Пречистої Богородицею і мужньо і терпляче і благородно проливаючи свою кров і свої сльози, щоб прийняти Духа Небесного, Духа лагідності, радості, милосердя, стриманості і вилити його на стражденний світ.
Саме їх житіями, Свята Церква знову і знову нагадує нам про мету християнського життя – про святість. Будьте святі, будьте досконалі – говорить Господь. Постійно протягом року Церква нас закликає наслідувати святих, призводить нам на пам’ять приклади благочестивого, праведного життя. Але сьогодні особливий день, коли весь собор святих постає перед нашим поглядом, і вказує нам шлях до спасіння. Неможливо немічній людині висловити хоча б малу частину божественної мудрості, проте з Божою допомогою постараємося нині сказати про сенс святості.
Усі святі йшли вниз, туди, де перебував і взяв на себе гріх і тяготу усього світу, через любов до світу, стражденний і розп’ятий Христос. Там, де святі перебувають розумом і серцем, особливе життя, особливий світ, особливі пахощі хресної жертовної любові. Любов Христова своїх обранців мучить, обтяжує, робить їх життя нестерпно важким, доки не досягнуть вони останнього свого бажання – за образом Христа віддати своє життя, щоб жили інші, бо «ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». «Молитися за людей – це кров проливати», – говорить великий Силуан Афонський. Носій такої любові причетний до Вічного життя, безсумнівне свідчення про те маючи в душі своєї: «Ми знаємо, що перейшли від смерті в життя, бо любимо брата хресною любов’ю». Піднімається така людина до того, що стає житлом Духа Святого і Духом Святим знає Отця і Сина, знає справжнім і живоносним знанням, і силою любові і молитви своєї вона може передати це знання оточуючим її: «Отримай Дух світу і навколо тебе тисячі спасуться», і в Дусі Святому вона – брат і дитя Христа, вона – син Божий і бог з благодаті. Святі – найбільш беззахисні істоти, вони під ударами всіх і кожного, вони – всім раби і всіми попранні, і разом з тим вони вільні і недоторканні «свободою слави дітей Божих».
Все відкидаючи, з усім пориваючи, все ненавидячи, Святі отримують від Бога дар Любові, вічної духовної любові до всіх і всього і любов до ворогів, тобто жалість люблячого серця до всякого, хто гине, заблукав, стражденної людини. У них – єдиний вірний показник істинності шляху Божого. Святі – сіль землі, святі – світ Божий в темряві світу, святі – сенс буття землі, той плід, заради якого вона зберігається.
Як православні християни, через Євангелія, молитву, житія угодників Божих, ми пізнаємо частково що таке святість. І відчуваємо, що коли ми Божі, нам потрібно стати святими. Щоб стати праведним необхідно побажати цього. І не просто, а дуже сильно побажати. Ми вільні у своїх бажаннях, і від нас залежить хотіти чогось чи ні. Багато хто живе за принципом – «мені не хочеться і я не буду цього робити, така моя природа». Наче ти – це одне, а твої бажання зовсім інше. А чи багато в житті у людини справжніх бажань? Їсти, пити, спати, працювати та інше – це потреба, необхідність. Життя людської душі, як каже прп. Іоан Дамаскин, полягає в пізнанні речей божественних і людських. Але у пізнання, як і у інших діяннях людини повинна бути мета, інакше безцільність вчинків схожа на безумство. Значить у знання є мета. Ця найвища мета – пізнання Бога – з’єднання з Ним – обожнення – святість. Людина сама не знає чого їй хотіти, до чого прагнути. Джерелом знання для нас є Бог. Тому бажання наші повинні направлятися до єдиної мети справжнього православного християнина – до святості….
Але людина слабка, часто забуває головне і віддає перевагу другорядному. І ось тому, знову і знову, наша Свята Православна Церква навчає нас ревно боротися за свої бажання, вчитися добру, вкорінювати в душі своїй добрі помисли, почуття і задуми. Якщо щось вже є в душі, то зберігати від розкрадання, а чого немає – то з зусиллям, спонукою насаджувати. Тому ми і читаємо псалтир і святоотцівські молитви, щоб душа обрала правильний навик. Часом ми навіть вмовляємо себе – «душе моя, душе моя, що спиш ….». Через це всі святі прославлені і невідомі нам, відомі Богу, сьогодні тягнуть нас за собою своїм прикладом, своєю ревністю, своїм полум’яним бажанням святості, в Царство Небесне.
Тому не будемо забувати для чого ми в приходимо в храм. Ми приходимо дякувати Богові «за всіх і за вся» – згідно з його заповіді і через все, що Він заради нас зробив. Сповідуємо і славимо Христа Бога в Церкві, як Сам Він сказав – «хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним». Господь прославлений в святих Своїх, і нам неодмінно потрібно подружитися зі святими. Як же можна здобути їх дружбу? Придбати її можна через читання їх житій і творінь. Якщо ми читаємо житія і твори святих, якщо намагаємося по силі наслідувати їх, то стаємо близькими і одностайними їх друзями, продовжувачами їхньої справи на землі. Якщо ж ми будемо одностайними друзями святих, то, без сумніву, прийдемо свого часу туди, де перебувають вони, тобто на небо. Ось тоді кожен з нас і стане одним з прекрасних квіток в саду Небесного Царя, однією з вічних зірочок в Царстві Христа і Бога нашого. Амінь.
прот. Сергій Горбик